Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Ноября 2011 в 16:41, курсовая работа

Описание

Сьогодні на міжнародній арені все частіше заявляють про себе Ісламські держави, з незвичним для нас способом життя, з іншими цінностями і, що є не менш важливим, з іншим віросповіданням. В даний час в жодній із країн мусульманського світу мусульманське право не є єдиним діючим правом. Але в той же час у жодній з цих країн воно не втратило цілком своїх позицій як систему діючих правових норм. Вийняток складає, мабуть, лише Туреччина, де в 20-і роки після офіційного скасування халіфату мусульманське право у всіх галузях було замінено законодавством складеним на основі запозичення західноєвропейських моделей.

Содержание

Вступ………………………………………….................................................…..3
Роздiл I. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права
1.1 Іслам....................................................................................................4
1.2 Поширення ісламу………………………………………….……….5

Роздiл II. Джерела мусульманського права та їх формування
2.1. Загальна характеристика джерел права. Шаріат............................6
2.2. Коран..................................................................................................10
2.3. Сунна..................................................................................................12
2.4. Іджма..................................................................................................14
2.5. Кіяс та Фікх.......................................................................................16
2.6. Фірмани і кануни..............................................................................18

Роздiл III. Основні особливості структури мусульманського права
3.1. Норми мусульманського права........................................................19
3.2. Судове право.....................................................................................28
3.3. Міжнародне право............................................................................30
3.4. Мусульманське право в сучасному світі………………..………..30
Висновки................................................................................................................34
Список літератури.................................................................................................35

Работа состоит из  1 файл

Аня. мусульманское право!!!! курсовая.doc

— 248.50 Кб (Скачать документ)

   2) характер інтересів і прав, які порушуються цими злочинами.

   Найбільшого поширення набула класифікація, за якою злочини поділяються на три  групи: хадц, кісас і тазир.

Злочини групи "хадд":

   Ця  група включає злочини, які визнаються найнебезпечнішими, бо вони посягають  на "права Аллаха" (тобто на інтереси всієї мусульманської общини), і тягнуть покарання, що однозначно визначені Кораном, суною або точно встановлені правозастосовчою практикою „Праведних халіфів”. Такими злочинами визнається:

   Крадіжка. За цей злочин Коран встановлює точно визначену міру покарання: "Злодію та злодійці відсікайте їх руки у відплату за те, що вони вкрали, як настрахаиия від Аллаха"7. За мусульманською правовою теорією є чіткі вимоги до суб'єктивної та об'єктивної сторін крадіжки, згідно з якими вона вважається злочином категорії "хадд". Так, відрубання руки злодію можливо лише за умов, що він є людиною вільною (не рабом), повнолітньою і психічно здоровою. Для застосування цієї санкції має значення і місце, з якого було викрадено майно. Це мусить бути місце його постійного зберігання, куди злочинець не має вільного доступу. Тому не належать до злочинів категорії "хадд" і не караються жорстоко крадіжка, скоєна в громадському місці, крадіжка, яку гість вчинив у хазяїна, котрий запросив його до себе, викрадення тварин з відкритого пасовиська, плодів із саду, що не охоронявся.

   Крім  того, викрадене майно також має відповідати деяким вимогам. Його вартість має бути вищою за певну суму (в різних варіантах від 1/4 до 1 динара). Це майно мусить бути "дозволеним" для мусульман і в принципі вільно продаватись на ринку. Тому за крадіжку вина або свинини, які вважаються забороненими для мусульман, продуктів, що швидко псуються і тому не можуть бути реалізовані на ринку, відрубання руки не застосовувалось.

   За  наявності всіх необхідних умов злочинець  карається відрубанням правої руки, за другу крадіжку — лівої ноги. За третю крадіжку у більшості випадків відрубувалась голова, а в деяких випадках — друга рука або нога. Доказами крадіжки визнаються показання свідків або зізнання злочинця.

   Перелюбство (позашлюбні статеві зносини) розглядається як злочин, що посягає на одну з цінностей, яка охороняється ісламом (продовження роду) і одночасно становить загрозу основам моралі та інтересам сім'ї. Тому Коран різко засуджує цей гріх: "І не наближайся до перелюбства, адже це — мерзота і поганий шлях". Кораном передбачено суворе і однозначне покарання за цей злочин:

   "Перелюбника  і перелюбницю  — побивайте кожного  з них сотнею  ударів. Нехай не  заволодіє вами  жалість до них, якщо ви віруєте в Аллаха, і нехай буде присутня при їх покаранні група віруючих"8. Ця норма доповнюється суною: якщо хтось з перелюбників знаходиться у шлюбі, то він не тільки карається сотнею ударів, а й забивається камінням до смерті. Доказами вчинення цього злочину є показання не менш як чотирьох свідків або зізнання підозрюваного за умови, що він підтвердив його не менше чотирьох разів. "А ті, які кидають звинувачення в невинних, побийте їх вісімдесятьма ударами і не приймайте від них свідоцтва ніколи"9.

