Суд як субєкт цивільних правовідносин

Таким чином,  критеріями, що визначають цивільну судову юрисдикцію, є:

- характер спірного  правовідношення і зміст спору  визначає компетенцію розгляду спорів різними органами судової влади;

- суб'єктний  склад учасників спору розмежовує  компетенцію між судами загальної  юрисдикції і спеціалізованими  судами;

- спірність  або безспірність права розмежовує  компетенцію юридичних справ  між судами і органами виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію фактів безспірного характеру, а також нотаріусами.

Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України).

Цивільна  юрисдикція може бути таких видів: імперативна, умовна і альтернативна, за зв’язком справ.

Імперативною  цивільна юрисдикція є в тому випадку, коли правила, що її встановлюють, категорично визначають: дана справа може бути розглянута і вирішена тільки у загальному суді (наприклад, ст. 40 СК України встановлює, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, і у разі його фіктивності).

Альтернативною  цивільна юрисдикція буде, якщо у осіб є право за згодою визначити, до суду чи до третейського суду вони звертаються за вирішенням спору. Така угода може бути укладена і після порушення справи у загальному суді. У такому разі суд у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК України ) або у судовому засіданні, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин справи заперечення проти вирішення справи в суді, залишає справу без розгляду.

Умовною цивільна юрисдикція є тоді, якщо перед зверненням до суду потрібно виконати встановлену законом умову (наприклад, ст. 71 СК України встановлює, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом).

Такий вид юрисдикції може визнаватися, однак в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відповідно можливість судового розгляду справи) пов’язане із певними умовами чи дотриманням певного порядку. Так, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК України).

Позов про розірвання шлюбу  не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. 110 СК України). І у разі подання такої заяви до суду, суд своєю ухвалою повертає таку заяву (ст. 121 ЦПК України), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий  захист, лише законом встановлюється окремий, спеціальний, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права[7, с. 70].

Особливим видом цивільної  юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв’язком справ. Її засади містяться у ст. 16 ЦПК України. Так, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, які до різних юрисдикцій. Однак, законом може визначатися такі винятки. Це, наприклад, може бути вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій – про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу чи особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об’єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства.

В основу загальних  правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:

- глобальність цивільної юрисдикції суду;

- наявність та характер  спірних правовідносин;

- необхідність захисту  порушених, невизнаних або оспорюваних  прав, свобод чи інтересів.

Глобальність цивільної  юрисдикції суду випливає із положень ст. 124 Конституції України. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судочинства. Такі правила визначені Конституцією України, законодавством про судоустрій.

Як вже зазначалося  вище цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносини. У порядку цивільної юрисдикції вирішуються також справи, які не носять такого характеру, але в силу вказівки закону належать до цивільною юрисдикції суду (наприклад, щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст. 383-389 ЦПК України, ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»), вирішення питання про визнання та виконання рішень іноземних судів (ст. ст. 390-398 ЦПК України) та ін.

У судовій практиці нерідко  зустрічаються справи, за якими порушення  або доведення процесу до кінця  було б безцільним, оскільки процес не здатен виявити який-небудь вплив  на правове положення сторін. Прикладом  таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т.п. Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наявність названих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв’язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсно у даному випадку відпав сам предмет спору, однак заявник (заінтересована особа) не позбавлені можливості захистити свої порушені права у зв’язку із заподіянням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, при наявності  трьох критеріїв (неналежність до інших  видів судочинства, характер спірних  правовідносин, необхідність захисту  суб’єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду. Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості чи встановлений спрощений порядок розгляду[10, с. 75].

Питання про  юрисдикцію суддя вирішує при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. При встановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства суддя за загальним правилом заяву або відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК України). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України). У разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК чи справа не підсудна цьому суду суд постановляє ухвалу про повернення заяви ( ч. 3 ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у  відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв’язку  з тим, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільної юрисдикції) суд (суддя) зобов’язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.

Ухвали про відмову  у відкритті провадження у  справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бути оскаржені [7, с. 72].

