Взаємовідносини у колективі молодших школярів

Згідно цього, з соціально-психологічної точки  зору вже в колективі дітей  молодшого дошкільного віку є  особистісні взаємостосунки - симпатія та антипатія й певні індивідуальні розбіжності в їх появі.

З віком потреба  у спілкуванні розширюється й  ускладнюється як за формами так  і за по змісту. Діти починають її усвідомлювати. При цьому особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні  з однолітками, потреба у дитячому колективі. Як вказує Аркін А., якщо 3-4 річну дитину влаштовує спілкування ляльок, то 6-7 річній необхідно мати товаришів - однолітків.

Ріст потреби  у спілкуванні з однолітками  призводить до того, що група школярів - це складна психологічна одиниця. Прихід дитини в школу - дуже важливий момент в його житті: змінюється „соціальна ситуація" його психічного розвитку.

З того моменту  як дитина потрапила у групу однолітків його індивідуальний розвиток вже не можна назвати, розглядати та вивчати поза стосунків з іншими членами колективу. Саме тут на сонові досвіду спілкування з друзями закладаються основи моральних якостей особистості.

Розвиток  та поглиблення потреби у спілкуванні  яскраво проявляється у дошкільників у тому, що з кожним днем відношення між ними стають все більш стійкими. Вперше виникає приятельство, вивченню якої приділяється велика увага.

Навіть неблизко не повний аналіз ситуацій, які складаються  в процесі спілкування між  дітьми у колективі, показує, що взаємостосунки між дошкільниками являють собою актуальну-психолого-педагогічну проблему. Щоб її розв"язати необхідно базуватись на наступних принципових положеннях.

По-перше, взаємостосунки між дітьми у групах і у шкільному  колективі треба розглядати як цілісну  систему зі своєю внутрішньою структурою й динамікою розвитку. Необхідно вивчати відношення кожного члена групи до усіх інших учасників. Неможна обмежуватись вузьким аналізом групи близьких друзів. Адже кількість дружньої компанії - це невелика за обсягом група. Окрім того, відносини дітей, які дружать один з одним потребують дослідження, так як між ними складаються не лише комунікативні зв"язки. Необхідно, далі вивчити яке місце займають дружні пари у загальній системі відносин та як вони впливають на процес спілкування у шкільному колективі.

Новий етап потреб у спілкуванні, розвитку взаємостосунків  починається із вступом дітей  до школи. Особливий інтерес представляють  взаємостосунки першокласників. У порівнянні з підготовчою групою дитячого садку  в учнів першого класу є багато особливостей.

Взагалі у  школі виникає глибока перебудова усієї структури взаємостосунків  між дітьми. Першокласники не мають  багато часу для спілкування та налагодження стосунків, вони можуть говорити в основному  лише на переваг. Тут у них з"являється система ділових відносин. Структура цих відносин багато у чому залежить від педагога та його впливу.

У подальшому системи відносин розвиваються не однаково. Одні з них свідомо постійно будується  педагогами. Саме вони визначають ділові відносини у колективі та їх перебіг. Система особистих відносин, яка виникає на базі особистих симпатій дітей, не має ніякого офіціального оформлення. її структура складається зсередини, стихійно.

У появі та розвитку потреби у спілкуванні  у школярів молодших класів помічаються значні особистісні індивідуальні особливості. як показує спеціальне дослідження, тут можна виділити дві групи дітей. В учнів першої групи спілкування з товаришами в основному обмежувалось школою й, на думку, вчителя та батьків, не займало значного місця в їх житті. В учнів другої групи спілкування з товаришами вже займало чимале місце у житті.

В початкових класах проходить зміна, що пов"язана  з загостренням потреби у спілкуванні  з однолітками. це знаходить своє вираження у тому що у своїх  дітей дуже яскраво з"явилось прагнення до спілкування з товаришами, бажання брати участь в усьому, що проходить у класі.

Підвищилось прагнення не лише до встановлення особистісних контактів. Діти прагнуть знайти у колективі, у стосунках  з товаришами якесь своє місце - не просто бути поряд, а бути визнаним товаришами

Звичайно, у  початкових класах у дитини вже є  прагнення зайняти певне положення  у системі колективних відносин, але часто діти важко переживають  невідповідність між бажаннями  в цій області й фактичним  станом.

