Поняття про логічну форму

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСТТЕТ ТУРИЗМУ ЕКОНОМІКИ  І ПРАВА 
 
 
 
 

Реферат

 на  тему :

«поняття  про логічну форму» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

Зміст

    Вступ

    1. Логічна форма міркування

    2. Логічна форма. Відношення логічного слідування

    Висновок

    Список  літератури

 

   

       Вступ

       Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

       Враховуючи  складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

       Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

       Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

       Міркування  — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

       Міркування  — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

       Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм  змістом. У формальній логіці абстрагуються  від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

 

     

    1. Логічна форма.  Відношення логічного  слідування

    Питання про то, чи є даний умовивід правильним, чи ні не можна змішувати з питання  про істинність чи хибність засновків  та висновку, тобто чи насправді  відповідає дійсності описуване  ними положення справ.

    Розгляньмо  відомий нам приклад: 

    Якщо  ваші книги у згоді з Кораном, то вони зайві.

    Якщо  ж ваші книги не у згоді з  Кораном, то вони небезпечні.

     Але небезпечні або зайві книги слід знищити.

    Тому  ваші книги слід знищити. 

    Тут засновки і висновок сумнівні (або  хибні), але з цього ще не можна  сказати, що умовивід неправильний (так  само як і правильний).

    Розглянемо  інший приклад: 

    Шевченко  писав вірші, або він малював  картини.

    Шевченко  малював картини, або він орав поле.

     Невірно, що Шевченко орав поле.

    Шевченко  писав вірші. 

    Тут засновки і висновок істинні, але  цього недостатньо, щоб стверджувати, ніби умовивід правильний. Питання  відкрите.

    Лише  в одному випадку для умовиводу  достатньо знати значення його засновків  і висновку. Якщо кожний із засновків є істинним, а висновок хибний, то умовивід заздалегідь неправильний. В цьому випадку умовивід не зберігає істинності і тому він не може бути використаний для отримання істинного знання.

    Чи  можна, наприклад, визначити правильність наступного умовиводу, якщо встановити значення його засновків і висновку? 

    Гоголь  жив у 18 ст., або він жив у 19 ст.

    Гоголь  жив у 19 ст., або він жив у 20 ст.

    Невірно, що Гоголь жив у 20 ст.

     Гоголь жив  у 18 ст. 

    Оскільки  всі засновки тут істинні, а висновок хибний, то й увесь умовивід заздалегідь  неправильний.

    А як встановити правильність при інших  значеннях засновків та висновку?

    Два останні приклади дуже різні за змістом. Спільною є структура. Якщо внести відповідні позначення і зробити заміни, то структура їх така: 

    p або q

    q або r

     Невірно, що r

    р 

    Ця  структура називається логічною формою. Її можна отримати шляхом абстрагування (відволікання) від змісту простих висловлень. Прості висловлення замінюються в мовному контексті літерами (параметрами). Оскільки приклад з Гоголем (істинні засновки і хибний висновок) дає хибу, то і всі умовиводи такої логічної форми будуть неправильні (незалежно від того, якими будуть засновки чи висновок – істинними чи хибними). Таким чином і приклад з Шевченко, незважаючи на те, що в ньому все істинне, є неправильним. Справа в тому, що його істинність не обумовлена істинністю засновків, або як кажуть, з його засновків логічно не слідує висновок.

    Отже  для того, щоб показати, що деякий умовивід є неправильним, достатньо знайти один умовивід такої самої форми, усі засновки якого істинні, а висновок хибний. Таким чином, це критерій неправильності умовиводу.

    Умовивід  є неправильним, якщо і тільки якщо його логічна форма  не гарантує, що при  істинних засновках  ми неодмінно отримаємо  істинний висновок, тобто існує умовивід даної логічної форми  з істинними засновками і хибним висновком.

    Тоді  сформулюємо критерій правильності умовиводів.

    Умовивід  є правильним, якщо і тільки якщо його логічна форма  гарантує, що при  істинності засновків  ми обов’язково отримаємо  істинний висновок, тобто не існує  умовиводу даної  форми з істинними  засновками та хибним висновком.

    Якщо  дана умова виконується, то також  говорять, що між засновками та висновком  має місце відношення логічного слідування, що висновок логічно випливає з засновків.

