Договір перевезення вантажу

д) зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

е) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1. таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;
2. завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);
3. здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;
4. стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Це вичерпний  перелік обставин, що звільняють перевізника  від відповідальності, якщо пред'явник  претензії не доведе, що незбереження вантажу сталося з вини перевізника. За цих обставин діє презумпція невинуватості перевізника, коли передбачається відсутність вини перевізника, а наявність його вини доводиться клієнтурою перевізника. У цьому її відмінність від презумпції винності перевізника, за якої тягар доведення відсутності вини перевізника покладається на нього самого [17; 489-490].

Наприклад, торговельна  база звернулася до господарського суду з позовом до управління залізниці і моторного заводу про стягнення вартості 9 відсутніх насосів. Рішенням суду позов був задоволений за рахунок вантажовідправника. Перевізник був звільнений від відповідальності в зв'язку з відсутністю його вини в нестачі вантажу. Постачальник звернувся з заявою у вищестоящий господарський суд про перегляд рішення і просив його скасувати, посилаючись на те, що мотонасоси були відвантажені в кількості, що відповідає даним залізничної накладної. Оскільки вантаж був доставлений у вагоні з відкритим верхнім люком, вину за нестачу насосів, на думку заводу, слід віднести на перевізника.

При вивченні матеріалів справи було встановлено, що вантаж дійсно був доставлений одержувачеві з відкритим верхнім люком, у зв'язку з чим вантаж видавався станцією призначення з перевіркою кількості насосів, що надійшли, однак пломби порушені не були. У комерційному акті були зазначені відомості про розміри отвору верхнього люка і габарити мононасоса. Аналіз цих даних дозволив дійти висновку про неможливість вилучення мононасосів через верхній люк. З огляду на це, а також враховуючи ту обставину, що пломби відправника на дверях вагону були справні, суд визнав, що нестача не могла утворитися на шляху проходження. Тому рішення про звільнення перевізника від відповідальності за нестачу продукції і стягнення вартості насосів із постачальника судом було залишено без змін [18; 473].

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено а також Статутом залізниць та ЦК України.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини. Відповідальність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 50 відсотків плати за перевезення (ст. 116 Статуту залізниць) [12].

За договором перевезення  вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочення пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті призначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибелі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки, що виникли у одержувача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 942 ЦК України у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова  відповідальність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес.

За пошкодження вагонів  відправник або одержувач сплачують  штраф на залізничному транспорті у  розмірі п'ятикратної вартості ремонту  пошкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб.

Після прибуття вантажу  до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, боргів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення [16; 623-624].

Відповідно до ст.925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, є обов'язковим пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Це означає встановлення претензійного порядку врегулювання спорів, що випливають з порушення перевізником договору перевезення. У разі недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду в судовому порядку.

Згідно з транспортним законодавством претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців і претензії щодо сплати штрафу або премії - протягом 45 днів.

Транспортні статути і кодекси передбачають імперативне правило, відповідно до якого передача права на пред'явлення претензії іншим юридичним особам або громадянам не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником одержувачу, вантажоодержувач-чем вантажовідправнику, а також вантажовідправником і вантажоодержувач-чем своїм вищестоящим організаціям (ст.133 Статуту залізниць України).

Спеціальні  нормативно-правові акти, що регулюють  перевезення на окремих видах транспорту, визначають момент початку перебігу претензійних строків, а також особу, яка має право пред'являти претензію до перевізника і порядок пред'явлення претензій.

Так, згідно із ст.130 Статуту залізниць України  право на пред'явлення претензій і позовів до залізничного перевізника мають: у разі втрати вантажу - відправник (за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість вантажу) і одержувач (за умови пред'явлення вантажної квитанції з відміткою станції про неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач (за умови подання накладної, комерційного акта і документа, що посвідчує кількість і вартість вантажу); у разі прострочення доставки вантажу - одержувач (за умови подання накладної) [12].

У разі прострочення доставки вантажу право на пред'явлення  до залізниці претензій і позовів має зазначений у накладній одержувач вантажу.

Президія Вищого арбітражного суду України (нині Вищого господарського суду України), розглянувши протест Генеральної прокуратури України на постанову судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України у справі за позовом закритого акціонерного товариства про стягнення із залізниці штрафу за порушення строку доставки вантажу, встановила наступне.

Позивач звернувся до арбітражного (нині господарського) суду області з позовом про стягнення з Відповідача штрафу за прострочення доставки вантажу. Рішенням арбітражного суду області позов був задоволений у зв'язку з доведеністю факту порушення. Постановою голови арбітражного суду області рішення залишене в силі за тим же мотивом. Судова колегія Вищого арбітражного суду України також не знайшла підстав для зміни рішень, що були прийняті у справі.

