Поняття, система принципів цивільно-процесуального права

     Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи  за різними ознаками:

       а) за дією в системі права  на загальні, міжгалузеві і галузеві;

     б) за формою нормативного закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство;

     в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу;

     г) за предметом регулювання — на принципи організації правосудця (судоустрою і судочинства) і функціональні  — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

     д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи) [18, с.35].

       Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного закріплення.

     До  принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи:

• здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);
• принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125);
• участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124);
• виборність і призначуваність суддів (ст. 128);
• здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129);
• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);
• здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127);
• законність (п.1  ст. 129);
• рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п.2  ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129);
• гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129);
• державна мова судочинства (ст. 10);
• забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129);
• ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129);
• доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129);
• участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36);
• публічність (ст. 3, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121);
• недоторканність людини (статті 3, 29);
• недоторканність житла (ст. 30);
• таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
• охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32)[1].

     До  принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність (ст.11), об'єктивність, процесуальна рівноправність та змагальність сторін (ст. 10), раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, обов’язковість судових рішень (ст. 14), гласність та відкритість (ст. 6), повага до честі та гідності (ст. 5) [2]. 

      Розділ 2. загальні та Міжгалузеві принципи цивільно-процесуального права 

     2.1. Аналіз загальних принципів в цивільному процесі 

     Загальні  принципи властиві всім галузям права, у тому числі й цивільному.

     Дати  вичерпний перелік загальних  принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.

     Загальні  принципи права:

     1. Принцип свободи означає, що  право виступає як міра свободи  — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується  через надання свободи вибору  суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

     2. Принцип справедливості означає,  що право виступає як міра  справедливості, як морально-правова  домірність вкладеного та отриманого  в усіх сферах життєдіяльності  людини та їхнього правового  забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

     3. Принцип рівності означає рівність  усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді.

     Важливими складовими елементами принципу рівності є:

     — єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

     — взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками [5, с. 217].

     4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства,  розкриває одну з найважливіших  ціннісних характеристик права,  домінування У формуванні та  функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи.

     5. Принцип демократизму знаходить  свій прояв у тому, що право  та законодавство виражають волю  народу, волю всіх і кожного,  формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку  демократію.

     6. Принцип законності виражається  у вимогах:

     а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один

     одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

     б) суворого додержання та виконання юридичних  норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом.

       в) невідворотної відповідальності  за вину громадян і посадових  осіб. 
 
 
 
 

     2.2. Характеристика міжгалузевих  принципів 
 

     Міжгалузеві принципи цивільного правосуддя закріплені Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК), Законом України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 року.

     До  міжгалузевих принципів відносяться: здійснення правосуддя виключно судами; рівність громадян перед законом і судом; незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону; колегіальність і одноособовість розгляду і вирішення цивільної справи в суді; гласність судового розгляду і його повна фіксація технічними засобами; всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин справи.

     1. Здійснення правосуддя виключно  судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі та суспільстві. Не допускається делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно поклали на себе функції суду, несуть відповідальність в порядку, визначеному законом.

     Таким чином, правосуддя, в тому числі й  цивільне, здійснюють спеціально уповноважені (компетентні) державні органи — суди [3].

     2. Рівність громадян перед  законом  і судом. Даний принцип здійснення правосуддя має важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, так як судова процедура найбільше гарантує забезпечення законності, незалежності й об'єктивності при розгляді та вирішенні цивільних справ. Рішення суду після їх вступу в законну силу набувають загальнообов'язкового значення.

     Згідно  статей 24, 129 Конституції України, ст. 5 ЦПК всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи й рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану тощо. Цей принцип передбачає рівність можливостей для зацікавлених осіб при зверненні до суду, а також при використанні процесуальних засобів захисту своїх інтересів. Зміст даного принципу реалізується на всіх етапах цивільного судочинства. Наприклад, при зверненні до суду позивач подає позов, а відповідач може подати зустрічний позов. Під час судового розгляду справи сторони можуть відмовитись від позову і зустрічного позову, можуть підписати мирову угоду. Рівними є можливості участі сторін в наданні доказів суду тощо[14, с. 48].

2. Незалежність і самостійність суддів та їх підпорядкованість тільки закону. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

     Підкорення  суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

     4. Колегіальність і одноособовість розгляду і вирішення цивільної справи в суді. Даний принцип закріплений в ч.2 ст. 129 Конституції України, відповідно до якої судочинство провадиться суддею одноособово і колегією суддів.

     Згідно  Закону України «Про судоустрій» справи в судах першої інстанції розглядаються суддями одноособово, колегіально чи за участю народних засідателів або суду присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. В апеляційній і касаційній інстанціях цивільні справи розглядаються колегіально в складі не менше трьох професійних суддів. Яким чином буде розглядатися справа — колегіально чи одноособово — визначається ЦПК України та Законом України «Про судоустрій» і залежить від категорії справи та інстанції, яка її розглядає.

     Судочинство   в  Україні  здійснюється державною   мовою. Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська   мова.   Застосування   інших   мов   в   судочинстві здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом. Виходячи з цього, допускається здійснення судочинства українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою проводиться судочинство, згідно ст. 7 (ст. 9 ЦПК 1963 р.) ЦПК України забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Суд зобов'язаний роз'яснити громадянам це право, судові документи відповідно до встановленого порядку вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою воші володіють. Порушення принципу національної мови судочинства обмеження прав особи на користування в процесі рідною мовою, необґрунтована відмова у запрошенні перекладача є суттєвим порушенням процесуального закону, яке може призвести до скасування винесеного рішення суду[18, с. 32].

     5.  Гласність судового розгляду  і його повна фіксація технічними  засобами. Даний принцип закріплений Конституцією України, Законом України «Про судоустрій» та ст. 6 чинного ЦПК. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коші це суперечить інтересам охорони державної таємниці. При відкритому судовому розгляді всі учасники процесу та бажаючі мають право входити до залу суду і бути присутніми при розгляді справи. Прилюдно проголошуються судові рішення; особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з усіма її матеріалами, обговорювати їх. В той же час за мотивованою ухвалою суду, згідно ст. 6 ЦПК, з метою охорони державної таємниці, запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, забезпечення таємниці усиновлення допускається проведення закритого судового розгляду.