Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин

Національна Академія Внутрішніх справ України

Факультет заочного навчання 

Курсова робота

з цивільного та сімейного  права

тема: Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин. 

Виконавець: 

м. Київ 1998 рік

План. 

 

1. Поняття та ознаки  юридичної особи 

Суб’єктами  цивільних правовідносин та носіями  майнових та особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але й різні  колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства і організації, виробничі та споживчі кооперативи  та інші. Але для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності  певних ознак, так званим, статусом юридичної особи. На відміну від  фізичних осіб, юридичні особи не є  живими істотами і тому не мають  природної волі, однак в них  діє об’єднана людська воля і  об’єднана людська сила в певному  напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. В силу цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб’єктом права.

Юридична особа  є самостійним суб’єктом правовідносин  і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом  правовідносин, однак як юридична особа  вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані  з природними властивостями людей.

Дія юридичної  особи обумовлена товарно-грошовими відносинами, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділення підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і обов’язків.

Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються  в ст.23 ЦК України:

Юридичними  особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть від  свого імені набувати майнових і особистих  немайнових прав, нести  обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

Організаційна єдність.

Юридична особа  — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього  колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з  адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

Наприклад, у  складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі  територіальне відокремлені:

відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального  підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Наявність відокремленого майна.

Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового  колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного  утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших  організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій  і колективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а у державних установ — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

Виступ  у цивільному обороті  від свого імені.

Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває  майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи  в різноманітні цивільно-правові  відносини з іншими організаціями  та громадянами. Інші особи можуть діяти  від імені юридичної особи  тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об’єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організаціях.

Здатність нести самостійну майнову відповідальність.

Здатність організації  від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст.203 ЦК України:

В разі невиконання  або неналежного  виконання зобов’язання боржником він  зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані  цим збитки.

Під збитками розуміються  витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження  його майна, а також  не одержані кредитором доходи, які він  одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є  також неустойка, відповідно до ч. І  ст.179 ЦК України:

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена  законом або договором  грошова сума, яку  боржник повинен  сплатити кредиторові  у разі невиконання  або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення виконання.

Юридична особа  відповідає по своїх зобов’язаннях  належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.32 ЦК та іншими актами законодавства  України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях  державних організацій, які є  юридичними особами, а ці організації  не відповідають по зобов’язаннях  держави.

Умови і порядок  відпуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавчими актами (ст.33 ЦК). Відповідно до п.3 ст.39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає по зобов’язаннях грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по зобов’язаннях державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по зобов’язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об’єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організації по її зобов’язаннях (ст. ст. 35—36 ЦК України).

Здатність бути позивачем або  відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.

Широка участь господарських організацій в  майнових і особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільною спору.

Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:

Сторонами у цивільному процесі  можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами  юридичної особи.

Сторонами у  спорах, які розглядаються арбітражним  судом, можуть бути підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також їхні вищестоящі органи, інші державні органи (ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки в третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них можуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.

Всі зазначені  ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять іноді право організації мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи. 

1.1. Правоздатність юридичної  особи 

Як суб’єкт  майнових і особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні правоздатність і дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. А саме:

Юридична  особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей  її діяльності.

Правоздатність  юридичної особи  виникає з моменту  затвердження її статуту  або положення, а  у випадках, коли вона повинна діяти  на підставі загального положення про  організації даного виду, - з моменту  видання компетентним органом постанови  про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи  виникає в момент реєстрації.

Тобто правоздатність юридичної особи виникає з  моменту її державної реєстрації (ст. ст. 5, 6 Закону про підприємства), а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. І ст.26 ЦК. України).

У сьогочасних  умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так, відповідно до ст.1 Закону про підприємства незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається Законом «Про підприємництво», підприємство може займатися лише на основі спеціальною дозволу (ліцензії).

Цивільні права  та обов’язки юридичних осіб виникають  з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства в Україні» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов‘язки  юридичної особи  можуть виникати із односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).