Вищі органи Європейського Союзу

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2012 в 21:37, курсовая работа

Описание

Актуальність теми. Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об’єднання. За допомогою інститутів та органів Європейський Союз забезпечує досягнення поставлених цілей та реалізацію завдань в різних сферах суспільного життя. Разом органи утворюють цілісну систему або організаційний механізм, в якому кожний інститут Євросоюзу має значення як окремо, так і в правовому зв’язку з іншими.
Принцип розподілу влади між інститутами ЄС не відповідає традиційним уявленням про поділ влади на 3 гілки - не можна сказати про виключно виконавчі, законодавчі або судові повноваження будь-кого з інститутів (органів). Баланс влади відбувається дещо інакше і відповідає складній юридичній природі ЄС. Інститути розрізняються не за колом повноважень (адже всі вони певною мірою беруть участь у законодавчому процесі або мають визначено виконавчі функції), а відповідно до того, чиї інтереси вони представляють.
Після прийняття Маастрихтського, Амстердамського, Ніццького договорів та, в перспективі, можливе набрання чинності Конституції для Європи, очевидною є необхідність актуалізації даного дослідження. Деякі аспекти розглядались у працях російських вчених, зокрема В.В. Безбаха, Л.М. Ентіна, А.Я. Капустіна, С.Б. Кашкіна, В.К. Пучинського, Б.М. Топорніна. В українській юридичній науці дослідженню правової проблематики Європейського Союзу присвячені праці В.Г. Буткевича, М.М. Гнатовського, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, В.К. Забігайла, В.І. Муравйова, М.М. Микієвича, А.С. Фастовець, Р.Б. Хорольського та деяких інших фахівців. Незважаючи на актуальність даної теми, для української доктрини європейського та міжнародного права дана тема є поки що недостатньо вивченою у вітчизняній правовій літературі. Все це обумовлює необхідність комплексного дослідження правових і організаційних основ діяльності органів Європейського Союзу, їх системи, основних функцій їх діяльності та механізму прийняття ними рішень.
Об'єктом даної курсової є аналіз роботи інститутів Європейського Союзу.
Предметом дослідження є вивчення органів Європейського Союзу, розкриття їх поняття, сутності, визначення їхніх функцій, процедури формування, прийняття рішень та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є аналіз правових і організаційних основ діяльності органів Європейського Союзу, шляхом визначення їх системи, напрямків діяльності, механізму прийняття ними рішень та ін.
У рамках даної роботи були поставлені наступні завдання:
- розкрити поняття та систему органів Європейського союзу;
- проаналізувати основні функції органів Європейського союзу;
- розглянути механізм прийняття рішень органами Європейського союзу;
- охарактеризувати особливості застосування рішень органів Європейського союзу державами — учасниками.
Для написання курсової роботи були використані такі методи як: історичний, аналіз і синтез; порівняння, узагальнення.
Структура курсової роботи. Згідно з метою, завданнями, предметом та логікою дослідження обрано структуру курсової роботи, що містить вступ, чотири питання, висновки та список використаних джерел.

Содержание

Вступ.

1. Поняття та система органів Європейського Союзу.

2. Основні функції органів Європейського Союзу.

3. Механізм прийняття рішень органами Європейського Союзу.

4.Особливості застосування рішень органів Європейського Союзу державами-учасницями.

Висновок.

Список використаних джерел.

Работа состоит из  1 файл

КУРСАЧ Органи ЄС.doc

— 231.50 Кб (Скачать документ)

Важливим інструментом контролю є можливість Європейського Парламенту аналізувати звіти, надані, відповідно до вимог Договорів, іншими органами ЄС (Європейською Комісією, Європейською Радою, Судом Аудиторів, Центральним Європейським Банком, Уповноваженим з Прав Людини). Особливим випадком є річний звіт Суду Аудиторів про виконання Європейською Комісією бюджету ЄС. Цей звіт аналізується Європейським Парламентом і Радою Європейського Союзу на предмет правильності і законності виконання бюджету. Після аналізу звіту Європейський Парламент може підтвердити правильність виконання бюджету, хоча ненадання підтвердження не несе за собою жодних правових наслідків.              

Ще одним інструментом контролю є можливість скликання Європейським Парламентом (1/4 депутатів) тимчасових слідчих комісій, які мають за мету вивчення та з'ясування можливих порушень у діяльності Євросоюзу.              

Парламент може ухвалити вотум недовіри Комісії, унаслідок чого вона зобов'язана подати у відставку. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри має бути підтримана 1/10 від загальної кількості депутатів ЄП чи політичною групою. Окремий Комісар не може бути відправлений у відставку в результаті роботи Парламенту, оскільки Комісія є солідарним органом і відповідає за свою роботу як єдиний орган. Голосування щодо цього є відкритим і іменним, а ухвала може бути прийнята лише кваліфікованою більшістю (2/3 голосуючих) за присутності щонайменше половини депутатів ЄП. Пропозиція ухвалення вотуму недовіри Комісії досі висувалася 5 разів, але жодного разу не отримувала необхідної більшості.