 

3. Поняття і види підсудності. Наслідки порушення правил підсудності.

Підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції. На відміну від цивільної юрисдикції, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері, але між різними судами.

Таким чином, розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називається підсудністю. На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами як між собою, так і міждержавними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду [6, с. 69].

Згідно зі ст.17 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів» систему судів загальної юрисдикції складають:

- місцеві суди;

- апеляційні  суди;

- вищі спеціалізовані  суди;

- Верховний  Суд України [3, ст.17].

Відповідно  до ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами [2, ст. 107].

Отже, визначивши, що справа підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції, необхідно  встановити, в який конкретно суд  необхідно звернутися за розглядом справи по суті.

Залежно від  категорій підлягаючих вирішенню  справ і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність предметну, або функціональну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Предметна (функціональна) підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня (ланки) судової системи України повинен прийняти конкретну справу до свого провадження.

Загальне правило  предметної (функціональної) підсудності  справ свідчить, що всі справи, які  підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міжрайонними судами (ст. 107 ЦПК України).

В даний час  всі цивільні справи по першій інстанції  розглядаються районними (міськими) судами. Передача на розгляд районних судів основної маси цивільних справ забезпечує найсприятливіші умови для їх розгляду, значно підвищує ефективність судового захисту законних прав та інтересів громадян і різних організацій. Районний суд найбільш наближений до населення і організацій, зацікавлених у швидкому і правильному вирішенні справи, краще знає місцеві умови, має у своєму розпорядженні більш широкі можливості для безпосереднього ознайомлення з обставинами конкретної справи і, отже, може вирішити її з якнайменшими витратами учасниками процесу сил, коштів і часу1.

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов'язаних справ.

Загальна  підсудність визначається місцем проживання відповідача. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням [2, ст. 109].

Дане правило  діє у всіх випадках, коли закон  не обумовлює інше стосовно конкретного  виду справ. В науці такий принцип  організації підсудності отримав  назву принципу інтересу: особа, зацікавлена  в захисті свого права, звертається до того суду, на території юрисдикції якого знаходиться відповідач. Але відповідає цей принцип не стільки інтересам заявника, скільки інтересам відповідача. Пред'явлення позову не тотожно його правомірності, а отже, невиправдане утруднення прав та свобод відповідача неприпустимо[8 ,с 96].

Альтернативною (за вибором позивача) вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох вказаних у законі судів за вибором позивача.

Перелік справ  з альтернативною підсудністю закріплений  в ст. 110 ЦПК України, а саме:

- позови про  стягнення аліментів, про визнання  батьківства відповідача, позови, що випливають з трудових правовідносин,  можуть пред'являтися також за  місцем проживання позивача;

- позови про  розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них;

- позови про  відшкодування шкоди, заподіяної  каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю фізичної  особи, чи шкоди, завданої внаслідок  скоєння злочину, можуть пред'являтися  також за місцем проживання  позивача чи за місцем завдання шкоди;

- позови, пов'язані  з відшкодуванням шкоди, заподіяної  особі незаконними рішеннями,  діями чи бездіяльністю органу  дізнання, досудового слідства, прокуратури  або суду, можуть пред'являтися  також за місцем проживання  позивача;

- позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

- позови про  відшкодування шкоди, заподіяної  майну фізичних або юридичних  осіб, можуть пред'являтися також  за місцем завдання шкоди;

- позови, що  випливають з діяльності філії  або представництва юридичної  особи, можуть пред'являтися також  за їх місцезнаходженням;

- позови, що  випливають з договорів, у яких  зазначено місце виконання або  виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів;

- позови до  відповідача, місце проживання  якого невідоме, пред'являються за  місцезнаходженням майна відповідача  чи за місцем його перебування  або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи);

- позови до  відповідача, який не має в  Україні місця проживання, можуть  пред'являтися за місцезнаходженням  його майна або за останнім  відомим місцем його проживання  чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи знаходження відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені;

- позови про  відшкодування збитків, заподіяних  зіткненням суден, а також про  стягнення сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна;