Уточнення понять « еліта», «соціальна еліта» та «політична еліта»

бюрократична еліта - чиновники державного апарату, їх роль і вплив обумовлюється участю в процесі підготовки і реалізації важливих політичних рішень;

ідеологічна еліта - видатні діячі культури, науки, представники мас-медіа, що формують ідеологію суспільства і свідомість мас;

власне політична еліта - включає в себе керівників держави, членів уряду, депутатів законодавчого органу, тобто тих, хто безпосередньо приймає політичні рішення на державному рівні. У більш широких трактуваннях до неї відносять і політичні фігури середньої ланки, значущі для регіональної політики.

Виходячи з трактування політичної еліти як одного з елементів володарюючої еліти, їй можна дати таке визначення: це певна група суспільства, яка концентрує у своїх руках державну владу і відповідає за вироблення стратегії розвитку всієї системи. Але цього не достатньо, щоб розкрити дефініцію політичної еліти. Також пропоную звернути увагу на структуру політичної еліти.

       Відомий польський політолог В. Мілановский запропонував розглядати структуру елітарних кіл у залежності від виконання їх внутрішніми угрупуваннями своєрідних функцій у сфері політичного управління суспільством. Так, перш за все слід враховувати особливе місце «селектората», що включає в себе тих осіб, які потенційно готові до виконання професійних функцій в політичній сфері. У «селекторат» входять і ті, хто впливає на висунення представників населення, і ті, хто сам готується до виконання цих ролей.Іншими словами, «селекторат» - це широке коло політичних активістів, який ще не диференційований на різні, більш спеціалізовані сегменти. Наступним елітарною освітою виступають «потенційні еліти», що представляють собою розрізнені елітарні угруповання, ще тільки прагнуть до влади і відповідно проясняють свої ідеологічні пріоритети і позиції, що формують у зв'язку з цим «команди» окремих лідерів. У «потенційних елітах» відбувається відносне закріплення конкретних осіб на функціональних позиціях (лідер, ідеолог, аналітик, член штабу і т.д.), оформляються інструменти і механізми міжелітарної конкуренції, налагоджуються первинні відносини між прихильниками різних (у тому числі союзних) напрямів. Після виборів долі елітарних угруповань принципово розходяться. Ті з них, які програли вибори, але при цьому залишилися в поле публічної політики, складають «самодіяльні еліти».Авторитетні в суспільстві представники цих кіл можуть лише побічно впливати на прийняті в державі політичні рішення. У свою чергу, в цьому сегменті формуються два основних елітарних освіти: опозиція і прихильники правлячих сил. Тих і інших об'єднує прагнення зміцнити свої позиції у владі, сформувати механізми постійного впливу на її інститути, здійснити цілеспрямований вплив на громадську думку. Проте опозиція нерідко супроводжує свою діяльність спробами поставити під сумнів результати виборів, посіяти сумніви в правомірності проведеного урядом курсу, висловити вимоги зміни влади до чергових виборів, закликати населення до вираження політичного протесту.  Еліта , котра перемогла на виборах, набуває статусу «правлячої політичної еліти», яка безпосередньо здійснює процес управління і керівництва суспільством і державою. В силу складності цього, вкрай багатогранного процесу і ця, найважливіша в суспільстві, угрупування також поділяється на ряд складових. До неї входять представники центральної та регіональної влади, представники вищої (за характером повноважень), середньої та нижчої (місцевої) еліти. Поряд з обраними  політиками неодмінним учасником цього кола є і певні шари державної бюрократії. Той факт, що в правлячій політичній еліті завжди діє декілька функціональних угруповань, дозволяє окремим теоретикам уточнити характер її функціонування. Наприклад, сучасні прихильники плюралістичної концепції вважають, що в правлячій еліті можуть складатися строго ієрархозированні  відносини, коли одна група чітко контролює діяльність інших, а можуть взаємодіяти декілька слабо зв'язаних один з одним угруповань (наприклад, контролюючих законодавчу і виконавчу гілки влади і мають при цьому різні інтереси та напрямки діяльності). Такий «фрагментарний елітизм», коли реальна влада стає доступною не всім, неминуче провокує появу «групи вето», від якої залежить остаточне ухвалення рішень. Наприклад, Ш. Ліндблом вважав, що такі групи мають вирішальний вплив на цей процес за рахунок свого контролю за капіталом, а С.Файнер як чинник впливу розглядав орієнтацію на підтримку профспілок і т.д.Особливим структурним елементом політичної еліти є «еліти в політиці», які представляють собою різновид  обраної  еліти, що складається з найбільш авторитетних представників технічної і гуманітарної інтелігенції, які за рахунок свого авторитету допомагають зміцненню позицій як правлячих, так і самодіяльних еліт. Видатні письменники, вчені, спортсмени, представники шоу-бізнесу можуть допомогти не тільки виграти вибори тим чи іншим партіям, а й підтримати їхні політичні вимоги в умовах криз або рутинного перебігу політичних процесів. Але мабуть, найпотужнішою і одночасно таємничим елітарним угрупованням в структурі політичної еліти є «пов'язана група», яка представляє собою неформальне об'єднання політиків, що надає вирішальний вплив на прийняття рішень. Це анонімне співтовариство може включати і чиновників, і навіть осіб, котрі мають ніяким формальним статусом в системі влади. Однак ядро ​​даної групи практично завжди складають володарі вищих владних повноважень у державі. Вони-то і зумовлюють ті рішення, які згодом можуть оформляти колективні органи (уряд або парламент), змінювати політику країни, істотно впливати на міжнародні процеси. Інакше кажучи, дане угрупування діє в рамках напівтіньового і тіньового правління, часто перехоплюючи функції офіційних органів влади.

Отже, розглянувши структуру політичної еліти за В. Мілановським, можна  виходячи з даного матеріалу , аргументувати дефініцію,  котрою в майбутньому буду користуватися .. Політична еліта – це самодостатня , відносно привілейована менша частина суспільства, яка усвідомлює власні інтереси, свою специфічність, вирізняється з політичного середовища на основі вищого ступеня розвитку психологічних, соціальних, політичних якостей, бере безпосередньо участь у прийнятті та здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї. [17,215]

А які принципи та методи дослідження політичної еліти? Відповідь знайдемо у третьому питанні реферату.