Особливостi галузi конституцiйного права виявляються в його джерелах

    Одна  й та ж особа може брати  участь у справі як третя  особа тільки з боку однієї  сторони, але на боці однієї  сторони можуть брати участь  декілька третіх осіб, які не  заявляють самостійних вимог. 

 13. Процесуальні форми,  види участі та  процесуальна правосуб’єктність прокурора у цивільному процесі.

 ЦПК України визначає прокурора самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ у суді (статті 13, 121) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Правило ч. З ст. 104 ЦПК, за яким особа, в інтересах котрої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона — суб'єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб'єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора в цивільному процесі.

Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без  повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

 14. Процесуальні форми,  види участі та  процесуальна правосуб’єктність  у цивільному процесі  органів державної  влади, місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших осіб.

 Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть приймати участь у цивільному процесі у декількох формах. Ними є: 
- порушення (ініціація) цивільного процесу (подання позовної заяви, заяви, подання апеляційної чи касаційної скарги; звернення до суду з приводу перегляду судових рішень за винятковими чи нововиявленими обставинами; звернення із заявою про звернення рішення до виконання); 
- вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі.

 Цивільна  процесуальна правосуб’єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК), не має спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 й інші визначають цих осіб як суб’єктів захисту прав інших осіб. 

 15. Поняття, значенн  та види процесуального  представництва.

 Представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в поста-новленні законного і обгрунтованого рішення.

 В навчальній і науковій цивільно-процесуальній  літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах; законне, статутне і добровільне; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське); законне, договірне, громадське і офіційне; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське; факультативне і обов'язкове; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне) та ін. Зазначена класифікація процесуального представництва на види свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками — одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв — за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється 

 16. Особи, які не  можуть бути процесуальними  представниками.

  1.       Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

  2.       Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники. 

 17. Повноваження процесуального  представника та  документи, що їх підтверджують.

 Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності  відповідних повноважень, підтверджених  визначеними в ЦПК і належно  оформленими документами (статті 113, 114 ЦПК).

   Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог; визнання позову; зміни предмета позову; укладення мирової угоди; передачі повноважень іншій особі (передоручення); оскарження рішення суду; подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Право на здійснення представником кожної із зазначених процесуальних дій повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності (ст. 115 ЦПК).

 Документи:     

  1. Повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення пред-ставництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до журналу судового засідання. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.     

  2. Повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи. 

  3. Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації

 видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього  органу, підприємства, установи, організації.   

4. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміні-стративному суді посвідчується нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, учиться, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування).     

5. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об»єднанням, або договором про надання правової допомоги.     

6. Довіреності або інші документи, які підтверджують повно-важення представника і були посвідчені в інших державах, повинні  бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо  інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 

 18. Поняття і види  процесуальних строків.

   Встановлений ЦПК процесуальний порядок цивільного судочинства забезпечує не тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною витратою часу поновлене, але з додержанням норм цивільного процесуального права, із забезпеченням гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі, іншими учасниками процесу суб'єктивних процесуальних прав і виконанні покладених на них цивільних процесуальних обов'язків.

    Своєчасному розгляду справи покликані сприяти процесуальні строки. А оскільки розгляд справи складається із сукупності й послідовного виконання процесуальних дій суду і всіх учасників процесу, то цивільними процесуальними строками будуть строки, встановлені ЦПК України для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві. Це строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії (ст. 84 ЦПК). Категорія «строк» в ЦПК визначається як момент часу (dies in guo, terminus) — останній день строку, триває до 24 годин (ч. 4 ст. 87 ЦПК), і як проміжок, період часу (dies infra guem, dilatio) — строк обчислюється роками, місяцями і днями (ст. 86 ЦПК).

    Значення процесуальних строків  полягає в тому, що вони: забезпечують  стабільність і визначеність  цивільних процесуальних правовідносин, цивільного провадження у справі; забезпечують суб'єктам правовідносин можливість належно підготуватися і виконати певні процесуальні дії, є процесуальними засобами впливу на поведінку несумлінних учасників процесу, на виконання ними процесуальних обов'язків засобами реалізації принципу раціональної процесуальної форми. Отже, цивільні процесуальні строки поряд з іншими цивільними процесуальними засобами покликані забезпечити гарантованість, реальність і оперативність судового захисту суб'єктивних прав заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, та інтересів держави

   Цивільні процесуальні строки можуть бути класифіковані за різними підставами на види:

1) за  способом визначення (ст. 84 ЦПК) поділяються  на встановлені законом і призначені судом (суддею).