    До  правильних умовиводів відноситься  перший приклад з каліфом Омаром. Його логічна форма така:

    Якщо  р, то q

    Якщо  невірно, що р, то r

    Якщо  q або r, то s

    s

    Тепер ми повинні зробити обернену процедуру (процедуру інтерпретації параметрів), котра полягає у заміні літер р, q, r, s у останньому виразі (логічній формі) довільними простими висловленнями. Тоді виявиться, що завжди, коли засновки одночасно є істинні, то і висновок буде істинний. Чому ж тоді у прикладі з каліфом Омаром висновок хибний? Причина в тому, що деякі його засновки хибні. Взагалі хибний висновок може бути отриманий в одному із наступних випадків умовиводу:

    1) якщо його засновки істинні,  але сам умовивід неправильний

    2) якщо умовивід правильний, але  в ньому є хибний засновок,

    3) якщо хибний засновок і сам  умовивід неправильний.

    Зауважмо, що у перелічених випадках висновок може виявитись хибним, але може бути й істинним. Якщо ж до істинних засновків застосовується правильний умовивід, то з логічною невідворотністю буде отриманий істинний висновок.

    При заміні простих висловлень параметрами  відбувається відволікання не тільки від того, яке положення справ  вони описують, але також від внутрішньої  структури цих висловів. Однак  в деяких випадках неможливо вирішити питання про правильність або  неправильність умовиводу без врахування внутрішньої структури простих  висловів, що входять до його складу. Розглянемо наступний умовивід:

    Деякі громадяни України є християнами.

    Будь  який мусульманин не є християнином.

     Деякі мусульмани не є громадянами України. 

    Засновки  і висновок є трьома простими висловленнями. Однак не зважаючи на розбіжності  між ними, внутрішні структури  цих висловів зв’язані одне з другим: у висновку зафіксований певний тип  відношення між двома множинами (множиною мусульман і множиною громадян України), а висновок про наявність  даного відношення робиться на підставі зафіксованих у засновках відношень  кожної з цих множин до третьої  множини (християн). Для вирішення  правильності подібних виводів необхідно  враховувати внутрішню структуру  простих висловлень, а отже спосіб виявлення логічної форми, що використовувався раніше, тут недостатній. Таким чином, щоб виявити, чи є правильними  такого типу умовиводи, потрібен більш  глибокий аналіз їх логічних форм, який враховує категорії частин мови.

    При виявлені логічної форми ми, як і  раніше, будемо відволікатися від  того, про які власне об’єкти  йде мова у висловленнях та що саме в них говориться. Одночасно ми не будемо абстрагуватись від того, чи йде мова у висловленні про  всі або про деякі предмети будь-якого класу, містить цей  вислів ствердження чи заперечення. Загублена при такому способі  аналізу інформація виражається  термінами "громадяни України", "християни", "мусульмани". Ці терміни називають нелогічними термінами. До логічних термінів належать такі терміни, як "будь який", "всякий", "деякий", "є", "не є", а також "і", "або", "якщо ... то", "невірно, що" та інші. При цьому способі виявлення логічної форми відволікання від смислу логічних термінів не відбувається, а нелогічні терміни заміняються параметрами (різні терміни – різними параметрами, а однакові – однаковими параметрами).

    Якщо  Р – "громадянин України", Q – "християнин", а S – "мусульманин", то логічна форма попереднього прикладу буде наступною:

    Деякі Р є Q

    Будь  який S не є Q

     Деякі S не є Р

    Цей приклад є неправильним, оскільки параметри Р, Q, S у складі його логічної форми можуть бути проінтерпретовані таким чином, що вираз, отриманий з логічної форми, стане умовиводом з істинними засновками та хибним висновком. Підставимо, наприклад, замість Р термін "істоти, що живуть у воді", замість Q – термін "теплокровні істоти", а замість S – "риби". Отримуємо умовивід:

    Деякі істоти, що живуть у воді є теплокровними.

    Будь  яка риба не є теплокровною істотою.

     Деякі риби не є істотами, що живуть у воді. 

    Очевидно, що засновки цього умовиводу є  істинними, а його висновок хибний. Отже всі умовиводи цієї форми  не є правильними, з їх засновків  логічно не випливають їх висновки.

    Підведемо підсумки. При формулюванні критеріїв  правильності та неправильності умовиводів були використані два фундаментальних  поняття логіки – поняття логічної форми та логічного слідування.

    Логічною  формою деякого мовного  контексту називають  вираз, в якому  фіксують ту частину  змісту контексту, яка  залишається в  результаті відволікання від конкретного  змісту нелогічних термінів або від змісту простих висловлень, що входять в даний  контекст.