Формувальна функція.              

Парламент має вплив на формування та склад деяких інституцій Євросоюзу. Найважливішим повноваженням у цій сфері є вираження ЄП згоди на призначення Голови Європейської Комісії. Ненадання згоди Парламентом у цій справі веде до обов'язкового узгодження країнами-членами Євросоюзу іншого кандидата на посаду Голови Комісії. Європейський Парламент має також право проводити слухання кандидатів на посаду Комісара, а потім, звичайною більшість вирішує про схвалення чи відхилення цілого складу Європейської Комісії.              

Парламент також висловлює думку щодо складу Суду Аудиторів, проте відсутність його згоди не несе за собою жодних правових наслідків. Подібна процедура застосовується під час призначення Голови, Віце-Голів і членів Ради Правління Європейського Центрального Банку. Європейський Парламент самостійно може призначити на 5 років Омбудсмена (Уповноваженого з Прав Людини), котрий розглядає скарги фізичних та юридичних осіб на порушення в діяльності інституцій Євросоюзу. Європейський Парламент не має натомість жодного впливу на склад Європейського Суду.

Бюджетна функція.              

Бюджет Європейського Союзу поділений на дві категорії витрат: т.зв. обов'язкові видатки, це переважно витрати, пов'язані зі Спільною Сільськогосподарською Політикою, та необов'язкові видатки. Прийняття бюджету ЄС відбувається згідно зі спеціальною процедурою (т.зв. бюджетна процедура), у рамках якої Європейський Парламент може запропонувати абсолютною більшістю поправки до обов'язкових витрат, а також звичайною більшістю - внести поправки до необов'язкових витрат. Якщо поправки запропоновані Парламентом не будуть враховані Радою Європейського Союзу, то Парламент може прийняти бюджетний проект зі своїми поправками кваліфікованою більшістю (2/3 голосів за присутності принаймні половини депутатів). Такою самою більшістю ЄП може відхилити проект бюджету і вимагати подання нового проекту.[9]

Рада Європейського Союзу (англ. Council of the European Union) — інституція Європейського Союзу (Рада або Рада міністрів), головний орган ухвалювання рішень в Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Керівництво в Раді здійснює країна-президент, яка змінюється що півроку (президентство Європейського Союзу). Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради. Амстердамський договір зробив генерального секретаря Ради водночас і «Верховним представником» з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), відтак роботою секретаріату опікується здебільшого його заступник.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів з держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ.

Стосовно функцій Ради ЄС, то вона є одним із найважливіших органів Європейського Союзу і тому виконує низку функцій, серед яких найістотнішою є участь у процесі законотворення Співтовариств. Більше того, Рада має певний вплив на формування інших інституцій та володіє повноваженнями контролюючого характеру.

Законодавча функція.

Законодавча функція Ради випливає зі ст. 249 [189] ДЄС, у якій йдеться про те, що: «З метою виконання своїх завдань і дотримуючись умов, передбачених даним Договором, про спільну діяльність Європейського Парламенту і Ради, Рада і Комісія видають регламенти і директиви, приймають рішення, а також надають рекомендації та висловлюють думки», також із ст. 202 [145], яка серед основних повноважень Ради згадує право прийняття рішень.              

До часу набрання чинності Маастрихтським Договором Рада була головним законотворчим органом Співтовариств. Європейський Парламент мав, щоправда, певні консультаційні повноваження у цьому процесі, а Комісія могла видавати виконавчі акти, однак це не змінює факту, що Рада до1993р. творила право Співтовариства фактично самостійно. Однак, уже починаючи від Єдиного Європейського Акту (1986р.), вимальовується певна тенденція, яка полягає у включені до процесу прийняття рішень Європейського Парламенту. ЄЄА вводить процедуру співпраці, за якої парламент міг накласти вето на правові акти, але Рада одноголосним рішенням могла це вето відкинути. А вже Маастрихтський Договір (1993р.) увів процедуру спільного рішення, за якої Парламент здобув право вето, якого Рада не може відхиляти, навіть за умов одноголосності. Беручи до уваги те, що Амстердамський Договір зміцнив роль Парламенту в законотворчому процесі (шляхом спрощення процедури спільного рішення і розширення сфери її застосування), доречним видається твердження, що на даний час Рада Європейського Союзу поділяє законодавчі повноваження з Європейським Парламентом.              

Рада, як і Парламент, не володіє правом законодавчої ініціативи, оскільки ці повноваження зберігаються за Комісією. Однак, згідно зі ст. 208 [152] Рада може зажадати проведення Комісією будь-яких вивчень, які визнаються необхідними для досягнення спільної мети, і подання всіляких потрібних пропозицій. Це формулювання означає, що Рада володіє правом опосередкованої законодавчої ініціативи. 

Формувальна функція.

