Соціал-демократична ідеологія у сучасному світі і в Україні

У сучасних умовах Соціалістичний Інтернаціонал об' єднує понад 70 політичних партій всіх континентів, що налічують у своїх рядах понад 20 млн соціал-демократів. Великий  вплив соціал-демократичні партії мають  у Західній Європі: в Англії, пізніше - в країнах Британської Співдружності  ініціатива створення соціал-демократичних  партій належала профспілкам, що зумовило формування особливої лейбористської партії. Міцні позиції займають соціал-демократичні партії в Латинській Америці, у ряді країн Азії, Ближнього Сходу. Ще на початку 50-х років конгрес Соцінтерну у прийнятій Декларації відзначав, що соціалізм - міжнародний рух, який не вимагає єдності поглядів, не прагне до єдиної мети - соціальної справедливості, гуманізму, забезпеченого життя, свободи і миру. Соціал-демократи прагнуть будувати нове суспільство за допомогою реформ, демократичних методів. Демократія є визначальною, виступає надкласовим явищем, включаючи право на власне приватне життя, захищає від свавілля і втручання держави. На думку соціал-демократів, "демократичний соціалізм" бере початок від "християнської етики гуманізму і класичної філософії". У діючій програмі соціал-демократичної партії Німеччини до духовних основ соціалізму додане й просвітництво, й вчення Маркса про історію і суспільство, і досвід робітничого руху. Партії Соцінтерну вважаються народними. За їх думкою, класова боротьба в сучасних умовах втрачає значення, а тому проголошується курс на інтеграцію робітничого класу в структуру суспільства благоденства. "Економічна демократія" допускає повну зайнятість, більш високу продуктивність праці, підвищення добробуту людей, соціальне забезпечення і справедливий розподіл прибутків і власності. Зберігається приватна власність у сільському господарстві, кустарному виробництві та середній промисловості тощо.

В другій половині 80-х років  у соціал-демократичному русі виникли  дві головні течії: традиціоналізм і модернізм. Обидві течії є реформістськими  і визнають існуючу в капіталістичних  країнах економічну й політичну  систему найбільш розумною і раціональною на сучасному етапі. Замість неоконсервативної  моделі соціально-економічного розвитку західних країн вони пропонують альтернативну  модель більш гуманного і менш соціально напруженого суспільства. Схожість між течіями не виключає, однак, наявності між ними істотних розбіжностей.

Традиціоналістський напрямок, якого дотримуються соціал-демократичні партії Німеччини, Фінляндії і Швейцарії, Соціалістична партія Австрії, Лейбористська  партія Великобританії та інші, орієнтується на промисловий робітничий клас, профспілки, кооперативний рух. Тому, природно, традиціоналісти пов'язують свою політику з соціал-економічною боротьбою робітничого класу, відстоюють його інтереси.

Модерністська течія, представниками якої виступають Італійська та Португальська  соціалістичні партії, слабше пов'язана  з робітничим класом. Її прихильники  спираються в основному на групи  трудящих найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях виробництва, на пересічні верстви науково-технічної  та гуманітарної інтелігенції, найбільш тісно пов' язані з потребами  технологічної революції, характерної  для епохи науково-технічної революції. Тому теоретиками модерністської течії  висувається теза про втрату робітничим класом провідної ролі в суспільному  розвитку, а після - про повне його розпорошення у суспільстві майбутнього. У концепціях модерністів є положення  про формування новітніх промислових  структур, які не враховують негативних наслідків науково-технічної революції  для певної частини трудящих, пропагується відмова від соціальних завоювань, проголошується необхідність втрат  і навіть жертв з боку простої  людини в ім' я майбутнього прогресу.^{[5 c.187]}

Соціал-демократичний  рух в економічному та політичному  відношенні є нині досить впливовою  силою, яка значною мірою визначає напрями сучасного розвитку різних держав світу. Історія його формування тісно зв’язана з еволюцією суспільства, хоч соціалістичні доктрини, як невід’ємний  елемент і вираз мрії людства  про щасливе, справедливе майбутнє існували і розвивались відносно незалежно від розвитку та трансформації  класичної економічної науки. Майбутнє пов’язувалось зі становленням суспільної, загальнонародної власності на засоби виробництва та суспільних форм розподілу  доходів, із розвитком економіки, позбавленої  суперечностей та криз.

