Аналіз податкового законодавства з питань реструктуризації податкової заборгованості

• сплати „живими" коштами (самостійно платником; завдяки заходам стягнення (від реалізації майна, що знаходилося у податковій заставі тощо);
• взаємозаліків;
• зарахування переплат;
• зарахування сум відшкодування ПДВ;
• списання безнадійного податкового боргу;
• інше (від'ємний перерахунок платником своїх податкових зобов'язань, відміна податкових зобов'язань платника за рішенням суду (суми за актами документальних перевірок, суми нарахованої пені, штрафних санкцій).

Податковий борг на кінець періоду – це сума податкового боргу, яка зафіксована на початок визначеного періоду за певною кількістю боржників, збільшена на суму сформованого податкового боргу за період та зменшена на суму, зараховану в погашення (зменшення) податкового боргу за такий період.

Основним законодавчим документом, який регулює питання реструктуризації податкової заборгованості, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 за № 2755-VI. А саме глава 9 присвячена погашенню податкового боргу платників податків.

Облік податкових боргів, а також розробка та реалізації стратегії їх стягнення, є компетенцією спеціально створених підрозділів стягнення податкової заборгованості, які несуть відповідальність за виконання планів організації всієї роботи з погашення податкового боргу платників податків [1].

 При визначенні  пріоритетів у роботі щодо  погашення податкового боргу  враховуються [10]:

• суми випадку податкового боргу;
• строк її виникнення;
• ризик втрати надходжень;
• співвідношення витрат на здійснення заходів примусового стягнення до потенційної суми надходжень від їх застосування;
• статус податкової заборгованості.

 Працівник підрозділу  стягнення податкової заборгованості  самостійно встановлює пріоритети  у своїй роботі, аналізуючи випадки  податкового боргу, закріплені  за ним.

 Найбільше значення у системі антикризових заходів мають передбачені процедури перенесення установлених строків сплати податків і зборів на більш пізніші терміни.

 Мета застосування  процедури відстрочення або розстрочення  сплати платежів до бюджетів – надати платнику можливість своєчасно виконувати свої зобов'язання перед бюджетом та уникати подальшого накопичення боргів. Шляхом проведення поступових розрахунків з бюджетом, платники отримують можливість вийти із скрутного фінансового становища, залишитися платоспроможними, зберегти робочі місця працюючим [13].

 Органи державної  податкової служби мають право  надавати розстрочення та відстрочення  податкових зобов'язань (боргу) платникам податків.

 Крім того, податкові  органи мають право приймати  рішення у процедурах санації про прощення (списання) та (або) відстрочку (розстрочку) сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

 Під розстроченням  податкових зобов'язань (боргу)  розуміють надання платнику податків  бюджетного кредиту на основну  суму його податкових зобов'язань (боргу) на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

 Відстрочення податкових  зобов'язань (боргу) має місце у випадку перенесення сплати основної суми податкових зобов'язань (боргу) платника податків на умовах податкового кредиту, за якими основна сума податкових зобов'язань (боргу) та нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання, або одноразово у повному обсязі.

 Визначення сум  податкових зобов'язань (боргу), що підлягають розстроченню (відстроченню), здійснюється органами державної податкової служби за даними карток особових рахунків платників податків стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та погашення яких віднесено до їх компетенції [1].

Розстроченням,  відстроченням  грошових зобов'язань або податкового  боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань  або  податкового  боргу  під  проценти, розмір  яких  дорівнює  розміру  пені,  визначеному  пунктом 129.4 статті 129 Податкового кодексу України.

         Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то  для розрахунку  процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

 Розстрочення (відстрочення) не може надаватися щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизних зборів і податку на додану вартість при ввезенні товарів (робіт, послуг) на митну територію України, внесків до Пенсійного фонду України чи інших внесків у межах державного або обов'язкового соціального страхування, а також щодо сплати прибуткового податку із заробітної плати робітників і службовців (крім пені за прострочення встановлених термінів сплати (перерахування)). [1]

Платник податків має  право звернутися до контролюючого органу   із  заявою  про  розстрочення  та  відстрочення  грошових зобов'язань  або  податкового  боргу. Платник   податків,   який звертається  до  контролюючого  органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань,  вважається таким,  що  узгодив суму такого  грошового зобов'язання

Відстрочені  суми грошових зобов'язань або податкового боргу  погашаються рівними частками починаючи  з будь-якого  місяця, визначеного   відповідним   контролюючим  органом  чи  відповідним органом місцевого самоврядування,  який затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових  зобов'язань  або  податкового  боргу,  але  не   пізніше закінчення   12   календарних  місяців  з  дня  виникнення  такого грошового зобов'язання або податкового боргу,  або одноразово  у повному обсязі. [1]

