Адміністративно-правовий режим державного контролю

  Це, звичайно ж, не свідчить про те, що немає  потреби в його вдосконаленні, реформуванні, він налагоджується і отримує  відповідне правове унормування.

  Можна вказати також на контроль у митній справі. Порівняно з системою фінансового  контролю він не має значної практики, проте вже має чітко окреслену структуру, визначені завдання. Слід назвати і такі види функціонального контролю, як контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль за цінними паперами, контроль у сфері приватизації об'єктів державної власності, де вже склалися відповідні системи контролю.

  Необхідно констатувати, що діяльність цих систем контролю майже не пов'язана між  собою. На державному рівні немає  органу, який акумулював би та аналізував інформацію, отриману в процесі контролю у різних сферах управління. Є сфери, де такий контроль не проводиться, або коли й існує, то відзначається роздрібненістю та розрізненістю органів, що його здійснюють,

  Посиленого  контролю з боку держави потребує навколишнє середовище. Тут діє безліч різних контрольних комісій, які мають різні повноваження, а головне, що результати контролю не піддаються аналітичному аналізові, а отже, не сприяють прийняттю на державному рівні рішень, направлених на регулювання глобальних і важливих питань.

  Контроль у сфері виконавчої влади не може бути відокремленим від організації державного управління в цілому, а тому на рівні уряду він має здійснюватися спеціальним органом, підпорядкованим Кабінету Міністрів. Його завдання має полягати у забезпеченні уряду аналітичною інформацією для здійснення контролю за ситуацією у різних сферах державного управління. У складі такого органу мають діяти ради з координації контролю за основними напрямами управлінської діяльності, які стали б організаційними підрозділами інформаційно-аналіичного контрольного центру при уряді, а останній повинен тісно взаємодіяти з такими органами, як податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, митна служба тощо, оскільки саме вони здійснюють спеціалізований контроль, мають особливий правовий статус і їх діяльність визначається відповідними законами.

  Держава, використовуючи механізм виконавчої влади  для організації управління суспільними  справами, має звернути особливу увагу  на надання органами виконавчої влади  необхідних управлінських послуг громадянам та здійснення контролю за захистом їх прав. Тому контроль має здійснюватися за виконавською дисципліною в органах виконавчої влади по управлінській вертикалі, за дотриманням чинного законодавства, діяльністю у межах певних повноважень, а також за самим процесом надання управлінських послуг. забезпеченням прав і свобод громадян.

 До  зовнішнього контролю належать і  спеціалізовані органи контролю. У процесі реформування законодавства з питань контролю у сфері виконавчої влади значної уваги потребують органи спеціалізованого контролю, які діють у міністерствах, державних комітетах та інших органах виконавчої влади. Такими органами спеціалізованого контролю, здебільшого, є інспекції, які проте мають різний правовий статус, назву, коло повноважень. Ці органи створюються у галузях промисловості та фінансів, сільського господарства і охорони природи, будівництва та збереження матеріальних цінностей тощо.

 Суб'єктами цього контролю є державні інспекції: податкова, пожежна, автомобільна, в справах захисту прав споживача, з контролю за цінами, за вивозом матеріальних цінностей, за станом ядерної і радіаційної безпеки, за дотриманням стандартів, благоустрою, державна економічна інспекція тощо. До кола спецінспекцій належать інспекції гірничого технагляду, пробірного, сільськогосподарського, газового нагляду, котлонагляду, ветеринарного, рибного нагляду та ін.

 Для правового статусу спецінспекцій  характерно, що наглядові функції за виконанням нормативно-правових актів (спеціальних правил, обов'язкових вимог, умов державних обов'язкових стандартів, нормативів, інструкцій) поєднуються з контрольними — за діями людей щодо виконання загальнообов'язкових правил.

 Інспекції наділені правом проводити перевірки, обстеження, рейди, зобов'язані брати участь у ревізіях, знайомитися з документами, вимагати пояснень з усіх видів порушень, вимагати від органів вищого рівня притягнення винних до відповідальності, давати приписи, що породжують юридичні обов'язки, наприклад, про усунення порушень законності s причин, які їм сприяють.

 Кожна спецінспекція у своїх діях не має права втручатися у повсякденну  роботу адміністрації підконтрольного  об'єкта незалежно від форм власності, не може входити в оцінку оперативно-адміністративної діяльності адміністрації, а має  провадити перевірку відповідно до питань свого профілю.⁸

  З метою впорядкування та підвищення дієвості контрольної діяльності потрібно проаналізувати сучасне становище  інспекцій, принципи, якими керувалися при їх створенні, підвідомчість  та обсяг надання контрольних повноважень. Це має стати предметом спеціального дослідження.

  Такі  державні інспекції повинні підпорядковуватися відповідному функціональному центральному органу, а положення про них затверджуватися вищим органом виконавчої влади. Це обумовлено тим, що державна інспекція є спеціальним органом із самостійними завданнями, тому правовий статус, організація і компетенція має бути закріплена у самостійному нормативному акті, яким є положення.

