МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНІЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ          УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

     Аналіз  наукових статей

З Політології

На тему «Лібералізм»

Студента 6504

2 курсу 

1 группи

Лісок Іллі

       
Зміст:

1. Вступ
2. Проблема вибраної теми
3. Висновок

Вступ.

     Основою сучасних західних демократій є лібералізм. Звичайно, між демократією та лібералізмом існують істотні відмінності: це дві різні відповіді на два кардинально відмінні державно-правові запитання [10, с. 9]. На запитання: «Хто має здійснювати політичну владу?» демократія відповідає: «Громадянське суспільство». Йдеться не про межі цієї влади, а лише про вибір тих, кому належить правити. Демократія пропонує правити кожному з нас. А на запитання: «Якими повинні бути межі політичної влади?» відповідь дає лібералізм: «Політична влада, автократична чи всенародна, не повинна бути необмеженою, а будь-яке втручання держави обмежене правами, якими наділений індивід». Отже, можна бути великим лібералом і при цьому не бути демократом, і, навпаки, справжній демократ не завжди є лібералом. Крім того, відмінності між демократією та лібералізмом (на що звертають увагу більшість дослідників) полягають у відмінностях між ключовими категоріями, які з ними співвідносяться. Ключовою категорією для лібералізму є поняття «свобода», а для демократії – концепт «рівності». 

Проблема вибраної теми

     Лібералізм  – не тільки певна комунікативна  концепція і стратегія, але й  прояв усюди проникаючої  комунікативної експансії. Всебічна інтенсифікація всіх форм спілкування, “комунікативний  карнавал” є засобом лібералізації  всіх сфер і підсистем соціального  буття, зняття перешкод на шляху суспільних контактів, збільшення соціальної мобільності. Тим самим прискорюється хід  історичного розвитку, змінюється образ  світу і людини в ньому.

     Здійснюючи  комунікативні трансформації, створюючи  справжнє вістря світового комунікативного  прориву, лібералізм руйнує (як і раніше, – але сьогодні в планетарних  масштабах і з радикальною  глибиною) старі засади соціального  порядку й творить нові.  Свого  часу процеси капіталістичної модернізації докорінно змінили комунікативні  засади суспільства. Всепоглинаючий індустріалізм  потребував справжнього комунікаційного  перевороту й здійснив його. Виникла  система спілкування і комунікативного  обміну, яка відповідала цьому типу суспільства – пан-економічному, конкурентному, етично нейтральному, а може й аморальному, орієнтованому на всебічну експансію.

     Якщо  розглядати феномен лібералізму  в широкому контексті суспільної комунікації, складних мереж спілкування, потоків інформації, то можна вбачати  в ньому динамічну, надзвичайно  чутливу систему, яка постійно відображує та стимулює процеси інновацій та соціальної динаміки. Покликання лібералізму  – шукати, випробувати, відкидати  – й знов шукати нові простори та засоби комунікацій, які розширювали, вкорінювали б свободу – як у її індивідуальному, так і в  суспільному вимірі.

     Лібералізм  намагається торпедувати мури й  підмурки мовчання, соціальні й культурні (в тому числі релігійні) перешкоди, які зумовлюють застійність, фосілізацію, вкорінюють людину в замкнений круговорот інтимного спілкування. Ліберальна комунікативна енергетика формує нові рамки свободи шляхом свідомого неприйняття традиції, деформації і руйнування старого стилю, старої комунікативної філософії. Це відбувається саме в формі експансії, вторгнення до тих чи інших соціокультурних сфер, у глибинну потаємну сутність суспільств, у внутрішній світ особистості – причому найчастіше поза волею, незважаючи на опір і небажання тих, кого лібералізм робить об'єктом цієї експансії. Лібералізм у граничному своєму комунікативному радикалізмі виходить з того, що не може бути взагалі ніяких заборон щодо змісту й інтенсивності спілкування, що жодна інституція, жодна владна інстанція не може визначати, не може обмежувати поле комунікаційних взаємодій. Звідси – уявлення про шкідливість і моральну невиправданість будь-якої цензури як прояву недовіри до людини.