Рішення  про  розстрочення  та  відстрочення  грошових зобов'язань  чи податкового боргу у межах  одного  бюджетного  року приймається  у такому порядку:

• стосовно загальнодержавних  податків  та  зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);
• стосовно місцевих  податків  і  зборів  -  керівником  органу державної  податкової  служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади,  до  бюджету якого  зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення  про  розстрочення  та  відстрочення грошових зобов'язань   чи   податкового  боргу  стосовно  загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року,  приймається керівником (заступником керівника) центрального органу  виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або  центрального  органу  виконавчої  влади, що реалізує державну політику  у  сфері  митної  справи,  за погодженням із центральним органом  виконавчої  влади,  що  забезпечує  формування  державної фінансової політики.

Рішення  щодо  розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань  чи податкового боргу окремих  платників податків щороку оприлюднюються  центральним  органом виконавчої влади, що реалізує державну  податкову  політику,  та  центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи. [1]

Розстрочення або  відстрочення  надаються  окремо  за кожним    податком   та   збором.   Строки   сплати  розстрочених (відстрочених) сум або їх частки  можуть  бути  перенесені  шляхом прийняття   окремого  рішення та  внесення  відповідних змін  до договорів розстрочення (відстрочення).

Порядок   розстрочення   та  відстрочення  грошових зобов'язань  або  податкового боргу латника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. [10]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Процес реструктуризації заборгованості.

 

Діючим законодавством передбачено зазначений нижче порядок прийняття рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості (рис. 2):

• подання письмової заяви щодо проведення процедури
• розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Заява подається до
• органу державної податкової служби за місцем реєстрації підприємства або за місцем обліку податкового зобов'язання (боргу).

Рис. 2. Порядок прийняття  рішення щодо реструктуризації податкової заборгованості.

 

У заяві зазначаються:

• суми податків, зборів, інших платежів, сплату яких прохання розстрочити (відстрочити); при цьому, окремо вказуються суми, термін сплати яких ще не настав, а також термін сплати яких вже минув;
• термін розстрочення (відстрочення).

До заяви додається  економічне обґрунтування, яке складається з:

• аналізу фінансового стану;
• графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум;
• розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення або інших джерел самостійного погашення боргу.

 Самостійне погашення податкового боргу може бути здійснено за рахунок таких джерел:

• будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел;
• активи як власника об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої особи, на яку покладено обов'язок сплати;
• кошти, незалежно від джерел їх походження, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов'язкових резервів, сформованих відповідно до закону) - для банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій.

2 етап – розгляд заяви у податковому органі та прийняття:

• рішення щодо її задоволення (відхилення). Заява платника щодо на
• дання розстрочення (відстрочення) розглядається в місячний термін.

 За результатами  розгляду керівник (його заступник)  податкового органу приймає рішення  про розстрочення (відстрочення), яке  оформляється на бланку відповідного органу, або відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі з викладенням причин відмови.

 Підставою для розстрочення  податкових зобов'язань (боргу)  платника податків є надання  ним достатніх доказів щодо  існування загрози виникнення або накопичення податкового боргу.

 Підставою для відстрочення  податкових зобов'язань (боргу)  платника податків є надання  ним достатніх доказів щодо  дії обставин непереборної сили, які призвели до загрози виникнення  або накопичення податкового боргу та/або банкрутства такого платника податків.

 Достатнім доказом  для прийняття рішення про  розстрочення або відстрочення  податкових зобов'язань (боргу)  вважається наявність:

• аналізу фінансового стану платника податків за попередній звітний період;
• розрахунків прогнозних доходів такого платника, які свідчать про можливість погашення податкових зобов'язань (боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення або відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом.

 З етап – документальне оформлення рішення щодо розстрочення (відстрочення) податкового боргу. Рішення про розстрочення (відстрочення) складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу державної податкової служби.

 Якщо рішення про  розстрочення (відстрочення) приймається  органом державної податкової  служби вищого рівня, рішення  виписується в трьох примірниках: перший – для платника податків, другий – для органу державної податкової служби за місцем реєстрації такого платника податків (за місцем обліку такого податкового зобов'язання (боргу)), третій – органу державної податкової служби, який приймає рішення.

 Усі рішення про  розстрочення (відстрочення) реєструються підрозділом стягнення податкового боргу в журналі, який ведеться в електронному вигляді.

 Органи державної  податкової служби за місцем  реєстрації платника податків (за  місцем обліку податкового зобов'язання – боргу) реєструють не тільки прийняті безпосередньо ними рішення, а й рішення органів державної податкової служби вищого рівня стосовно платників податків, які перебувають у них на обліку.