Сущности и функции налогов

діванками при використанні цього знаряддя дово-

диться зіштовхуватися державі  в сучасних умовах,

дуже добре показано в статті А.Г.Ігудіна "Викорис-

тання спільних податків для  міжбюджетного регу-

лювання" [21, c.17-20].

Наприкінці ХХ століття автори "Основ

світового податкового кодексу з коментарями"

Уорд М.Хассі та Дональд  С.Любік також при-

йшли до висновку, що "не в інтересах держави

приймати протекціоністські  системи оподатку-

вання, у яких віддається перевага вітчизняному

капіталу перед інвестиціями, що надходять з-за

кордону, чи при яких окремим  секторам вітчиз-

няної економіки надаються  привілеї за допомо-

гою тимчасового звільнення від податків чи ін-

ших податкових пільг", тому що це "у довго-

строковій перспективі приведе  до диспропорцій

у розподілі трудових і  капітальних ресурсів і до

менш процвітаючої і стабільної економіки" [50,

c.5-6]. Більш ніж десятилітній досвід проведення

такої податкової політики в Україні, на жаль,

цілком підтвердив цей висновок відомих амери-

канських теоретиків податків. Р.О. Гаврилюк

Науковий вісник Чернівецького університету. 2003. Випуск 172. Правознавство. 71

Заслуговує уваги і  наступний висновок цих

фахівців: "...у тих випадках, коли економічні

пільги надавати необхідно, використовувати для

цього податкову систему  все ж таки менш ефек-

тивно, ніж виплачувати  прямі субсидії відповід-

ним видам діяльності. Використання податкової

системи припускає визначений ступінь сталості,

що веде до збереження субсидій ще довго після

того, як потреба в них  зникає. Крім того, викори-

стання податків для цілей  субсидування усклад-

нює і підриває ефективне використання податко-

вих законів у цілому, допускає втручання дер-

жави в особі податкових чиновників, що не ма-

ють необхідних засобів і  кваліфікації для конт-

ролю за тим, чи правильно  застосовуються поді-

бні субсидії і, що, можливо, є найбільш важливим

- воно неефективне через  відсутність гнучкості, яка

характерна для визначення об'єктів субсидування в

термінах податкового  законодавства" [50, c.6].

Нарешті, Уорд М.Хассі та Дональд С.Лю-

бік резюмують: "Такі податкові пільги неминуче

спрямовують державні ресурси  у великій частині

тим одержувачам пільг, які зовсім не передбача-

лися субсидувати. Вони підривають вплив ринку

на ефективний розподіл ресурсів. Вони часто

створюють переваги для іноземних  інвестицій і

перешкоджають розвитку вітчизняного конкуре-

нтного підприємництва. У гіршому ж випадку,

вони перекачують гроші в казначейства багатих

розвинутих країн, оскільки зменшують податкові

заліки, які розвинуті  країни дозволяють для по-

датків, виплачених в інших  країнах. Тому ОСПК

(Основи Світового Податкового Кодексу - Г.Р.)

відкидають пільги, звільнення, тимчасові звіль-

нення від податків (“податкові канікули”) та інші

спеціальні преференції й угоди” [50, c.6]. На

жаль, і ці висновки підтверджуються практикою

української держави.

Таким чином, навіть фактори  зовнішнього

впливу податку на економіку  зокрема і суспільс-

тво в цілому є інструментом, що не приносить

тільки позитивні результати, а нерідко оберта-

ється справжнім бумерангом для суспільства і

держави. Тим більше методологічно помилково

вбачати в податку іманентні  регулюючі, стиму-

люючі та інші, подібні до них, функції. Головна і

єдина задача податку - наповнити  публічні фон-

ди грошовими ресурсами. Розширеним тлума-

ченням функцій податку  сучасна держава та її

апологети намагаються, на нашу думку, прихо-

вати свою справжню сутність, видати бажане за

дійсне, а головне - зберегти за собою вплив на

громадське суспільство, що стверджується, стри-

мати прагнення останнього поставити під свій ефе-

ктивний контроль податкову  політику держави.

Принципове значення для  теорії і практики

фінансової діяльності держави  та місцевого са-

моврядування має порівняння функцій податку з

функціями зборів та мита. Фінансовою наукою

встановлено, що економічна природа зборів та

мита тотожна економічній  природі податку. З

юридичної точки зору, як зафіксовано у пункті 2

статті 8 Податкового кодексу  РФ, збором є

обов’язковий платіж, що вноситься організаці-

ями та фізичними особами, сплата якого висту-

пає однією з умов здійснення державою чи орга-

нами місцевого самоврядування юридично зна-

чимих дій, насамперед, надання  платникам збо-

рів відповідних прав чи дозволів [33, Ст.8, п.2].

Цю одну з перших дефініцій  законодавцем РФ

збору Д.В.Вінницький назвав “нововведенням у

сфері податкового права” [8, с.62]. Він дає на-

ступне визначення збору: “Збір – це встановлене

закон-но сформованим представницьким орга-

ном вла-ди фіскальне стягнення  у грошовій фор-

мі, зумов-лене здійсненням фіском в інтересах

платника певних дій, що мають  юридичне зна-

чення, або передачою йому певних товарів (ро-

біт, послуг), придбання яких у фіску є

обов’язковим для плат-ника в силу закону чи ви-

мушеним по причині наявності державної моно-

полії у відповідній сфері, і засноване на принци-

пах рівності та екві-валентності” [8, с.77]. Ще

чіткіше про публічний характер збору пише

С.Г.Пепеляєв: “Збір – обо-в’язковий платіж, вне-

сення якого є умовою досту-пу до права, одержан-

ня права чи можливості реалі-зувати право, що по-

роджує зустрічний обов’язок  державного органу

перед платником та співмірний з обсягом та харак-

тером цього зобов’язання”.