   Розбій. За вчинення цього злочину Коран встановлює комплекс жорстоких покарань: смерть, розп'яття, відрубання руки і ноги навхрест, вигнання. Крім цього, розбійникам гарантуються тяжкі муки і на тому світі. Суб'єктом покарання за розбій міг бути лише повнолітній чоловік — мусульманин, психічно здоровий, і тільки за умови, що потерпілий, який був власником і законним володарем викраденого майна, також мусульманин. Міра покарання встановлюється залежно від наслідків злочину. Якщо розбій супроводжувався вбивством і заволодінням майном, то злочинець карається смертною карою і розп'яттям; при вбивстві без заволодіння майном — смертною карою; при заволодінні майном без вбивства — четвертуванням. Якщо розбій скоєно кількома особами, то при скоєнні убивства всі вони підлягають смертній карі незалежно від того, вчинили вони побої жертві чи ні.

   Вживання  спиртного розглядається як тяжкий злочин, тому що воно посягає на розум, який є однією з цінностей ісламу. Адже без розуму неможлива віра в Аллаха. Точна міра покарання за цей злочин визначена в суні та коментарях докторів ісламу і становить близько 80 ударів або смертну кару, якщо злочин вчинено вчетверте. Доказами злочину є показання свідків, зізнання винуватого, зовнішні ознаки сп'яніння. Покарання застосовувалось лише за добровільний гріх. В інших випадках (вживання спиртного під загрозою насилля, помилково, з метою лікування і т.ін.) винуватий звільнявся від покарання.

   Бунт (смута) розуміється як спроба усунення глави держави, непокора владі на всіх її рівнях та інша антидержавна діяльність, що посягає на основи мусульманського політичного ладу, підриває освячені шаріатом підвалини способу життя. За бунт Коран і суна встановлюють однозначну санкцію — смертну кару. Проте зазначається, що спочатку слід зробити спробу переконати бунтівників у необхідності підкорятися владі. Якщо ж така спроба виявилась безуспішною, то смертна кара непокірних розглядається як законна оборона з боку мусульманської держави.

   Зрада ісламу. Поняття цього злочину охоплює такі дії, як віровідступництво, язичество та богохульство. Зрада ісламу загрожує релігії — головній цінності, яку охороняє іслам. Отже, цей злочин становить найбільшу суспільну небезпеку, а тому за його скоєння передбачено одну міру покарання — смертну кару.

   Мусульманські правознавці зазначають, що суворе покарання за зраду ісламу не порушує свободи віри, проголошеної Кораном, адже нікого не примушують приймати іслам насильно. Але віровідступництво тих, хто раніше сповідував іслам, є, по суті, політичним перелюбством, яке можна порівняти із зрадою Батьківщині або дезертирством з армії, яка веде боротьбу з ворогом. "Немає ніякої різниці, — зазначають вони, — між особою, яка відійшла від ісламу, і тими, хто безпосередньо або в ідеологічному відношенні став на бік ворога".

   Злочини категорії "кісас"

   Ця  група включає злочини, за скоєння яких призначається визначена санкція, що має назву "кісас" і яка означає заподіяння злочинцю шкоди, рівної наслідкам його діяння. Основними злочинами цієї категорії є вбивство і тілесні пошкодження необоротного характеру. Тому корені такого підходу чітко вбачаються у принципі таліону. У Корані з цього приводу прямо говориться: "душа — за душу, і око — за око, і ніс — за ніс, і вухо — за вухо, і зуб — за зуб, і рани — помста10".

   Передбачаючи  смертну кару за вбивство, мусульманське  право допускає можливість застосування за вибором потерпілої сторони одного з трьох "кісас" (визначених покарань): смертну кару, прощення злочинця або виплату ним викупу за кров. За умови, якщо убивцю прощають законні представники потерпілого, злочинець не може бути засудженим до страти, а зобов'язується до виплати викупу за кров. Розмір викупу за вбивство вільного мусульманина встановлювався у 100 верблюдів або 1 тис. золотих динарів, або 12 тис. динарів паперовими грошима. За вбивство жінки виплачувалась сума, вдвічі менша.

   Якщо  ж спадкоємці вбитого наполягають  на смертній карі, то для винесення  і виконання смертного вироку злочинець і його жертва повинні бути "рівними" за статтю, вірою та соціальним станом. Ці вимоги грунтуються на відповідних положеннях Корану: "Приписано вам відшкодування за вбитих: вільний — за вільного, і раб — за раба, і жінка — за жінку". Отже, мусульманин обов'язково карається смертю за навмисне вбивство мусульманина, але не несе такої відповідальності за вбивство немусульманина чи особи, яка зрадила ісламу.

