Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України

     Не  передбачають обов'язковості надання  судового дозволу на перлюстрацію кореспонденції затриманих, заарештованих і засуджених і чинні акти законодавства України, які регулюють питання тримання осіб під вартою та в місцях позбавлення  волі.

     Передачі  і посилки, що надходять на ім'я  осіб, щодо яких як запобіжний захід  обрано взяття під варту, та осіб, засуджених до позбавлення волі, підлягають огляду, а листування — цензурі без  отримання будь-якого дозволу  чи санкції. Скарги, заяви і листи  осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення (позбавлення волі).[10, ст. 7]

     Чи  не єдиний виняток стосується скарг, заяв і листів, адресованих прокуророві, які переглядові не підлягають і  надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі.

     Не  підлягають ніяким видам цензури  та перевірок кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під  арештом, під вартою, в місцях позбавлення  волі та місцях примусового тримання чи лікування.[ 11, ст. 21]

     Скарги, заяви і листи заарештованих, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, в  провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка перебуває  під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за проведенням дізнання або  слідства. Телефонні розмови засуджених, право на які вони мають один раз  на три місяці тривалістю п'ятнадцять  хвилин, проводяться під контролем  адміністрації.[4, ст. 39]

     Посадові  особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають, зокрема, право проводити у разі наявності  інформації про зберігання неповнолітніми заборонених речей особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок, передач із складанням протоколу про результати огляду.[6, ст. 7]

     Не  може бути піддано сумніву те, що перевірка кореспонденції заарештованих  та засуджених осіб у випадках, коли це пов'язано із захистом інтересів  суспільства та відповідає нормам статей 23 і 68 Конституції України, є необхідною. Але тотальна перлюстрація кореспонденції всіх зазначених осіб як загальний  принцип не має права на існування.

     Чому, наприклад, повинні піддаватися  цензурі листи заарештованих, які  адресуються, скажімо, органам державної  влади, місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, відповідним органам міжнародних  організацій тощо? Або про запобігання  якому злочинові чи з'ясування якої істини йде мова, коли цензурі піддаються листи вже засуджених осіб до своїх  рідних? На нашу думку, є необхідність дещо звузити повноваження адміністрації місць попереднього ув'язнення та позбавлення волі щодо обмежень заарештованих і засуджених у праві, яке розглядається. Треба також чітко окреслити коло службових осіб, які вправі здійснювати цензуру листів та огляд іншої кореспонденції, контролювати ведення телефонних розмов заарештованих і засуджених.

     Крім  того, якщо дотримуватися духу і  букви Конституції, питання про  застосування цензури листування та огляду передач і посилок відносно кожного окремого заарештованого повинно  вирішуватися в постанові про  взяття його під варту за рішенням суду, а відносно засудженого —  у вироку суду. Інші передбачені  законодавством норми, що передбачають можливість перлюстрації листів та огляду іншої кореспонденції будь-яких осіб повинні бути приведені у відповідність  зі статтею 31 Конституції України  і знайти відображення в Законі.

     Передбачено можливість прослуховування телефонних та інших переговорів, в тому числі  із застосуванням звукозапису, в  разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами цих осіб або  їх письмовою згодою.[ 9, ст. 8; 8, ст. 10]

     Міжнародні  поштові відправлення при переміщенні  через митний кордон України пред'являються  підприємствами зв'язку для контролю митним органам. При цьому на поштові  підприємства зв'язку покладено обов'язок доводити споживачам перелік поштових відправлень, пересилка яких через  кордон забороняється. Митні органи мають право проводити огляд  і виймання певних міжнародних поштових відправлень, вилучати предмети, заборонені до пересилання у міжнародних  поштових відправленнях або відправлені  з порушенням митних правил, з їх наступною конфіскацією.[19, cт. 30 ].

     Це  положення Закону не зовсім відповідає положенню статті 31 Конституції  України про те, що винятки із права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть бути встановлені лише судом. Проте, необхідність здійснення передбачених статтею 30 Закону “Про зв'язок” заходів не викликає сумніву, а отже, повинно бути розглянуте питання про зміну редакції зазначеної статті Конституції України, або про встановлення в Законі правила про те, що митні органи мають отримувати у суді санкцію на огляд і виймання міжнародних поштових відправлень.

     У разі введення надзвичайного стану  за умов:

     - масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством  над громадянами, обмежують їх  права і свободи;

     - блокування або захоплення окремих  особливо важливих об'єктів чи  місцевостей, що загрожує безпеці  громадян і порушує нормальну  діяльність органів державної  влади та управління, місцевого  чи регіонального самоврядування;

     - спроби захоплення державної  влади чи зміни конституційного  ладу України шляхом насильства;

     - посягання на територіальну цілісність  держави, що загрожує, зміною її  кордонів;

     - необхідності відновлення конституційного  правопорядку і діяльності органів  державної влади, — може бути  введено цензуру та встановлено  особливі правила користування  зв'язком

     Законодавство України не визначає поняття цензури, тому не зрозуміло, чи стосується наведене положення тільки продукції засобів  масової інформації, книжок тощо, або  й листування громадян також. Не визначено  в законодавстві й те, що треба  розуміти під особливими правилами  користування зв'язком. У всякому  разі слід мати на увазі, що згідно зі статтею 64 Конституції України право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції в умовах воєнного або надзвичайного  стану може обмежуватися, проте у  статті 15 Конституції України чітко  й недвозначно зазначено: “Цензура заборонена”.

