Цивільні правовідносини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВІЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

Імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Кафедра теорії та історії держави і права

 

 

 

 

Індивідуально самостійна робота № 4 
з дисципліни: «Правознавство»

 

 

Тема: «Цивільні правовідносини»

 

 

 

 

 
Виконав: студент 
Приймачик Михайло Геннадійович 
1 групи 2 курсу спец. 6503 
 
Перевірив: викладач 
Грищук Надія Валеріївна 

 

 

 

Київ 2011

 

13 варіант

 

1. Поняття цивільних  правовідносин 

 

Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.

 

Отже, цивільно-правові  відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

 

Цивільно-правові  відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

 

Учасники  цивільно-правових відносин мають суб’єктивні  права та обов’язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб’єктивних прав та виконання суб’єктивних обов’язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

 

Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права) між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

 

У запропонованому  визначенні відображено загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам  відносин суб’єктивних прав та обов’язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та припинення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків).

 

2. Об’єкти цивільно-правових відносин 

 

Громадяни та організації укладають угоди  і, отже, вступають у цивільно-правові  відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов’язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зробити висновок, що об’єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто об’єктами цивільних правових відносин є: а) речі; б) дії, у тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага.

 

Речі —  найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин. Речі є об’єктами речових  правовідносин, що виникають з договору застави (ст. 181 ЦК України). речі також об’єкти цивільно-правовіих відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Іноді в літературі речі називаються об’єктами другого порядку. (дії боржника — дії першого порядку).

 

Дії — об’єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об’єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов’язаного здійснювати перевізний процес.

 

Результати  духовно та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних творів тощо є юридичними фактами, об’єктом будуть визнані й інші творі, на які буде поширено авторське право.

 

Особисті немайнові блага. Одним  з видів суспільних відносин, які  становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. Вони регулюються  нормами цивільного права, і тому це різновид цивільно-правових відносин. Їх об’єкт — особисті немайнові блага: честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я тощо (ст. 7 ЦК України).

 

Наведені поняття об’єкта правовідносин  та визначення їхнього кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Деякі науковці додержуються думки  про те, що до об’єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб’єктивне право та правових обов’язок. До них належать:

 

—матеріальні блага (жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, предмети духовної та науково-технічної творчості);

 

—особисті немайнові блага (особисте життя громадян, честь, гідність тощо.

 

З об’єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об’єктами правовідносин, оскільки дії зобов’язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов’язку.

 

3. Поняття та види векселя.

 

 Векселем  є документ, який складений за  встановленою законом формою  і містить безумовне зобов'язання  або вказівку векселедавця сплатити власникові векселя (векселеутримувачеві) у встановлений термін вказану суму грошей.

 

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платіж, і особи, на користь якої має бути здійснено платіж.

 

'Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з виконанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечуватися умовами угоди, на підставі якої складено вексель.

 

У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 21) вексель визначений як "цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власникові векселя (векселеутримувачеві) .

 

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безумовний обов'язок векселедавця виконати зазначені в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для висновку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.

 

Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена у визначенні, а саме: "сплатити після настання строку".

 

Векселеві властиво обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, а й забороною сторін у договірному порядку обумовлювати які-не-будь інші терміни платежу.

 

Відповідно  до Женевського вексельного закону (статті 2, 33 і 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явленням; у такий-то час від пред'явлення; у такий-то час від складання; на визначений день.

 

Векселі, які  містять іншу вказівку на термін платежу  або послідовність терміну платежу  є недійсними. Термін платежу, вказаний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні законом, ні судом не допускаються (статті 2, 33 і 74).

 

Проект  ЦК України, врахувавши всі істотні  ознаки векселя, визначив його як "цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене  зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власникові векселя (векселеутримувачеві).

 

Залежно від  того, хто є платником за векселем — сам векселедавець чи третя особі, вексель може бути простим або переказним. У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному — пропозиція сплатити грошову суму.