Цивільно правова відповідальність

У випадку ж, коли обумовлену договором виконання зобов'язання контрагентом надано, але не в повному обсязі, сторона, на якій лежить зустрічне виконання, може також реалізувати своє право на призупинення виконання або відмова від виконання свого зобов'язання, але тільки в частині, пропорційній зобов'язанням, не сповненому іншою стороною 1.

Дане положення не може застосовуватися, якщо законом або договором передбачено інше. Очевидно, що часткова відмова від виконання договору або часткове зупинення зустрічного виконання неможливі в ситуаціях, коли предметом договору купівлі-продажу є індивідуально-визначена або неподільна річ або за договором повинна виконуватися робота (надаватися послуга), яка не може бути виконана без обумовленого виконання зобов'язань іншою стороною в повному обсязі. У подібних ситуаціях договором може бути передбачено право сторони, на якій лежить зустрічне виконання, призупинити виконання зобов'язання або відмовитися від його виконання в повному обсязі. Можуть бути також застосовані правила про прострочення кредитора.

Широке застосування положень про зустрічний виконанні зобов'язань у поєднанні з наданням сторонам договірних зобов'язань додаткових прав за одностороннім відмови від виконання зобов'язань або призупинення такого виконання свідчить про зростаючу роль заходів оперативного впливу в регулюванні договірних зобов'язань 2.

На думку Б. С. Антимонова, «договірна відповідальність є завжди додаткове зобов'язання, що містить в собі додатковий обов'язок боржника, яких не було у змісті первинного зобов'язання до його порушення» 3.

Глава 2. Підстави настання цивільно-правової відповідальності

Обмеження прав і свобод людини і громадянина допускається тільки у випадках, передбачених законом, в інтересах державної безпеки, громадського порядку, захисту моральності, здоров'я населення, прав і свобод інших осіб. Ніхто не може користуватися перевагами і привілеями, що суперечать закону.

1. Умови цивільно-правової відповідальності

Залучення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення.

Згідно з п.1 ст. 401 Цивільного кодексу Російської Федерації особа, яка не виконала зобов'язання, або виконала його неналежним чином несе відповідальності за наявності вина, крім випадків, коли законом або договором передбачено інші підстави відповідальності. Таким чином, повний (загальний) склад цивільного правопорушення включає в себе наступні умови (елементи):

1. Протиправність поведінки

2. Наявність шкоди

3. Причинний зв'язок між протиправним поведінку і виникають шкодою

4. Вина заподіювача шкоди.

Протиправним є дія або бездіяльність, що порушує норми закону чи іншого правового акту, а так само суб'єктивне право особи.

Дії набувають протиправний характер при неналежному виконанні обов'язку, тобто при виконанні і з відступом від умов, визначених правових актів або договором. Законодавство містить вичерпний перелік укладених дій, протиправний, наприклад, розголошення комерційної таємниці 1, вчинення нікчемних правочинів 2.

Протиправно вносити і приймати житлові сертифікати в якості внеску статутний капітал господарських органів і товариств (п. 19 Положення про випуск та обіг житлових сертифікатів). Протиправне бездіяльність не зводиться до простої пасивності суб'єкта, а полягає в утриманні від певних приписаних правовим актом або договором дій.

Шкідливими, але не протиправними будуть дії:

1. Здійснення професійних функцій особами деяких спеціальностей (пожежними при гасінні пожежі житлового будинку пошкоджують меблі)

2. Заподіяння шкоди за згодою потерпілого в межах, встановлених правовим актом (проведення небезпечного медико-біологічного експерименту на здоровій людині - добровільно)

3. Здійснення свого права в рамка, передбачених правовим актом (руйнування власником свого сараю).

Шкода, у цивільному праві - це применшення, знищення суб'єктивного цивільного права або блага. Шкода може бути заподіяна особистості або майну. У юридичній літературі в судовій чи арбітражної практиці використовується поняття «шкода», «збиток», «збитки». Шкода їм збиток найчастіше розглядаються в якості синоніма. Поняття «шкоди», «збитки» не збігаються. Шкода більш широке поняття, що підрозділяється на майновий і не майнову шкоду 3.

Майнова шкода - це матеріальні (економічні наслідки) правопорушення, що мають вартісну форму. Грошову оцінку майнової шкоди називають збитками. У п. 1 ст. 15 Цивільного кодексу Російської Федерації вказується на 2 види збитків:

1. Реальні збитки

2. Упущена вигода.

До реального збитку відноситься вироблені або майбутні витрати, тобто сума, яку потерпілий (кредитор) змушений затратити внаслідок допущеного боржником порушеного зобов'язання. Так, якщо шкода заподіяна здоров'ю, то зроблені витрати можуть виражатися у витратах на твір ліків, посилене харчування, протезування, санаторно-курортне лікування тощо стягнення цих додаткових витрат може бути вироблено і на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертної комісією. Реальні збитки включає і втрату майна тобто вартість майна, яке мав потерпілий (кредитор) і втратив внаслідок порушення зобов'язання боржником. Так, якщо під час дії договору перевезення вантажів втрачений предмет перевезення, то втрата виражається у вартості вантажу. Реальні збитки складається так само в пошкодженні майна, тобто в сумі, на яку знизилася вартість майна внаслідок правопорушення. Так, якщо викрадена одна з речей колекції, то зниження цінності колекції складе реальний збиток.

Упущена вигода - це неодержані доходи, які особа одержала б при звичайних умовах цивільного обороту, якби його право не було б порушено. Для організацій, які займаються підприємницькою діяльністю, неодержані доходи приймають форму неодержаного прибутку. Що стосується громадян неодержані доходи можуть висловитися в втраченої заробітної плати, не отриманої авторське гонорар. І стягнення упущеної вигоди слід виходити з того, що можливість отримання прибутку існувало реально, а не в якості суб'єктивного уявлення. Саме тому закон вимагає при визначенні упущеної вигоди враховувати зроблені кредитором для її отримання заходи і зроблені з цією метою приготування (п. 4 ст. 393 Г К РФ).

Цивільно-правова відповідальність завжди настає при заподіянні майнової шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 151 Цивільного Кодексу Російської Федерації, якщо завдану майнову шкоду, то відповідальність настає тільки:

1. При порушенні особистих немайнових прав громадян

2. При порушенні нематеріальних благ громадян

3. В інших випадках, передбачених законом

Зокрема, Законом Російської Федерації «Про захист прав споживачів» встановлена ​​компенсація моральної шкоди виробником (виконавцем, продавцем) у разі порушення прав споживача (ч.1 ст.15 закону).

Так, покупець А. звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Люкс» про розірвання договору купівлі - продажу, відшкодування збитків та моральної шкоди. У судовому засіданні було встановлено, що проданий товар (джинси) виявився невідомого виробництва, не якісним і не відповідав відомостями в рекламі на телебаченні, інформації в магазині і не ярлику.

З урахуванням складності виявлення причинного зв'язку по ряду справ призначається експертиза (судово - медична, судово - технічна, судово - товарознавча та ін.) Як правило, експертний висновок носить категоричний характер. Однак, в окремих випадках експерти можуть констатувати лише певний ступінь імовірності наявності або відсутності причинного зв'язку. Ймовірні експертні висновки не можуть мати достатньої юридичної сили. Суд оцінює їх за сукупністю з іншими доказами у справі. При необхідності він повинен призначити повторну експертизу.

Вина як умова настання відповідальності - це психічне ставлення особи у формі умислу або необережності до своєї протиправної поведінки і її результатами. Намір означає усвідомлення правопорушником скоєних винним дій або свідоме допущення та бажання настання пов'язаного з цими діями результату. При необережною формою вини особа не бачить наступ шкідливих наслідків, хоча і має їх передбачити або ж передбачати вказані наслідки, але легковажно сподівається їх запобігти.

За загальним правилом відповідальність у цивільному праві настає при наявності будь-якої форми і ступеня провини. Але деякі норми допускають виключення і пов'язують настання відповідальності і її розмір з певною формою і ступенем вини. Наприклад, за договором безоплатного користування майна передав у користування позичкодавець відповідає за недоліки цього майна, які він навмисно або через грубу необережність не обмовив при укладанні договору (п. 1 ст. 693 ГК РФ). Критерієм розмежування простої чи грубої необережності є різна ступінь передбачення шкідливих наслідків у поєднанні різного ступеня обов'язків такого передбачення. Якщо особа не дотримується вимог, які до нього пред'являються як до певної індивідуальності, то воно допускає просту необережність при недотриманні не тільки цих вимог, але й за мінімальні, елементарних, зрозумілих кожному вимог, необережність вважається грубою. Зміст поняття провини вдаються як до громадян так і до юридичних осіб. Вина юридичної особи виражається у винному поведінці його працівників, які діяли при виконанні своїх трудових (службових, посадових) обов'язків. Вина господарських товариств і виробничих кооперативів у винних діях їх учасників (членів) заподіяли шкоду при здійсненні підприємницької, виробничої або іншої діяльності товариства чи кооперативу 1. При цьому байдуже чи вчинені зазначені дії окремих рядовим працівником, учасником (членом), посадовою особою, органом юридичної особи або колективом в цілому.

У цивільному праві діє презумпція вини боржника: особа, яка порушила зобов'язання, вважається винним і несе відповідальність, якщо не доведе відсутність своєї провини. Особа визнається невинуватою, якщо при тому ступені турботливості та обачності, яка від нього вимагалося за характером зобов'язання та умови обороту, воно вжило всіх заходів для належного виконання зобов'язань.