Рада має досить великі повноваження зі створення інших органів і формування політики персоналу. Вона призначає членів Соціально-Економічного Комітету, Комітету Регіонів і Суду Аудиторів. Рада може за умов одноголосності змінити кількість членів Європейської Комісії, на подання Європейського Суду - збільшити кількість його Суддів чи Генеральних Радників. Рада також ухвалює статути чи регламенти деяких інституцій. Рада уповноважена встановлювати ставки, додатки та розмір пенсії Голови та членів Комісії, Голови, Суддів, Генеральних Радників і Секретаря Європейського Суду (ст. 210 [154] ДЄС).

Контролююча функція.

Основним контролером дотримання правових положень Співтовариств є Європейська Комісія, тим не менше, згідно зі ст. 202 [145] p. З ДЄС, у певних ситуаціях і Рада може користуватися таким правом. Прикладом може бути антидемпінгове мито і вирівнювальні доплати.[10] 

Європейська Комісія — унікальна інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах урядування.

Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.

Відповідно до записаного в угодах Комісія має:

- розробляти й пропонувати законодавчі акти;

- керувати запровадженням політики Співтовариства;

- розпоряджатися бюджетом;

- підтримувати зовнішні відносини;

- наглядати за дотриманням законів Співтовариства;

- вказувати шляхи та перспективи розвитку.

Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат.

Єврокомісія виконує в інституційній системі ЄС декілька важливих функцій. Найосновніші з них функції - це контролююча, законодавча і функція управління поточною діяльністю Європейського Союзу.

Контролююча функція.

Європейська Комісія є «охоронцем Договорів», тобто стежить за тим, щоб законів Союзу дотримувалися всі органи ЄС, а також країни-члени, громадяни та юридичні особи. У разі виявлення порушення права Союзу, Комісія має право виступити з позовом до Європейського Суду.

Законодавча функція.

Комісія володіє виключним правом законодавчої ініціативи. Відповідно до положень Договору, Рада здійснює діяльність за поданням Комісії. Щоправда законодавча ініціатива є обмеженою виключними повноваженнями Комісії, але Рада чи Парламент може вимагати від Комісії подання певного визначеного юридичного акта.

У певних, чітко визначених ситуаціях Комісія може самостійно видавати правові акти (регламенти, директиви, рішення, рекомендації, думки). Це правові акти, які видаються на підставі повноважень, делегованих Комісії Радою, або ж на підставі повноважень, які містяться безпосередньо в Договорі.

Функція управління поточною діяльністю Європейського Союзу.

Комісія є виконавчим органом. Вона відповідає за виконання регламентів, прийнятих Радою чи спільно Радою і Парламентом, також за подання проекту річного бюджету і за його виконання. Комісія готує Парламенту звіт з виконання бюджету і несе політичну відповідальність за його невідповідне виконання. Крім того, Комісія зобов`язана подавати Парламенту щорічний звіт про функціонування Співтовариств найпізніше за місяць до початку Парламентської сесії.

На основі того що Європейський Союз є суб'єктом міжнародного права, Комісія підтримує сталі дипломатичні стосунки з третіми країнами та іншими міжнародними організаціями. У багатьох країнах ЄС має свої представництва. Комісія відповідає також за приготування і підписання міжнародних угод, стороною яких є ЄС. Прикладом цього може бути проведення переговорів і приготування Договорів про приєднання з країнами кандидатами до ЄС.[11]

Суд Європейського Союзу (фр. Cour de justice des Communautés européennes) — одна з 5 офіційних інституцій ЄС, найвищий суд ЄС, рішення якого не можуть бути оскаржені. Суд ЄС є одним із найстарших органів, передбачений ще Договором про створення ЄСВС (1951р.). Відповідно до рішень конвенції про деякі спільні інституції, підписаної у 1957р., Суд був вже з 1958р. спільним органом  для двох Європейських  Співтовариств.

До складу Суду ЄС входять по одному судді від кожної держави-члена (після останнього розширення – 27), яким допомагають 8 генеральних адвокатів. Суддів і адвокатів призначають за загальної згоди держав-членів на шестирічний термін. Суд може засідати в палатах або збиратися на пленарні засідання для розгляду особливо важливих чи складних справ та на вимогу держав-членів.

Він виконує дві основні функції:

- перевіряє на відповідність договорам документи, видані європейськими інституціями та урядами;

- тлумачить право Спільноти на запит національних судів.

Отже, основною функцією Суду Європейського Союзу і є забезпечення єдиного тлумачення законодавства ЄС та його примату над національними законодавствами у межах юрисдикції, що встановлена установчими Договорами. Суд охороняє право ЄС, а також слідкує за дотриманням обов`язків, які виникають з нього. Прикладами справ у цій сфері можуть бути: скарга про порушення країною-членом зобов`язань перед Співтовариствами, скарга на утвердження недійсності юридичного акту. Європейський Суд розглядає також скасування рішень СПІ.         

Информация о работе Вищі органи Європейського Союзу