2) за  суб'єктами вчинення процесуальних  дій процесуальні строки поділяються  на встановлені: суду (судді) (статті 146,148,151,291і ЦПК); особам, які беруть  участь у справі (статті 140, 291 ЦПК); іншим учасникам процесу;

3) за  тривалістю процесуальні строки в ЦПК визначені від менше одного дня до більше трьох років. 

 19. Обчислення, зупинення,  продовження та  поновлення процесуальних  строків.

     Процесуальні  строки, незалежно від того, встановлені  вони законом чи призначені  судом, обчислюються роками, місяцями, днями. Строк може бути визначеним вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати і до настання якої можна виконати передбачену нормою процесуального права конкретну процесуальну дію (ст. 86 ЦПК). Так, речові докази повертаються особам, від яких були одержані, після набрання рішенням суду законної сили (ст. 56 ЦПК); треті особи можуть вступити в справу до постановлення судового рішення (статті 107, 108 ЦПК); відповідач вправі не пізніше як за три дні до судового засідання пред'явити зустрічний позов (ст. 140 ЦПК) та ін.

    Перебіг  процесуальних строків, їх початок  і закінчення визначається ст. 87 ЦПК залежно від того, чи обчислюються  вони роками, місяцями або днями.  Строк, обчислюваний роками, закінчується  у відповідні місяць і число останнього року строку. А строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

    Але  якщо закінчення строку, обчислюваного  місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має,  то строк закінчується в останній день цього місяця. Процесуальні строки, які визначаються днями, обчислюються з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Але з цього правила зроблені винятки. Так, касаційні скарги і подання на рішення і ухвали судів першої інстанції можуть бути подані протягом одного року після оголошення рішення (ст. 321 ЦПК). Але нормативне регулювання цього питання не уніфіковане. Зокрема, заява про постановлення додаткового рішення може бути подана протягом десяти днів з дня постановлення рішення; на додаткове рішення може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня його постановлення (ст. 214 ЦПК); скаргу на неправильності в списках виборців суд повинен розглянути не пізніше трьох днів, включаючи і день надходження скарги, якщо вона подана не пізніше дванадцятої години дня (ст. 241 ЦПК).

Коли закінчення строку припадає на неробочий день, то за останній день строку вважається перший після цього робочий день. Перебіг строку, визначеного вказівкою  на подію, яка повинна неминуче наступати, починається наступного дня після її настання.

    Закінчується  строк в останній день о  24 годині ночі, але коли в цей  строк слід було вчинити процесуальну  дію в суді, де службові заняття  закінчуються раніше, то строк  закінчується в момент припинення  цих занять. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи гроші. Зупинення процесуальних строків настає у зв'язку із зупиненням провадження у справі (статті 221, 222 ЦПК). Отже, підстави для зупинення процесуальних строків ті ж самі, що і для зупинення провадження у справі. 

 20. Поняття і види  підвідомчості у цивільному процесі.

 Держава виконує свої завдання і реалізує функції через систему створених  нею для цього органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається відомством. Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції і мають конкретну компетенцію, які встановлені Конституцією й іншими законами України. Розмежування компетенції між органами держави називається підвідомчістю. Компетенція суду в здійсненні правосуддя — по розгляду і вирішенню визначеної певної категорії питань називається судовою юрисдикцією або підвідомчістю судових органів. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Вона опосередковується розглядом питань про конституційність законів та інших правових актів, розглядом цивільних і кримінальних справ, тому є конституційна юрисдикція, кримінальна і цивільна юрисдикція. Судова влада здійснюється автономними системами: Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними.

 У цивільному судочинстві підвідомчість визначає коло цивільних справ, які віднесені  законом на розгляд суду. Залежно  від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних юрисдикційних органів або до компетенції декількох органів, підвідомчість поділяється на виключну і численну 

 21. Критерії підвідомчості  цивільних справ  суду.

 Існує три  загальних критерії підвідомчості справ суду: наявність спору про право, суб’єктний склад і зміст спору.