2.3 Методи  розвитку навичок спілкування  у дітей молодшого шкільного  віку

Спілкування є однією з найбільш важливих сфер духовної життєдіяльності людини. Вищі психічні функції дитини, такі як пам"ять, увага, мислення, формуються спочатку в спілкуванні з дорослим і лише потім стають повністю довільними. В процесі спілкування з дорослим і однолітками, дитина пізнає закони поведінки, норми людських взаємин. Правильно побудоване спілкування - це і є процес виховання і розвитку дитини. Традиційно процес регуляції і побудови спілкування дитини з дорослими і однолітками вважається прерогативою педагогів. У зв"язку з цим виникає питання: якою мірою психолог з його специфічними методами може оптимізувати процес спілкування психічно здорової, благополучної дитини? Відповісти на це питання психолог може лише в результаті глибокої психологічної діагностики тих дітей, з якими він працює.

Дитина має  ряд специфічних рис, які утрудняють процес його спілкування з однолітками  і дорослими і результати цього  спілкування багато в чому визначають його подальший психологічний розвиток.

Слід відмітити, що проблеми спілкування може в тій  або іншій формі мати кожна  дитина, оскільки уміння спілкуватися формується прижиттєво і, як будь-яка  психічна функція, являється| результатом  досвіду людини.

Аналіз особливостей проблемних дітей і специфічних  дефектів спілкування з однолітками  дозволив виділити основні напрями  роботи:

По-перше  необхідно порушити справжній інтерес  дитини до людей, що оточують її, примусити  її задуматися про їх інтереси, потреби. Така інформація може допомогти дитині більш ефективно встановити справжній характер ставлення до себе, а у випадку виниклих розбіжностей уникнути розповсюдження власної негативної оцінки з виниклою ситуацією на відношення до себе і, відповідно, на взаємини з тими, що оточують її.

По-друге  необхідно навчити дитину не прикладати мірку досконалості ні до себе ні до інших, не допускати звинувачення, виховати в собі прагнення у важку хвилину  залишатись в контакті, навчитись  бачити позитивне в негативному та невдалому спілкуванні.

Високі вимоги до своїх друзів та близьких створюють  потенційне джерело для образ, дитина таким чином виходить за межі звичайних  спокійних контактів та залишається  соціально ізольованою. Психологічна компенсація цього явища пов"язана з привиттям дитині уміння подивитись на себе з боку, об"єктивно оцінити свою поведінку й дії.

Третій напрям розвитку функцій спілкування пов"язане  з навчанням їх прийомам саморегуляції  свого стану, що дозволило б їм уникати конфліктів та бути соціально-гнучким.

Велике значення треба приділяти навчанню дітей  вираженню дружніх почуттів, посмішки, спокійного темпу мовлення.

Велике значення для розвитку навиків спілкування  має уміння підтримувати загальну бесіду, брати участь в колективному обговоренні  теми, необхідно навчити правилам участі у спілкуванні: уважно вислуховувати кожного, не перебиваючи, обговорювати всі виниклі ідеї по черзі, не говорити дуже довго і швидко, чітко і ясно виражати|виказувати, висловлювати свою точку зору, договорюючи до кінця.

Робота по вдосконаленню функції спілкування  значно полегшується в результаті розвитку у дітей навиків саморегуляції  емоційних станів. Будь-якому конфлікту  передує сплеск напруги, злості, образи. Ми учимо дітей позбавлятися самостійно від сильних негативних емоцій і зрозумілій на зрозумілому дітям мові, що поки ці емоції володітимуть ними, приятельство, радості спілкування і сумісної гри бути не може - всі навколо сприйматимуться як вороги і самі вони залишатимуться для тих, що оточують ворогами.

У основі будь-якого навику саморегуляції лежить уміння розслабитися, якому ми маємо навчити дітей, використовуючи оригінальні методики і відомі в психогимнастиці тренінги розслаблення.

Після|потім| отримання базових навиків, необхідних для розвитку функції спілкування, діти переходять до виконання складніших завдань, що розвивають такі якості як адекватність самооцінки і рівня домагань, отримання об"єктивної інформації у відносини свого соціального статусу і соціальних очікувань групи, розвиток співчуття, співпереживання, емпатії, інтересу до своїх товаришів, пошана до їх думки. Для цього використовується ціла серія різноманітних методів. Наприклад, дітям пропонується по черзі скласти розповідь по картинках і поставити собі за це оцінку. Потім колективну оцінку йому ставлять інші члени групи. Оцінці передує обговорення, в якому приймає участь дорослий, пом"якшуючи або конкретизуючи оцінку для запобігання можливої образи з боку дитини. Досвід показує, що інформація про відношення групи до дитини багато в чому влаштує його, стабілізує його самооцінку, оскільки найбільш тривожним чинником для дітей є саме відсутність зворотного зв"язку.

