Типи і функції комерційних банків

3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо).

4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо).

5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо).

6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо).

7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна %, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо).

8. Реквізити сторін [3].

Комерційні банки мають право  вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

Основні види кредитів:

1.Строкові:

• короткострокові до 1 року ( об’єкт -  оборотні кошти ).
• середньо строкові 1-3 роки  (об’єкт – основний і оборотний капітал).
• Довгострокові понад 3 роки (об’єкт  - оборотні кощти)

2.Безстрокові:

• до запитання,повертаються на першу вимогу, банку ( об’єкт – оборотний капітал ).

Розрахунково-касові операції полягають  у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з  їхніми дорученнями. Ці операції посідають  особливе місце в банківській  діяльності і відіграють важливу  роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових  операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків – і пасивна, і активна, і надання послуг – неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже – розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового  еквівалента за реалізовану продукцію  чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо.  [4, ст.70].

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину  потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.

Платіжна система в широкому розумінні – це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій.

В організації розрахунково-касових  операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передавання інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як. відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу, на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання – видавання готівки по рахунках клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.

Важливе місце в розрахунково-касових  операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, заведено називати розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, заведено називати платіжними картками [4, ст.71].

Розрахунково-касові операції банки  здійснюють з урахуванням загальних  принципів, на яких базується організація  платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

• економічні агенти (юридичні особи) – власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівкове) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;
• зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків. В Україні це право підприємств суттєво обмежене: їх платежі готівкою іншим підприємствам не можуть перевищувати 3,0 тис. грн. у день.
• переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку.
• форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними.
• строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими.
• відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень [4, ст.72].

Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвиненими  ринковими економіками. У країнах  з перехідними економіками, в  тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.

Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а  також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема, це:

• зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;
• загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками.
• необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів
• диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи;
• необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;
• необхідність зменшення ризиків, пов'язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;
• залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку [4, ст.340].

До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними  металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг.

У своїй діяльності комерційні банки  все більше уваги приділяють наданню  клієнтам послуг. Банківським послугам притаманні такі ознаки:

• для надання банківських послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;
• доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії.
• при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками у традиційному розумінні.

Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги:

• договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);
• договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір лізингу тощо);
• договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо).

В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.

3. Проблеми та перспективи  розвитку комерційних банків  на сучасному етапі

Ефективність діяльності банківської  системи України значною мірою  залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні занизький. Як відомо, сумарний сплачений статутний капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Порівнювати ж наш рівень із рівнем капіталізації банківських систем економічно розвинутих країн просто некоректно.

Проблемою недостатньої капіталізації  зумовлюється і недосконалість як усієї  вітчизняної банківської системи, так і окремих банків, які не мають можливості залучати значні ресурси  й проводити масштабні активні  операції (насамперед кредитні та інвестиційні).

Природно, що на сьогодні актуальною залишається проблема відставання темпів капіталізації банків від темпів зростання їхніх .

Проблемними є не лише кількісні  показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що в структуру капіталу багатьох вітчизняних банків певною мірою входить переоцінка основних засобів, нараховані, але не сплачені відсотки, субординований борг. Поступове зростання цих та деяких інших складових за певних обставин можна вважати завуальованою формою штучного нарощування капіталу, що теж посилює загрозу фінансовій стабільності банківської системи.

Зрозуміло, що пошук адекватних підходів до розв'язання проблеми нарощування  капіталізації вітчизняної банківської  системи має перебувати у площині  вирішення питання про джерела надходжень коштів та про формування складових капіталу банків, які можуть бути збільшені за цей рахунок.

Аналізуючи джерела вкладення коштів у банківську систему України шляхом внутрішнього чи зовнішнього інвестування, особливу увагу слід приділяти співвідношенню можливостей вітчизняних інвесторів та ризиків, якими може супроводжуватися залучення капіталів із-за кордону. З одного боку, йдеться про достатність у вітчизняних підприємств і фізичних осіб належного обсягу фінансових ресурсів для інвестування, від обсягу якого значною мірою залежать можливості якісного зростання активів.

Серед основних шляхів збільшення основного  капіталу – проведення додаткових емісій акцій та капіталізація прибутку (реінвестування дивідендів). Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських акцій для потенційних інвесторів. Бо навіщо володіти цінними паперами, які не приносять доходу, або можливості зростання курсової вартості яких невизначені у зв'язку з відсутністю розвинутого вторинного фондового ринку? За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яка спрямовується на збільшення банківського капіталу.