Василь Стефаник

Батько хотів бачити Василька орачем і сіячем з юних літ, і пізніше Стефаник згадував першу свою оранку, криваві мозолі і втому. «Нагадується мені одна весна — давня, давня… Я перший раз йшов робити весну… Тато казав: «Ти вже великий, вже меш зо мною у поле ходити, а за то до Великодню я куплю файний капелюшок кайстровий і черевики куплю, будемо робити та й будемо мати». Цілий день я погонив — мука була, плач був і сварка. Вечером я вертався додому… Мама мене привітала як парубка» Cпогад не похмурий, не песимістичний, а овіяний надією: «Будем робити та й будем мати».