Виборчая система Великобритании

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Марта 2012 в 07:31, курсовая работа

Описание

Актуальність дослідження. Виборча|виборча| система – важливий|поважний| чинник|фактор| політичного життя будь-якої країни. Від видових особливостей тієї чи іншої виборчої|виборчої| системи може залежати доволі багато – від розколу партії чи блоку до розпаду цілої країни. Таких випадків в історії чимало. Наприклад, в 1970 році в Чилі|Чілі| встановилася кривава диктатура саме із-за недоліків|нестач| виборчої|виборчої| системи.
Вивчення виборчих|виборчих| систем відрізняється від багатьох інших аспектів політичної науки тим, що воно допускає кількісне моделювання, оскільки|тому що| дані (голоси, місця) поступають|надходять| у вигляді чисел. Тому тематика дослідження виборчих систем завжди представляла|уявляє| великий теоретичний інтерес у політичній науці.

Содержание

ВСТУП.....................................................................................................................3
Розділ 1. Сутність та види виборчих систем у сучасній політичній науці........6
Розділ 2. Особливості формування та характерні риси виборчої системи сучасної Великобританії………………………………………………………...16
Розділ 3. Політико-правовий порядок призначення та проведення виборів у Великобританії.......................................................................................................25
ВИСНОВКИ..........................................................................................................30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................32

Работа состоит из  1 файл

курсова. виборча система Великобританії.doc

— 202.00 Кб (Скачать документ)

Перевага означеної системи - в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників [13, c. 52].

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія [18 , c. 178].

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні [10, c. 16].

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали. І в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність - виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій [15, c. 23].

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) - це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт [7, c. 259 ].

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах - 0,67, Ізраїлі - 1, Швеції, Росії, Великобританії - 5, Ліхтенштейні - 8, Туреччині - 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4 %  [27, c. 356].

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибори системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва [13, c. 158].

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Великобританії, де нижня палата - Бундестаг - наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину - за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

Отже, існують три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана. У кожній країні склалася своя виборча система, яка має неповторні риси і відрізняється від усіх інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Законодавча  база, присвячена питанню організації й проведення виборів у Великобританії, складається з великої кількості законів, інструкцій, рішень судів, які можуть і повинні бути об'єднані в єдиний акт, з метою більше зручного відображення всіх змін і виробленої практики.

Навіть надлояльні й неконфліктні стосовно Великобританії, а часом навіть бутафорські по своїй суті, місії спостереження БДІПЧ/ОБСЄ змушені в досить делікатній формі вказувати на деякі недемократичні аспекти виборчого процесу цієї так званої «старої європейської демократії»[15, c. 23].

Самі британці справедливо називають свій парламент пульсуючим серцем політичного життя країни. Всі міністри Кабінету міністрів є членами однієї з палат парламенту й відповідальні перед ним за свої вчинки й за дії своїх підлеглих. Будь-який уряд може залишатися при владі лише доти, поки йому забезпечена підтримка палати громад, що володіє виключним правом на розгляд всіх законопроектів. Зрозуміло, у теорії європейського конституціоналізму про поділ влади знаходження всього складу уряду (виконавча влада) одночасно й у складі парламенту (законодавча влада) виглядає вкрай недемократичним нонсенсом. Однак всі ті ж горезвісні подвійні стандарти виводять і цю проблематику за межі західноєвропейських моніторингових звітів про той або інший ступінь демократичності британської парламентської виборчої системи.

Уточнимо отут, що британський парламент складається із трьох складених елементів: палати лордів (House of Lords), палати громад (House of Commons) і безпосередньо Корони (Sovereign)[23, c. 149].

Палата лордів - унікальне явище в практиці сучасного європейського парламентаризму. Як унікальне, настільки й рудиментарне. Ще в XIII сторіччі заради гарантій дотримання умов Великої хартії вільностей до складу спеціальної колегії, що базувалася на принципах станового представництва, спочатку ввійшли 25 вищих феодалів Англії. Однак знову створений орган, що носить чіткий відбиток станового представництва, грав скоріше дорадчу роль при монарху. Уже за Вестмінстерським статутом в 1330 році парламент було розділено на верхню й нижню палати. Однак, незважаючи на досить важливі функції, верхня палата парламенту згодом як би відійшла на другорядні ролі в британській політичній системі, а вже з початку XX століття палата лордів остаточно стало вважатися проявом загальновідомого британського консерватизму. Ще з давніх часів свого утворення вона складалася зі спадкоємних і духовних лордів, довічних перів, а також ординарних лордів по апеляціях, загальна кількість яких перевищувало 1200 чоловік[13, c. 148].

Спадкоємні лорди до прийняття закону про скасування цього інституту в 1999 році під час правління лейбористів Тоні Блера становили абсолютну більшість у палаті - близько 800 чоловік. Це представники стародавніх дворянських прізвищ не нижче баронів, які одержували місця в палаті в силу свого походження й передавали свій титул і місце в палаті лордів у спадщину.

Духовні лорди - це вищі ієрархи англіканської церкви, які до XVII століття становили більшість верхніх палат. Однак бурхливі історичні події привели до значного скорочення їхньої кількості: залишилися лише архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також 24 єпископа[6, c. 115].

Довічні пери, призначувані відповідно до Акту про перів 1958 року, є представниками політичної, економічної й культурної еліти Великобританії й свій статус здобувають власними заслугами й досягненнями. Тому їхнє звання не передається в спадщину, хоча це не означає, що їхнім нащадкам за їхні власні заслуги не буде дарований титул довічних перів. Дарування довічного перства здійснюється монархом по наданню кабінету.

Ординарні лорди по апеляціях призначаються довічно. Ще із середньовічних часів палата лордів виконувала функції вищої судової інстанції[18, c. 192].

Однак поступовий розвиток правової системи вимагало того, щоб юридичними питаннями займалися кваліфіковані фахівці. З кінця XIX сторіччя до складу палати лордів почали вводитися юристи, завдання яких полягало в розгляді конкретних апеляційних справ. Юрисдикція палати лордів поширюється на всі цивільно-правові справи у Великобританії й на всі кримінальні справи в Англії, Уельсі й Північній Ірландії. Палата не розглядає ці справи в повному складі, вона лише змушена погоджуватися з думкою фахівців у цій галузі, тобто з ординарними лордами по апеляціях[25, c. 176].

Информация о работе Виборчая система Великобритании