Розтлумачте два міжнародних терміна

      2) поресурсні договори, спрямовані  на охорону окремих видів природних  об’єктів:

• Конвенція ООН з морського права 1982 р.;
• Конвенція про забруднення моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972 р.;
• Конвенція про попередження забруднення моря з суден 1973 р.;
• Конвенція про охорону дикої флори і фауни 1979 р.;
• Конвенція про міжнародну торгівлю видами флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення 1973 р.;
• Конвенція про збереження мігруючих видів тварин 1979 р.;
• Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.;
• Віденська конвенція про охорону озонового шару 1992 р.;
• Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. та Кіотський протокол до неї 1997 р.;
• Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.;
• Конвенція про оперативні повідомлення про ядерні аварії 1986 р.;
• Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р.

      Рішення міжнародних організацій та конференцій у сфері охорони навколишнього середовища, як правило, мають рекомендаційний характер. До таких рішень, крім уже названих Стокгольмської декларації 1972 р. та Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 р., відносяться Всесвітня хартія природи 1982 р., затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1803 (XVII) 1962 р. «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами» тощо.

      У випадках, передбачених установчими  документами міжнародних організацій, їх рішення можуть мати і обов’язковий характер. Прикладами таких рішень можуть бути Директива Парламенту та Ради ЄС від 20.12.1994 р. стосовно викидів летючих органічних сполук (ЛОС), що виникають зі сховищ нафти та при її транспортуванні з терміналів до сервісних станцій, а також Директива Парламенту та Ради ЄС від 23.03.1994 р., яка стосується заходів, що вживаються для запобігання забрудненню повітря вихлопами автотранспортних засобів.

      Міжнародно-правовий звичай в якості джерела міжнародного екологічного права фактично не використовується. Зумовлено це, перш за все, незначним віком самого міжнародного екологічного права, а також значною кількістю відповідних міжнародних договорів, які з достатньою повнотою регулюють відносини у сфері міжнародної охорони довкілля і фактично унеможливлюють виникнення нових звичаєвих норм.

      Принципи  міжнародного екологічного права. В галузі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища сформовано два рівня принципів – основні принципи міжнародного права (принципи, передбачені, перш за все Статутом ООН) які мають силу норм jus cogens, та спеціальні принципи, закріплені Стокгольмською декларацією 1972 р. та Декларацією Ріо-де-Жанейро 1992 р.

      До  таких спеціальних принципів, зокрема, відносяться:

1. право людей на життя у сприятливому оточуючому середовищі;
2. відповідальність людства за охорону довкілля перед нинішнім та прийдешніми поколіннями;
3. суверенне право держав використовувати власні природні ресурси та обов’язок не завдавати шкоди навколишньому середовищу інших держав;
4. принцип міжнародної відповідальності за екологічну шкоду;
5. принцип міжнародного співробітництва держав у сфері охорони довкілля на основі їх рівноправності;
6. принцип попередження забруднення морів;
7. принцип сталого розвитку – означає, що економічний розвиток не може здійснюватися на шкоду навколишньому середовищу;
8. доступ громадськості до екологічної інформації та участі у вирішенні екологічних питань;
9. забезпечення екологічної безпеки усіх видів діяльності;
10. принцип „забруднювач платить” – означає обов’язок держави передбачати у національному законодавстві механізми стягнення плати за забруднення навколишнього середовища та спрямування отриманих платежів на програми охорони навколишнього середовища.

      Міжнародне  співробітництво  в галузі охорони  навколишнього середовища. Основний обсяг роботи, спрямованої на координацію міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, під егідою ООН здійснюється в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Всесвітньої організації з охорони здоров’я (ВООЗ), Організації ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), групи Світового банку, Форуму ООН по лісам.

      На  регіональному рівні природоохоронними  питаннями займаються Європейська  економічна комісія (ЄЕК), Економічна комісія  для Африки (ЕКА), Економічна комісія  для Латинської Америки та Карибського басейну (ЕКЛАК), Економічна комісія для Азії та Тихого Океану (ЕСКАТО).

      Рекомендація  про створення Програми ООН з  навколишнього середовища (ЮНЕП) була прийнята на Стокгольмській конференції 1972 р. Остаточно ця програма була затверджена резолюцією № 2997 XXVII сесії Генеральної Асамблеї ООН. Програма була створена як елемент системи ООН, що підпорядковується безпосередньо Генеральній Асамблеї.

      Відповідно  до Найробінської декларації 1997 р. про  роль та мандат ЮНЕП Програма є провідним глобальним природоохоронним органом системи ООН. ЮНЕП складається з Ради Керуючих, Ради з координації діяльності у сфері навколишнього середовища та Секретаріату; штаб-квартира знаходиться в м. Найробі (Кенія). Фінансовою основою діяльності ЮНЕП є благодійний добровільний фонд.

      Організаційна діяльність ЮНЕП в основному зосереджена  на спостереженнях за станом довкілля і здійснюється в таких основних напрямках:

• створення та обслуговування міжнародної системи доповідної інформації про стан навколишнього середовища;
• проведення міжнародної реєстрації потенційно токсичних хімічних речовин;
• організація всесвітньої системи постійних спостережень за станом довкілля;
• сприяння розвитку міжнародного екологічного права та уніфікації національного екологічного законодавства різних країн.

    Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) була заснована у 1948 р. як спеціалізована організація системи ООН. До основних функцій ВООЗ відносяться координація  у сфері міжнародної охорони  здоров’я, співробітництво в розробці і реалізації міжнародних стандартів у галузі діагностики, продуктів харчування, біологічних і фармацевтичних препаратів, підтримка удосконалення національних систем охорони здоров’я; сприяння виробленню нормативів і рекомендацій, вдосконалення системи медичної освіти, боротьба за психічне здоров’я і гармонію у міжлюдських відносинах.