     Саме  завдяки комунікаційному тиску  лібералізм спроможний осучаснювати світ, ті чи інші суспільства. Миттєвість контактів, їхня вражаюча необмеженість – це те, що дає нам змогу відчувати  свою належність до єдиного, саме сьогоднішнього світу, де всі ми є як сучасниками, так і  співучасниками глобальної комунікаційної гри.

     Ритм  і стиль комунікації в ході історичного розвитку поступово  стає змістовною, інформаційно насиченою характеристикою суспільства. Інформація стає невіддільною від способу свого існування, способу зберігання і поширення.  Через це свобода слова й друку, свобода отримання і передавання інформації – це абсолютна можливість реалізації ліберальних ідеалів рівності, незалежності від влади та її цензури, від будь-якого утискаючого свавілля. Відстоювання найширшої, нічим не утисненої свободи вибору в галузі культури, інформації – це кардинально важливий принцип лібералізму, без якого втрачають значення всі інші. 

     На  планетарному терені гіпер-лібералізм (у вигляді глобалізації, Інтернет-революції тощо) наочно демонструє як свої креативні потенції, так і небезпечні риси, що потребують усвідомлення й нейтралізації. Лібералізм за доби “кіберіократії” мусить боронити крихку як ніколи приватність і свободу – перед незліченними загрозами телематичного суспільства з його можливостями встановлення всеохоплюючого контролю і спостереження над усіма проявами людського.  За цих умов не існує інших можливостей для збереження свободи, як слідування новій комунікативній етиці, що мусить стояти на заваді зазіханням інфо-тоталітарних структур поставити під контроль новоутворений комунікативний простір.

     Глобалізація  тлумачиться як  взаємопроникнення, взаємоопліднення гетерогенних, гетеротемпоральних культурних світів і традицій. Розглядаються глобалізаторські прояви лібералізму, його всебічний вплив на культуру як країн-суб'єктів глобалізації, так і країн, які мимоволі втягуються в процес глобального світо-творення. Соціокультурна амбівалентність глобалізації знаходить свій прояв не тільки в тому, що вестернизуються “наздоганяючі” народи, – глобалізуючі тенденції до невпізнаності змінюють також і серцевинну самобутність тих, хто вважається лідером і володарем дум. Внаслідок дії глобальної ліберальної експансії змінюється весь світ – не залишається нічого усталеного, успадкованого в незмінно непорушному вигляді.  

     Висновки. 

     Лібералізм - політична концепція (ідеологія), яка  проголошує, що ініціативна та активна, вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення ("пом'якшення") різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), відстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

     Усі етапи розвитку лібералізму мають  своєрідність, але  характеризуються внутрішнім зв'язком, націленістю на прискорення і зміни, інновативний пошук .На кожному етапі формулювалися проблеми зрушення і гармонізації розвитку – у тісному зв'язку з засвоєнням і перерозподілом соціальної свободи, на здобуття добробуту для всіх громадян, обгрунтовуючи роль держави як важливого агента соціальної згоди, фундатора й гаранта соціального контракту. Політичні екстремуми початку ХХ ст. призвели до виникнення лібералізму “держави загального добробуту”. Кінець ХХ ст. знаменує народження чергової версії лібералізму. Вона водночас репрезентує і всеперемагаючий ліберальний проект (“кінець історії”), і певну кризу (втрата головного опонента – “реального соціалізму” – креативно збуджуючого фактору внутрішнього розвитку). У той же час лібералізм доби глобалізації і комунікативної революції виступає формою планетарної комунікативної експансії, перетворення культурних світів, втягування цивілізаційних континентів до Ліберальної Суперцивілізації.  

Список  використаної літератури:

1. «Лібералізм і демократія: перипетії співіснування» ////Журнал Верховної Ради України «Віче» 2006

2. «Ліберальний вектор Європи»/// публікація з Офіційного Журналу Європейського Союзу.
3. Олександр Северин: «Україна ліберальна»///Журнал Майдан 16-06-2011