     Кримінальним  кодексом України передбачена відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадян, що передаються  засобами зв'язку. Суб'єктом цього  злочину можуть бути працівники зв'язку, а також інші особи.[3, ст. 163]

     За  відповідних умов порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції посадовими особами може потягти їх кримінальну  відповідальність за статтями 165,166,168, 254 або 254³ КК України

     ВИСНОВКИ

     Кожній  людині має бути забезпечена можливість користуватися основними правами  та свободами. Держава зобов’язана  гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. Чим вищий ступінь  реалізації правового статусу особи, тим більшою мірою обмежується  можливість сваволі з боку держави  та її органів.

     Значне  місце в системі особистих  прав займають права на недоторканість особи, житла, приватного життя, таємниці листування, телефонних переговорів, телеграфної  та іншої кореспонденції.

     Якщо  особа веде законослухняний спосіб життя, то вона вправі розраховувати  на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли органам кримінального  переслідування стане відомо про  те, що конкретні особи під час  листування, телефонних розмов, телеграфних  повідомлень можуть передати інформацію щодо обставин злочину, по якому триває розслідування, або ж про підготовку до скоєння злочину, то вони вправі за рішенням суду встановити підслуховування  телефонних розмов, а також здійснити  огляд телеграфних повідомлень, листів, бандеролей, посилок тощо.

     Але ці винятки можуть мати місце лише за обставин, коли органи розслідування  доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо. Крім того, вказані дії здійснюються лише в межах кримінально-процесуальної  процедури закріпленої в ряді статей Кримінально-процесуального кодексу  України.

     В законодавстві України відсутній  дієвий механізм забезпечення права  на недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції, не визначені  державні органи, які несуть відповідальність за забезпечення даного права, їх конкретні  обов'язки. Регулювання проблеми забезпечення зазначеного права зведено в  основному до визначення умов, за яких це право може бути обмежено, але і це зроблено недосконало, без детального визначення порядку такого обмеження.

     Між тим, проголошуючи право на недоторканність  житла, держава повинна зробити  все для того, щоб більшість  населення, а передовсім сім'ї працівників  правоохоронних органів та особи, які  беруть участь в кримінальному судочинстві  як потерпілі, свідки тощо, мали змогу  встановити охоронну та пожежну сигналізацію, придбати спеціальні пристрої для захисту  від проникнення сторонніх осіб у володіння громадян, застрахувати житло з виплатою мінімальної  страхової суми, оплачувати роботу “консьєржів” тощо, а у випадках розкрадання, знищення чи пошкодження  майна, пов'язаного з протиправним проникненням сторонніх осіб в житло, — отримати повну компенсацію  від держави, яка виявилась неспроможною виконати свій обов'язок.

     Втім, на сьогодні чи не єдиною гарантією  забезпечення зазначеного права  є наявність кримінальної відповідальності за такі діяння, як:

     - незаконний обшук, незаконне виселення  або інші дії, що порушують  недоторканність житла громадян, вчинені посадовою особою ;

     - таємне (крадіжка) чи відкрите (грабіж) викрадення індивідуального майна  громадян з проникненням, у житло;

     - напад з метою заволодіння  індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним  для життя чи здоров'я особи,  яка зазнала нападу, або з погрозою  застосування такого насильства (розбій), вчинений з проникненням  у житло;

     - умисне знищення або пошкодження  індивідуального майна громадян , в тому числі під час масових  безпорядків;

     - заклики до погромів, насильницького  виселення громадян.

     Законодавство України прямо не передбачає відповідальності непосадових осіб, які з інших, ніж корисливі, мотивів проникли до житла громадян, вчинили в ньому  обшук, виїмку чи огляд, вселились у  житло без згоди тих, хто в  ньому проживає тощо. Водночас такі дії можуть скласти підстави для притягнення винних до відповідальності за самоуправство, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, хуліганство та деякі інші злочини. 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
2. Кримінально – процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. ред. Шибітко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000.-840 с.
3. Кримінальний кодекс України від 01. 09. 2001 р. 60 (із змінами та доповненнями станом на 09.09.2010) . – Харків: ТОВ «Одіссей» 2010.- 220 с.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 01.12.2005 (із змінами та доповненнями станом на 21.01.2010 ) . – Харків: ТОВ «Одіссей» 2010. – 89 с.
5. Про внутрішні війська Міністерства Внутрішніх справ України. Закон України від 26.03.1992 № 2235-XII, редакція від 11.06.2009 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
6. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей. Закон України від 24.01.1995 № 20/95-ВР,  редакція від 12.10.2010 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
7. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII, редакція від 09.05.2011 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
8. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Закон України від 23.12.1993 № 3782-XII, редакція від 11.06.2009 // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.
9. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів. Закон України від 23.12.1993р. № 3781-XII, редакція  07.08. 2011р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://rada.gov.ua/.