   При ненавмисному вбивстві злочинець повинен був виплатити викуп за кров та перетерпіти релігійну спокуту. "А хто вбив віруючого помилково, — говорить Коран, — то — звільнення віруючого раба і пеня, що вручається його сім'ї".

   За  вчинення тілесних ушкоджень злочинець не притягався до покарання до вилікування потерпілого. Це робило можливим визначення всіх наслідків для здоров'я від одержаних ушкоджень і відповідно — міри покарання злочинця за принципом таліону. За згодою потерпілого або, якщо покарання по таліону було суттєво утруднено (наприклад, при пошкодженнях внутрішніх органів), злочинець виплачував викуп за кров.

   Злочини категорії "тазир"

   Ця  група об'єднує злочини, які посягають  на "права Аллаха" (інтереси всієї  общини) або на приватні інтереси, але за які в джерелах нрава визначається не конкретна міра покарання, а санкція, що може змінюватись з урахуванням об'єктивного чи суб'єктивного боку діяння. Отже, "тазир" застосовувався при скоєнні злочинів, за які не передбачалось точно визначених санкцій категорій "хадд" або "кісас". Це стосується, приміром, невиконання деяких релігійних обов'язків, порушення зобов'язань за угодами, невиплати викупу за кров, шахрайства, порушень правил поведінки в громадських місцях, свавілля щодо підлеглих, чаклунства.

   "Тазир"  може застосовуватись і за  вчинення злочинів, що за характером  скоєння можуть бути віднесені  до "хадд" або "кісас", тягнуть  відповідні покарання, але не  можуть бути застосовані. Скажімо, вартість викраденої речі нижча за вартість, яка тягне покарання у вигляді відрубання руки, тому суддя може визначити іншу санкцію.

   "Тазир"  має багато різновидів. Серед  них: усний осуд, водіння напівоголеним  по місту з публічним оголошенням  скоєного гріха, розп'яття на  три дні без доведення до  смерті, але із забороною приймати їжу, позбавлення волі, штраф. Тілесні покарання (палицею, різкою чи батогом до 100 ударів, а за крадіжку з казни — по 100 ударів протягом трьох днів), смертна кара та ін. Підставою для застосування "тазиру" є зізнання злочинця, показання свідків. На відміну від "хадда" і "кісасу", "тазир" може застосовуватись і до неповнолітніх. 

3.2. Судове право 

   Цю  галузь мусульманського права утворюють  норми, які регламентують порядок утворення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя. Верховним суддею визначається правитель мусульманської держави, що надає право здійснювати правосуддя своїм намісникам, які, в свою чергу, призначали суддів з-поміж духовних осіб — знавців мусульманського права "каді". Вони фактично і займалися розглядом абсолютної більшості судових справ.

   Поряд із судами каді, що керувались виключно релігійними приписами, існували суди вузької компетенції, які діяли, виходячи з потреб відповідних владних структур. До цієї групи належали суди поліційної юрисдикції, юрисдикції інспектора ринку, юрисдикції справедливості халіфа чи його представників.

   Діяльність  мусульманських суддів (каді) грунтуваласьна певних принципах, з-поміж яких доцільно зважати на такі:

    1) одноособове  вирішення спорів;

    2) безперервність судового процесу;

    3) повна  рівність сторін-учасників судового  розгляду;

    4) неприпустимість прийняття рішення без заслуховування всіх суб'єктів спору.

Доказами, на які спирались судові рішення, були:

    а) показання свідків (при цьому свідчення одного чоловіка дорівнювало свідченням двох жінок);

    б) зізнання підсудного;

    в) письмові документи;

    г) обгрунтовані, з точки зору судді, чутки;

   д) особисте переконання судді, що склалося на підставі лише одному йому відомих  фактів. Як видно, об'єктивну обгрунтованість деяких елементів доказової бази перевірити було неможливо. Це відкривало необмежений простір для свавілля каді.

   Але у каді не було спеціального примусового  апарату, здатного забезпечити швидке і точне виконання його вироків. Такий апарат був у розпорядженні світської влади. Тому поступово розгляд кримінальних справ вийшов з компетенції суду каді і перейшов до судів компетенції правителя, його намісниківта поліції. 

3.3. Міжнародне право. 

   Особлива  група норм утворюють галузь "сийар", яка регулює взаємовідносини мусульманської держави на міжнародному рівні. Це, зокрема, регламентація питань війни і миру, включаючи визначення підстав і меж ведення "джихаду" — священної війни з відступниками і ворогами ісламу, порядок розподілу воєнної здобичі, відносини мусульманської общини з представниками інших релігій, особливостей правового статусу різних груп населення в залежності від їх ставлення до ісламу. Отже, ця галузь об'єднує як норми міжнародно-правового характеру, так і приписи, що регулюють відносини виключно в межах держави. Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, включає і норми міжнародного права як правила, що сформульовані у внутрішніх джерелах, а не вироблені шляхом міжнародного співробітництва.

Информация о работе Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права