Розвиток  навиків спілкування неможливий без створення атмосфери доброзичливості, радості спільної діяльності, доброти  і симпатії, інтересу один до одного. Для цього можна використовувати найрізноманітніші методичні засоби. Наприклад, влаштувати конкурс на кращий малюнок, де самі діти повинні переконливо похвалити малюнки один одного, знайти в них яскраві відмітні особливості і довести, що малюнок товариша (а не свій власний) заслуговує першого місця. При цьому заохочувати до моментів не там, де кращий малюнок, а там, де найбільш яскравий вислів|висловлювання| відносно малюнка товариша. Інший методичний прийом "Художники" був направлений на розвинення уміння збирати і узагальнювати інформацію про товаришів по групі. Пропонувалося створити словесний портрет кожного члена групи: описати його зовнішність, присмаки і особливості особи.

Разом з дітьми необхідно послідовно освоювати  різні моделі аналізу поведінки в ситуації спілкування.

Засвоєння моделей  поведінки в соціальних ситуаціях, активне їх використання є важливий етап в розвитку школяра (будь-якого, не тільки проблемного) - дитина починає  усвідомлювати сама спосіб виконання  дії, а не тільки його результат. У дослідженнях А.Н. Леонтьєва, Я. Неверовіч, Д.Б. Ельконіна, А.Р. Лурія, А.В. Запорожця переконливо доведено, що перехід від дії, направленої на результат, до дії, регульованої уявленнями про спосіб дії означає корінний рубіж розвитку дитини, внутрішньої, усвідомленої регуляції своєї поведінки.

Ефективною  формою розвитку навиків спілкування, логики й соціальної поведінки, прогнозу поведінки людей в ситуації спілкування  є розбір п"єс, кінофільмів. Діти обговорюють вчинки і характери  героїв з позицій загальнолюдських якостей, таких як доброта, чуйність, сміливість, боязкість, жадність. З"ясувавши для себе ці поняття, діти розкривають для себе той факт, що, про людину судять по його поведінці, манері спілкуватися, а зовсім не від того що він сам про себе думає|вважати|. Прогноз соціальної поведінки розвивається питаннями про те, яка була б дія казки, якби герой поступив інакше. Як краще можна було б вчинити в тій або іншій ситуації? Поступово перед дітьми розвертається логіка соціальних подій, яка полягає в тому, що щасливому кінцю дії передують тільки добрі вчинки героїв.

Ступінь осмислення дітьми позицій в ході спілкування  і логіки соціальних подій перевіряється  в ході бесід на теми: "Чим можна  образити людину?", "На що я ображаюся?", "Випадки, коли я образив іншу людину", "Что приносить найбільшу радість?", "Найбільш вдалий спосіб поліпшити настрій батьків, друзів".

Висловлюючись, діти наводять приклади з власного життя намагаються об"єктивно  оцінити свій позитивний і негативний досвід спілкування.

Підводячи підсумок опису рекомендацій по розвитку навиків  спілкування у школярів, ми хочемо підкреслити послідовний характер цієї роботи. Кожної вправи набуває  значення саме як компонент системної  роботи з дітьми, яка охоплює найрізноманітніші  сфери дитячого життя.

Описані вище методи розвитку спілкування адресовані найширшому колі дітей дошкільного  віку, оскільки вони сприяють планомірному розвитку комунікативних навиків і  умінню відчути інших людей, могли  зрозуміти їх вчинки, знаходити продуктивний вихід з конфліктної ситуації. Найбільший ефект формування і вдосконалення навиків спілкування виявляється при роботі із спокійними дітьми. При цьому головним результатом роботи з ними з"явилася зміна їх соціальних установок: відносно оточуючих затвердилися такі установки як "Всі люди - потенційні друзі", у конфлікті - хочу, щоб ми обидва перемогли", у відношенні з товаришами по групі - "Ти хороший - я хороший". Проте всі ці зміни стосувалися, головним чином, вдосконалення спілкування з іншими дітьми. Складніше опинилася проблема оптимізації відносин з дорослими.

Дефекти спілкування  дитини з батьками проявляють себе в самих різних сферах поведінки  дитини і обов"язково стають джерелом проблем взаємовідношення дитини із стороннім дорослим (вихователем  вчителем), що негативно відбивається на процесі виховання і навчання. Річ у тому, що|справа в тому, що, дело в том установку "всі люди - вороги" дитина часто формує в спілкуванні з батьками, але рідко актуалізує її у відносини з ними, а зазвичай переносить її на відносини з однокласниками, де ця установка проростає в постійний важкий конфлікт.