Господарське право

2. Способи забезпечення виконання зобов'язань

Господарські зобов'язання – це зобов’язання, що виникають між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі – кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними способами забезпечення зобов'язань є:

1.              Неустойка – це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передавати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Види неустойки:

- штраф;

- пеня.

Штраф – це неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання, сплачується на відніму від пені єдиноразово.

Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня розраховується наступним чином:

1. Облікова ставка Національного банку України[9] помножується на 2 – це і є подвійна облікова ставка НБУ у відсотках (річна ставка). Сторонами зобов’язання може встановлюватися і інша відсоткова ставка, але вона не повинна перевищувати подвійної облікової ставки НБУ (надалі, для зручності, в розрахунку пені буде застосовуватися подвійна облікова ставка НБУ).

2. Від суми з якої визначається пеня (сума заборгованості, або ціна договору), вираховуємо процент, що відповідає подвійній обліковій ставці НБУ (наприклад подвійна ставка НБУ 17%, сума дорівнює 10000 грн., таким чином 17% від 10000 грн. є 1700 грн.).

3. Зазначений результат – це пеня за календарний рік (365 або 366 днів). Для того, щоб визначити пеню за кількість днів прострочення зобов’язання, необхідно поділити результат, визначений в пункті 2, на кількість днів у році (наприклад, 1700 ділимо на 365), а отриманий результат помножуємо на кількість днів прострочення виконання зобов’язання – це і буде сума пені.

2.              Порука - вид забезпечення виконання зобов'язання, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

3.              Гарантія – згідно гарантії банк, інша фінансова організація, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

4.              Завдаток - грошова сума або рухоме майно, яке видається кредиторові боржником в рахунок тих платежів, що належать з нього за договором, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

5.              Застава – згідно застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Види застав:

- іпотека (застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи);

- заклад (застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі).

6.              Притримання – кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Договором або законодавством можуть бути встановлені також і інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання здійснюється виключно у письмовій формі.

3. Строки позовної давності. Досудове врегулювання спорів. Позовне провадження

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом строк позовної давності складає три роки.

В деяких випадках строк позовної давності може бути:

1. Скороченим (один рік):

- при стягненні неустойки (штрафу, пені);

- при спростуванні недостовірної інформації, розміщеної в засобах масової інформації;

- при переведенні на співвласника прав і обов'язків покупця у разі порушення переважного права придбання частини в праві загальної часткової власності;

- у зв'язку з недоліками проданого товару;

- при розірванні договору дарування;

- при перевезенні вантажів, пошти;

- про оскарженні дій виконавця заповіту.

2. Продовженим:

- на 5 років (застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, здійсненого під впливом насильства або обману);

- на 10 років (застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину).

Відрахування позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заява про захист цивільного права або інтересу  може бути прийнята судом до розгляду незалежно від закінчення строку позовної давності.

Позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони в спорі, зробленій до винесення ним рішення.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу способом досудового врегулювання спору є претензія.

Суб’єкти господарського права, чиї права і законні інтереси порушені,  з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав і інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Претензія повинна містити:

- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії і підприємства установи організації, яким претензія відсилається;

- обставини, на підставі яких пред'явлена претензія; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

- вимоги заявника;

- сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оплаті; платіжні реквізити заявника претензії;

- перелік документів, які додаються до претензії, а також інших доказів (додаються в оригіналах або в належним чином завірених копіях).

Претензія підписується уповноваженою особою підприємства, організації або їх представником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня отримання претензії.

Підприємства і організації, що отримали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Коли претензія відхиляється повністю або частково, заявникові повинні бути повернені оригінали документів, отримані з претензією, а також відіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується уповноваженою особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом або вручається під розписку.

Суб'єкти господарювання, для захисту своїх прав і інтересів, можуть звертатися в наступні судові інстанції:

1. Господарські суди - у випадку, коли сторонами суперечки є юридичні особи і фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності.

2. Місцеві суди - у випадку, якщо іншою стороною у спорі є фізична особа.

3. Адміністративні суди - у разі розгляду суперечок фізичних або юридичних осіб до суб'єктів владних повноважень щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності.

При зверненні в дані судові інстанції позовна заява повинна містити такі реквізити:

- найменування суду, в який подається заява;

- найменування (для юридичних осіб) або П.І.П. (для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження або місце мешкання (для господарських судів ідентифікаційні коди/номери сторін);

- ціна позову (для вимог майнового характеру);

- зміст позовних вимог;

- викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, посилання на докази, що  підтверджують позов;

- перелік документів і інших доказів, що додаються до заяви:

• документи, що підтверджують вживання заходів досудового врегулювання спору (для господарських судів);

• підтвердження відправлення відповідачеві копії позовної заяви і документів, що додаються до неї;

• підтвердження сплати судових витрат (державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, судового збору).

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Лекція №5

Окремі види договорів

1. Договір купівлі-продажу, договір поставки.

2. Договір міни.

3. Договір дарування, договір пожертвування.

4. Договір підряду, договір про надання послуг.

5. Договір зберігання.

6. Договір доручення, договір комісії.

7. Договір оренди.

8. Договір позики.

9. Договір поруки.

10. Уступка права вимоги  та переведення боргу.

1. Договір купівлі-продажу, договір поставки

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні  (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і заплатити за нього певну суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця, на момент укладення договору або буде створений (придбаний, отриманий) продавцем в майбутньому (причому предметом договору купівлі-продажу можуть бути як майнові права, так і право вимоги).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент:

- надання товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинен бути переданий покупцеві за місцем знаходження товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.