    Практика затвердження положення  про державну інспекцію Кабінетом  Міністрів України має переваги і зумовлена тим, що державна інспекція для виконання контрольних повноважень наділяється широкими надвідомчими повноваженнями у цій сфері. Тому при визначенні її правового статусу, наданні відповідних повноважень має брати участь інстанція, що наділила саме міністерство такими повноваженнями. За таких обставин значно підвищиться роль і значення державних інспекцій.

  Важливою  правовою проблемою є діяльність спеціальних контрольних органів, які згідно з законодавством віднесені  до центральних органів виконавчої влади і мають значні повноваження не лише у здійсненні контрольних повноважень, а й щодо застосування відповідних санкцій. Остання позиція потребує докладного аналізу з точки зору захисту прав і свобод громадян.

  Як  загальний, так і спеціальний внутрішній контроль у сфері виконавчої влади потребує координації та упорядкування системи контрольних органів. Виправданим є створення єдиної системи державного контролю, у межах якої на правовій основі діятимуть спеціалізовані контрольні органи. За такої нормативної «упорядкованості» здійснення контролю у сфері виконавчої влади у межах законодавче закріплених повноважень дасть змогу наблизитися до дієвого та ефективного контролю, який сприятиме підвищенню ефективності державного управління. Крім того, координація контрольної функції на рівні вищого органу виконавчої влади та діяльності органів, то її виконують, позбавить об'єкти контролю від нерегульованих, щоденних перевірок та надасть останнім комплексного характеру.

  Контроль  як важлива функція держави та її управлінських органів має здійснюватися у тісному зв'язку з іншими управлінськими функціями, опосередковуватися правовими нормами, мати чітке правове регулювання, і лише за таких умов можна сподіватися на позитивний результату сфері виконавчої влади. Правова регламентація щодо державного контролю у сфері виконавчої влади, керуючись загальною мотивацією, має здійснюватися переважно шляхом унормування у компетенційних актах відповідних державних органів.

  Такий підхід до регламентації функції державного контролю у сфері виконавчої влади, в основному, виправданий, проте все ж не дає можливості ретельно впорядкувати понятійно-термінологічну характеристику змісту контрольної діяльності, визначити основні її принципи, завдання, види, форми та методи. ⁹

  Контроль  без належної, чітко окресленої організаційної структури, правової бази з десятками  контролюючих органів і сотнями  контролерів є мало ефективним, а  отже, дискредитує саму ідею. Держава  позбавлена нормального «наскрізного»  контролю за виконавчою вертикаллю, де першорядне значення має її найвища керівна ланка.

  Тому, підсумовуючи, можемо вивести наступні принципи, за якими повинен здійснюватись  державний контроль у будь-якій сфері  контрольної діяльності. По-перше, це контрольна діяльність в рамках всеохоплюючого режиму законності, підкорення законові, його вищій юридичній силі. По-друге, створення належної нормативно-правової бази, що не допускає різностороннього тлумачення однієї і тієї ж норми права, її нецільового використання. По-друге, дотримання виконавчої дисципліни органами, що здійснюють функції державного контролю. Дотримання принципу субординації між вищими і нижчими ланками вертикалі державного контролю.

  Нормативно-правову  базу режиму державного контролю повинні  складати: Конституція України, що визначає основні принципи не тільки діяльності всіх органів державного управління, а й побудови усього суспільства; Закони України, що визначають систему органів, покликаних здійснювати державний контроль, їх повноваження, права і обов’язки, методи контролю, процедуру. Зокрема, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс, Закон України “Про державну службу”, “Про міліцію” тощо. Це мають бути нормативно-правові акти, що визначають компетенцію контролюючих органів, посадові інструкції, технічні правила та інші, за дотриманням яких здійснюється контроль.

  До  контрольної діяльності висувається  цілий ряд вимог, згідно з якими вона повинна бути:

  1) підзаконною, тобто контроль має  здійснюватися тільки в рамках  конкретних нормативних приписів;

  2) систематичною, тобто нести регулярний  характер;

  3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно,  що значно підвищує його ефективність;

  4) всебічною, тобто охоплювати найбільш  важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;

  5) глибокою, тобто перевірці повинні  підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;

  6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;

  7) гласною, тобто її результати  повинні бути відомі тим, хто  підлягав контролю;

  8) результативною (дієвою). Ця діяльність  не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.¹¹ 
 

Список використаних джерел та літератури: 

1. Административное  право (Общая и особенная части). – М.,1971
2. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М.,1987
3. Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид вузів та факультетів.- К.,1998
4. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.,1999
5. Конституція України від 28 червня 1996 року. - К.,1996
6. Реформування державного управління в Україні: проблеми і переспективи ( Колектив авторів. Наук. керів. Цвєтков В.В.).- К.,  1998
7. Туранов В.И. Контрольные отношения как предмет правового регулирования. //Государственный и общий контроль в системе регионального управления (Межвуз.сб. науч. трудов).- Саранск,1987.- С.5-9