У випадках, передбачених законом або договором неповному (усіченому) склад правопорушення. Так, у ряді правових актів вина не вважається необхідною умовою відповідальності. Зокрема, підприємець несе відповідальність за випадкове невиконання або неналежне виконання зобов'язань, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили (п. 3 ст. 401 ГК РФ); професійний зберігач несе відповідальність за випадкову втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не доведе, що втрата, недостача, пошкодження сталися внаслідок непереборної сили або властивостей речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання не знав і не повинен був знати або в результаті умислу або грубої необережності поклажодавця 1; власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати навіть випадково заподіяну шкоду, якщо не доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого 2; організація, що надає комунальні послуги, відповідає за випадкове порушення якості послуг, якщо не доведе, що воно сталося внаслідок непереборної сили (п. 6.6 правил надання комунальних послуг ). Наявність таких норм у чинному законодавстві є приводом для твердження, що російському цивільному праву відома відповідальність без вини.

Існує й інший погляд на проблему відповідальності без вини. Слід визнати, що в зазначених вище ситуаціях відбувається колізія інтересів двох (кредитора та боржника) рівноправних невинних учасників цивільних правовідносин і соціально несправедливо жертвувати інтересами одного на користь іншого. Законодавець зобов'язаний знаходити інші (крім відповідальності) форми розподіл утворилися без, чиїй - жодної провини збитків: страхування відповідальності, утворення спеціальних державних і громадських фондів тощо 1.

У юридичній літературі пропонується вважати можливим настання цивільно-правової відповідальності при неповному (усіченому) склад правопорушення у відсутності збитків. Як приклад наводиться стягнення неустойки за невиконання, будь - якої договірного зобов'язання, не спричинило збитки у кредитора. Більш обгрунтована точка зору, згідно з якою шкода - неодмінна ознака кожного правопорушення. Але шкода може мати матеріальний чи немайнові характер, бути вимірним чи незмірним, відновлених чи ні 2. Цивільні правовідносини, які не спричинили майнової шкоди, викликають немайнову шкоду. У договірних зобов'язаннях немайнову шкоду потерпілої сторони може виражатися в переживаннях у зв'язку з порушенням суб'єктивного права на належне виконання договору (за термінами, способом, місцем виконання тощо). Таким чином, «нешкідливих» складів цивільних правопорушень немає.

2. Розмір цивільно-правової відповідальності

Підставою відповідальності служить правопорушення. Сама ж відповідальність настає, коли у встановленому порядку будуть визначені конкретні юридична форми поневірянь для порушника. Найбільш характерними формами вираження цивільно-правової відповідальності є неустойка, збитки відшкодування в натурі.

Розмір неустойки за заподіяння майнової шкоди визначено в законі або договорі і тому розрахувати таку неустойку не буде складно. Причому кредитор має право вимагати сплати неустойки, визначеної законом, незалежно від того, чи передбачена обов'язок її сплати угодою сторін.

Розрахунок неустойки прив'язується з якою-небудь відомої сторонам грошової величиною, що має або навіть не має відношення до змісту зобов'язання. Так, згідно з правилами постачання газу споживачам Російської Федерації за недопоставку газу винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 10% вартості подачі газу, який не був поставлений на протязі місяця; при простроченні оплати за поставлений газ споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Центрального банку Російської Федерації за кожний день прострочення (п. 45).

Інша справа, якщо мова йде про розмір компенсації за заподіяння немайнової шкоди. Така компенсація призначається судом у твердій грошовій сумі. За своєю природою компенсація немайнової шкоди відноситься до заходів відповідальності (штрафу). Суд враховує заслуговують уваги обставини, що впливають на розмір компенсації. Частина 2 ст. 151 і п. 2 ст. 1101 Цивільного кодексу Російської Федерації формулюють два критерії. По-перше, повинні прийматися до уваги характер і ступінь заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань. По - друге, обліку підлягає ступінь вини заподіювача шкоди у випадках, коли вина є підставою відшкодування шкоди.

У постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 20 грудня 1994 р. «Деякі питання застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди» вказується на те, що розмір компенсації не може бути поставлений в залежність від розміру задоволеного позову про відшкодування матеріальної шкоди, збитків та інших матеріальних вимог . При визначенні розміру збитків враховується:

1.Задоволення вимога кредитора про відшкодування боржником добровільно або примусово (через суд);

2. які ціни існують у місці виконання зобов'язання;

3. чи отримав боржник, який порушив право, внаслідок цього прибутки.

Якщо вимога кредитора незадоволене добровільно боржником, то суд може визначити величину збитків виходячи з цін на день пред'явлення позову або в день винесення рішення (п. 3 ст. 393 ЦК РФ). Однак ця норма має диспозитивний характер і, отже, інше може бути передбачено законом, іншими правовими актами або договором.