    Керівним  органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров’я, що скликається  щорічно. До складу ВООЗ також входять  Виконавчий комітет та Секретаріат, очолюваний генеральним директором. В системі ВООЗ утворені 6 регіональних організацій: Європейська (м. Копенгаген), Американська (м. Вашингтон), Південно-східної Азії (м. Делі), Східно-середземноморська (м. Олександрія), Західно-тихоокеанська (м. Маніла) та Африканська (м. Браззавілі). Центральна штаб-квартира ВООЗ знаходиться в м. Женева (Швейцарія).

    Екологічними  питаннями займається Служба ВООЗ зі здорового довкілля. За участю ВООЗ прийнято декілька природоохоронних конвенцій  та декілька рекомендаційних актів, зокрема Керівні принципи щодо якості питних вод, Критерії гігієни навколишнього середовища тощо.

    Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) – Метою  діяльності ЮНЕСКО є забезпечення миру і безпеки через заохочення міжнародної  співробітництва у сфері освіти, науки і культури; забезпечення поваги до законності і справедливості, прав людини і основних свобод без відмінності раси, статі, мови або релігії. Членами ЮНЕСКО до 1995 р. були 183 держави, включаючи Україну. США (1984 р.), Сінгапур і Великобританія (1985 р.) вийшли з складу ЮНЕСКО.

До структури  ЮНЕСКО входять: Генеральна конференція; Виконавча рада; Секретаріат; регіональні відділення (держави-члени розділені на п’ять регіонів –Африка, Латинська Америка, Азіатсько-тихоокеанський, арабські країни, Європа і Північна Америка); національні комісії.

    У 1970 р. ЮНЕСКО розробила програму «Людина і біосфера» (МАВ), основним завданням якої є створення світової мережі біосферних заповідників та координація їх діяльності. Учасниками програми є 110 держав, з яких більше 70 утворили на своїх територіях біосферні заповідники. Перелік заповідників, на які поширюється дія програми, визначається Бюро Міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера». До цього переліку включено три українських біосферних заповідники – «Асканія-Нова» (Херсонська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.) та Чорноморський (Херсонська і Миколаївська обл.). У 1998 р. був створений Дунайський біосферний заповідник (Одеська обл.), однак до програми «Людина і біосфера» він не включений.

    ЮНЕСКО  також приймає активну участь у розробці та прийнятті міжнародних  конвенцій, які стосуються охорони  довкілля. Зокрема, під егідою ЮНЕСКО було прийнято Конвенцію про водно-болотні  про водно-болотні угіддя, що мають  міжнародне значення, головним чином  як середовища існування водоплавних птахів 1971 р., а також Паризьку конвенцію про захист всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.

    Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) – міжурядова кредитно-фінансова  організація, що здійснює стимулювання економічного розвитку країн-членів; сприяння розвитку міжнародної торгівлі і підтримку платіжних балансів. Формально МБРР є спеціалізованою установою ООН у складі Групи світового банку, однак, відповідно до Статуту банку і угоди, підписаної між ООН і МБРР, Банк незалежний у своїх рішеннях.

    До  структури МБРР входять Рада керуючих, виконавчі директори, Спільний комітет  з розвитку Світового банку і  МБРР, Президент Банку. Штаб-квартира МБРР розташована у м. Вашингтон (США). МБРР має відділення в Африці, Азії, Європі та Латинській Америці.

    Основними функціями МБРР є: 1)надання допомоги в реконструкції і розвитку територій держав-членів шляхом сприяння здійсненню капіталовкладень в продуктивних цілях, в т.ч. для відновлення економіки, конверсії виробничих підприємств; 2) сприяння приватним іноземним інвестиціям шляхом надання гарантій або участі в позиках і інших капіталовкладеннях; 3) сприяння перспективному збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і підтримці рівноваги платіжних балансів шляхом стимулювання міжнародних інвестицій в цілях розвитку виробничих ресурсів держав-членів, сприяючи тим самим підвищенню продуктивності, життєвого рівня і поліпшенню умов праці на їх територіях; 4)організація позик або їх гарантій, для забезпечення пріоритетного здійснення найбільш корисних і невідкладних проектів, незалежно від їх масштабів; 5) сприяння конверсії воєнних економіки у мирні.

    Починаючи з 1990 р. МБРР надає фінансову допомогу державам Центральної та Східної  Європи у поліпшенні екологічної  ситуації. У 1993 р. Банком затверджено Екологічну програму дій для Центральної та Східної Європи, якою передбачено чотири напрями допомоги:

1) допомога у формуванні національної природоохоронної стратегії;

2) допомога у політичному реформуванні та структурній перебудові економіки;

3) прямі інвестиції у сфері охорони навколишнього середовища;

4) співробітництво з іншими фінансовими донорами.

    Підсумовуючи  це питання, хотілось би вказати, що охорона  навколишнього природного середовища належить до глобальних проблем виживання людської цивілізації. Тому навколишнє природне середовище виступає важливим об'єктом міжнародно-правового регулювання.

      . 
3. Розтлумачте два міжнародних терміна:

      Нейтралітет держав;

      Сатисфакція.

      Відповідь:

      Нейтралітет держав. Цей термін у міжнародному праві означає - політичне і правове становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні стосунки з воюючими країнами і не подає жодній з них воєнної допомоги під час воєнних дій, а в мирний час - відмовляється від участі у військових блоках.