 Основний  зміст соціалістичних ідей протягом  усієї історії залишався тим  самим, але під впливом змін  у розвитку економічної бази  суспільства змінювалась теоретична  основа соціально-економічної трансформації,  визначалися нові її орієнтири. Досвід соціал-демократичних перетворень є цікавим для економічної науки як приклад свідомого формування напрямів розвитку суспільства, інституціонального впливу на економічну систему. Важливим для теорії є аналіз соціально-економічних наслідків застосування конкретної економічної моделі, дослідження методів економічного регулювання та принципів їх поєднання, що покладається в основу економічних платформ соціал-демократичних рухів, використовується в економічній політиці окремих країн. ^{[6 c.351]}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасний  стан соціал-демократичної ідеології в Україні

Численні опитування громадської  думки раз у раз підтверджують  наявність в Україні великої  кількості прибічників соціал-демократії — тих виборців, котрим тією чи іншою  мірою близькі соціал-демократичні ідеали.

Якщо підходити до розгляду цієї групи з соціологічними мірками, одразу впадає у вічі її розмитість. Будь-яке твердження щодо її поглядів варто оцінювати лише статистично, оскільки людей з такими поглядами  неважко знайти й серед тих, хто  стоїть за соціалістів, націоналістів  чи «зелених» (хоча їх частка там є  меншою). Так само й серед симпатиків соціал-демократичної партії знайдуться люди з зовсім іншими поглядами. І  все ж таки можна сказати, що «у середньому» для прихильників соціал-демократії є характерними такі риси:

–    за соціально-економічними поглядами вони виступають за регульований ринок. Від комуністів їх відрізняє готовність прийняти ринок, приватизацію (у поміркованому обсязі); від правих лібералів — обстоювання ролі держави та державного регулювання;

–    у ставленні до національного питання прибічники соціал-демократів є ближчими до «універсалістів» (інтернаціоналістів), хоча вони, на відміну від комуністів, не прагнуть возз`єднання з Росією, а відверто і без зайвого пафосу визнають незалежність України;

–    за морально-політичними переконаннями симпатикам соціал-демократів притаманний гуманізм — на відміну від властивого як комуністам, також і націоналістам «пошуку ворога»;

–    нарешті, у політично-правовому відношенні в альтернативі «демократія-авторитаризм» прибічники соціал-демократів чітко віддають перевагу першому варіанту.

Можна було б очікувати, що в умовах кризи конкуруючих ідеологій  відсоток тих, хто симпатизує соціал-демократам, зростатиме. Однак, знову підкреслю, більшість прихильників соціал-демократичного вибору мають доволі невиразні поняття про соціал-демократію, а їх переконанням властиві невизначеність та двоїстість. Не зроблю великого відкриття, якщо скажу, що число виборців, які симпатизують соціал-демократам, є помітно більшим за число тих, хто реально голосує за них на виборах. Певною мірою це пов`язано з намаганнями противників соціал-демократії закріпити за нею образ структури, котра не опікується загальним добробутом, а дбає виключно про інтереси бізнесменів, представлених у керівництві партії.

Отже, потенційне коло виборців соціал-демократів є досить широким  — аж до половини усіх українських  виборців (до них точно не можна  додати лише 20-25% переконаних прибічників  комуністів та 15-20% — націоналістів), але у передбачуваному майбутньому  практично можна розраховувати  лише на його частину. У такій ситуації необхідно вірно розставити акценти  у програмній творчості та практичній політиці соціал-демократії, спираючись у цьому на сподівання більшості  населення.

На мою думку, успіх  подальшої діяльності соціал-демократів залежатиме від того, якою мірою  їм вдасться об`єднати центристських  та лівоцентристських виборців. В  ідеалі це мало б бути таке становище, коли між соціал-демократами та комуністами  не буде жодної іншої демократичної  лівоцентристської сили.