Про юридичну природу мита класик фі-

нансово-правової науки І.І.Янжул писав: “Митом

називається збір, що знімається з приватних осіб

на користь держави, коли ці особи вступають у

взаємодію з державними закладами  у зв’язку зі

своїми приватними вигодами або ж коли вони

вступають за законом визначеними  формами у

письмові відносини одне з одним” [60, с.457].

Принципове значення має  зауваження І.І.Янжула

про те, що “при регалії особа  сплачує за послуги

державних установ виробничого  характеру, у

випадку ж мита сплата має  місце лише у зв’язку

з наданням послуг, що не відзначаються  таким

характером” [60, с.457]. Тобто, він фактично під-

водить нас до висновку про те, що цінність по-

слуги, пов’язаної зі сплатою мита, полягає на-Дискусійні питання функцій податку

72 Науковий вісник Чернівецького університету. 2003. Випуск 172. Правознавство.

самперед у її юридичному значенні, а не у ви-

робничому (економічному). Звідси очевидно, що

й мито має публічно-правовий характер.

Оскільки економічна та юридична природа

зборів і мита тотожні  економічній і юридичній

природі податку, значить, і  вони здійснюють ті ж

самі функції – фіскальну  та контрольну. Однак

ототожнювати усі три  зазначених нами види фіс-

кальних платежів було б  методологічно хибним

кроком. Податки, збори і  мита як види фіскаль-

них платежів відзначаються і рядом відмінних

рис. По-перше, вони відрізняються між собою

цільовим призначенням –  якщо головним при-

значенням податків є фінансове  забезпечення

існування власне публічної  влади, то головним

призначенням зборів і  мита є фінансове забезпе-

ччення виконання публічною  влавою її іманент-

них функцій. По-друге, податки, збори і мито

розрізняються між собою  формою примусу до

внесення відповідного платежу: для забезпеч-

чення надходження податків використовується

прямий примус, а для  забезпечення надходження

зборів і мита – непрямий примус. По-третє, ці

фіскальні платежі розрізняються  критеріями їх

нарахування: якщо при визначенні податку за

висхідне начало береться суб’єкт оподаткування

(враховується його платоспроможність), то при

визначенні розмірів збору і мита таким началом

виступає об’єкт, з приводу  якого публічна влада

вимагає внесення платежу, враховується харак-

тер суспільних відносин, у  зв’яку з якими у пла-

тника виникає обов’язок  здійснити платіж (при

цьому, як правило, не враховується індивідуа-

льна платоспроможність  платника). По-четверте,

податки, збори і мито розрізняються за принци-

пом співрозмірності фіскальних платежів: для

однакових платників податку  повинен бути од-

наковим податок, в однакових  ситуаціях повинні

бути однаковими збір або мито.

Висновок другий. Наявність  великого чи-

сла прихильників розширеного  тлумачення фун-

кцій податку, особливо в  сучасних умовах, варто

розцінювати швидше за все  як відображення ще

існуючих, причому дуже поширених  у суспільс-

тві в цілому, серед економістів-фінансистів і фі-

нансистів-юристів зокрема, етатистських погля-

дів на оподаткування, що тотально панували в

колишній радянській державі. Як відомо, сут-

ність етатистської доктрини оподаткування по-

лягає в тому, що, по-перше, держава абсолюти-

зує свої інтереси в цій  сфері і фактично проти-

ставляє їх інтересам громадського суспільства,

по-друге, що вона є фактичним монополістом

публічної влади, а тому вільно, виключно на вла-

сний розсуд визначає зміст і межі прав, свобод і

обов'язків членів суспільства, у т.ч. в оподатку-

ванні, по-третє, що не держава існує заради сус-

пільства, а, навпаки, суспільство зобов'язане ту-

рбуватися про міць і непорушність держави, про

невичерпність її фінансових ресурсів. Природно,

такі теоретичні погляди  і їх практичне втілення

знаходяться в повній невідповідності  з лібера-

льно-демократичною доктриною  Конституції

України. Етатистська доктрина оподаткування

історично себе вичерпала.

Висновок третій. Альтернативою  етатист-

ській доктрині оподаткування  є ліберально-де-

мократична доктрина податків. Її сутність поля-

гає в тому, що: фінансовий інтерес держави ви-

значається винятково  публічними потребами су-

спільства; утвердження і  забезпечення прав і

свобод людини у всіх сферах, у т.ч. і в оподатку-

ванні, є головним конституційним обов’язком

держави; відносини держави  і платника податків

позбавляються характеру  протистояння та все

більше набувають рис партнерства; держава пе-

рестає бути монополістом публічної влади, а по-

діляє її з окремими суб'єктами суспільства, гро-

мадським суспільством у  цілому. В Україні лібе-

рально-демократична доктрина оподаткування

ще не стала дійсністю, поки що в практику вті-

лені тільки окремі її елементи, однак з погляду

суспільного розвитку вона є неминучістю.