У своєму протесті Генеральна прокуратура України просила  скасувати рішення, що були винесені за позовом, та відмовити, вважаючи, що він пред'явлений неналежним позивачем, оскільки відповідно до чинного законодавства договір перевезення є договором між вантажовідправником і перевізником на користь третьої особи - вантажоодержувача. Із доданих до справи накладних видно, що вантажоодержувачем зазначено морський порт, тому відповідно до п. "у" ст. 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій і позовів у зв'язку з порушенням строку доставки вантажів має вантажоодержувач, тобто морський порт, а не Позивач.

Розглянувши матеріали  справи і протест Генеральної  прокуратури України, президія Вищого арбітражного суду України дійшла наступних висновків. Згідно зі ст.6 Статуту залізниць України терміни, зазначені в ньому, вживаються в наступному значенні: "вантажовідправник (відправник вантажу, власник вантажу), вантажоодержувач (одержувач вантажу, власник вантажу) - це юридична або фізична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу (накладній).

Згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України у разі прострочення доставки вантажу право на пред'явлення претензії до залізниці має одержувач за умови пред'явлення накладної. У цьому разі в накладних на перевезення вантажу одержувачами зазначаються як морський порт, так і Позивач, який є власником вантажу і має накладні, необхідні для пред'явлення претензії і позову. Наявні у справі митні декларації також свідчать, що вантажоодержувач і власник вантажу - одна і та ж особа, тобто Позивач.

Виходячи з викладеного, Президія Вищого арбітражного суду України визнала за Позивачем право звертатися до Відповідача з позовом про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу. Правила перевезення вантажів не регламентують порядку розгляду претензій з приводу прострочення доставки вантажів, а нині суперечать Статуту залізниць України (ст.6).

Факт порушення строку доставки вантажу підтверджений  матеріалами справи, Відповідачем не заперечувався. У зв'язку з цим Президія Вищого арбітражного суду України відхилила протест Генеральної прокуратури України, залишивши без змін рішення і постанови, що були прийняті у справі [20; 615].

Згідно з ч.2 ст.925 ЦК позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.

Це правило деталізоване у транспортних статутах і кодексах. Зокрема ст.136 Статуту залізниць  України передбачає, що позови до залізниць  можуть бути пред'явлені лише у разі повної або часткової її відмови задовольнити претензію, або у разі неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк - у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

Щодо відповідальності за порушення умов договору перевезення повітряним транспортом, то слід зазначити, що в ст. 20 нових Правил повітряних перевезень від 14 жовтня 2003 р. встановлено межі відповідальності щодо вантажу стосовно шкоди, яка заподіяна в разі оплатив відповідний збір, відповідальність перевізника обмежується його задекларованою цінністю. Тобто згідно з новими Правилами повітряних затримки вантажу: якщо вантажовідправник задекларував цінність вантажу і перевезень вантажу відповідальність перевізника обмежується задекларованою цінністю вантажу.

Ці межі відповідальності не застосовуються, якщо доведено, що шкода сталася в результаті навмисних дій або бездіяльності перевізника, його працівників та його агентів, здійснених з наміром учинити таку шкоду, або з необережності і з розумінням того, що це може призвести до шкоди за умови, що в разі таких дій або бездіяльності працівника чи агента буде доведено, що він діяв у межах своїх службових повноважень.

До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) - ч. 3 ст.925 ЦК.

Позовна давність, порядок  пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у  закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) [3; 47-48].

Після розгляду даного питання  мною було з‘ясовано поняття відповідальності сторін за невиконання договору перевезення  та охарактеризовано її види та правові  наслідки з посиланням на конкретні приклади з судової практики, що відповідає меті та завданням моєї курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Розглянувши питання  теми про договір перевезення вантажу можна зробити наступні висновки.

 Питання даної теми  у юридичній літературі знайшли своє належне висвітлення і, на мою думку, розкриті досить вичерпно і цікаво. Найбільш повно питання про договір перевезення були висвітлені у працях О.Дозорця, Н.С. Кузнецової та О.В. Дзери, Н.О. Саніахметової та Є.О. Харитонова.

Я вважаю, що новий Цивільний кодекс зробив великий крок у напрямку регулювання питань, що пов’язані з договором перевезення, зокрема були врегульовані нові види договорів, які по суті вже давно застосовувались у підприємницькій діяльності але до часу прийняття кодексу не набули законодавчого закріплення. Зокрема це такі договори як договір буксирування, договір експедирування, договір про експлуатацію транспортних колій та вузлів, договори чартеру. Все це є важливим  кроком, що сприятиме розвитку системи перевезень та забезпеченню їх належної якості.