Як на мене, особливість  теперішньої української соціал-демократичної  ідеології полягає у тому, що Україна  фактично не має її у тій мірі, у якій «забезпечена» ідеологічним доробком комуністичного та націонал-демократичного спрямування. Ми вже зазначали, що аж ніяк не маємо на меті формування «жорсткої», замкненої ідеологічної системи, в  межах якої поширювалися б «єдиновірні» настанови. Та все ж навіть найбільш відкрита ціннісна система, до якої ми прагнемо, має відзначатися бодай  мінімальною узгодженістю позицій. Саме тому я хочу закликати українських  соціал-демократів до подолання надмірних (і з точки зору історичної перспективи, дещо надуманих) розбіжностей у їхніх поглядах. Слід нарешті відверто сказати — «розпорошеність» ідейних орієнтацій у соціал-демократичному середовищі (раніше це явище називали «відсутність принциповості») стає дедалі більшою проблемою. 

Аби пересвідчитись, чи справді  це так, давайте проаналізуємо тональність  видань комуністичних та націонал-демократичних, з одного боку, та соціал-демократичних  — з іншого, і виявиться, що у  соціал-демократичній пресі не звучать  ті чіткі настанови щодо історичної спадщини, мовної ситуації, відносин з  зарубіжжям, котрими якраз і вирізняються ЗМІ націоналістів та соціалістів-комуністів. Вилучіть з соціал-демократичних  видань програмні статті, які коментують ухвали партійного керівництва —  й їх стане неможливо відрізнити від будь-якого іншого центристського видання. Навряд чи таке становище може бути виправданим. Соціал-демократичні видання досі зволікають з формуванням  тієї особливої партійної мови, якою можна було б розмовляти з виборцями. Ідеологічна позиція деяких непартійних  засобів масової інформації, які  знаходяться під впливом лівоцентристів, також відрізняється відсутністю  будь-якої ідеологічної чіткості.

Сьогодні певні сили наполегливо  захаращують свідомість виборців уявленнями про існування в українській  публічній політиці лише трьох таборів: 1) комуністи та соціалісти; 2)«чесні»  праві; 3) «кланові партії або блоки». До речі, сили ці, які чомусь ототожнюють  себе з «чесними правими», аж ніяк не «святі», тож їхню сьогоднішню моралізаторську  критику наших позицій з цього  погляду можна кваліфікувати  хіба що як звичайнісіньке лицемірство. Гадаю, якби ми донесли справжній  ідеологічний образ соціал-демократії до кожного громадянина, це значною  мірою позбавило б наших опонентів  підстав для формулювання таких  «класифікацій».^[7]

 

Висновки

Ідеологія соціал-демократії дотримується засад історичної еволюції суспільства у напрямку суспільства  соціальної справедливості та рівності громадян, а також збереження соціального  і міжнародного миру.

Термін соціал-демократія виник в другій половині XIX століття і використовувався для означення  робітничих партій які виступали за демократизацію суспільства. Однак остаточно ідеологія соціал-демократії сформувалася після Другої світової війни.

У 80-х роках соціал-демократичний  рух поділився на дві реформістські  течії: традиціоналізм і модернізм. Традиціональстський напрям є поширений  у соціал-демократичних партіях Німеччини, Фінляндії і Швецарії та інших і орієнтуються  на промисловий робітничий клас. Модерністська течія прихильником якої є соціалістичні партії Італії, Португалії і відстоюють інтереси груп трудящих найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях виробництва.

Особливість сучасної  української  соціал-демократичної ідеології  полягає у тому, що Україна фактично не має її у тій мірі, у якій «забезпечена» ідеологічним доробком комуністичного та націонал-демократичного спрямування.

Соціал-демократичний рух  в економічному та політичному відношенні є нині досить впливовою силою, яка  значною мірою визначає напрями  сучасного розвитку різних держав світу.

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Націоналізм: антологія  / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий.  – К.: Смолоскип, 2000. – 872 с

2. Новая постиндустриальная волна на Западе: антология / под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 640 с.

3. Перегудов С. П. Тони  Блэр – архитектор нового лейборизма / С. П. Перегудов. – М.: ИНИОН, 1999. – 204 с.

4. Історія західних політичних  вчень. Політичний доктрини ХХ  – початку ХХІ / Романюк А.  С. – К.: Знання, 2011

5. Горлач М.І., Кремень В.Г.  «Політологія: наука про політику»- .- К.: Центр учбової літератури, 2009р.

6. Історія економічних  учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук,  Н. О. Татаренко, А. М. Поручник  та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук,  Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с.

7. «Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива» - В.Мудведчук  -Київ «Основні цінності».2000