Релігійно-церковна ситуація в Україні

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      План

      Вступ

      1. Релігійно-церковна ситуація в  Україні

      2. Свобода совісті в історії  України

      3. Конституція і законодавство  України про свободу совісті

      4. Ставлення політичних партій  і громадських рухів до релігії,  церкви, віруючих

      5. Сучасний стан релігійності в  Україні 

      Висновки 

      Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП 

      Сьогоднішній  світ, завдячуючи інформаційним технологіям, являє собою строкату цілісність. Як ніколи раніше, різні нації та народи, які проживають на колосальних відстанях одні від одних, переймаються проблемами загального характеру, добре знаючи в обличчя один одного. Людство досягло тієї стадії розвитку, в основі якої лежить повна взаємозалежність всіх людських груп, націй, культур та релігій. Зараз ми живемо в одній зоні тісної взаємодії. Будь-яка подія на будь-якому континенті зараз же здійснює вплив на благополуччя та поведінку людини на всіх інших континентах. Релігія – це теж певна форма відносин. Буддизм, християнство, мусульманство, маючи зони основного зосередження, між тим переплилися і розповсюдилися по всьому світу. Релігії, а звідси й окремі конфесії, в світлі нового часу вимушені існувати пліч-о-пліч, зберігаючи власну ідентичність, але і вшановуючи водночас ідеали та догми сусідів.

      Статус релігії виходить на зовсім інший, порівняно з останніми роками ХХ століття, рівень. Вона починає відігравати роль легітимізації процесів національного будівництва і постає потужним чинником політичної, етнічної й культурної мобілізації.

      Глобальна цивілізація, яка формується і глобальний світовий устрій породжують серйозні виклики для релігійної свідомості і релігійних інститутів. Відповіддю на ці виклики стають специфічні процеси глобалізації релігійних інститутів і структури релігійності в цілому. Глобальний світоустрій в якості цінностей і реального стану справ включає в себе релігійний плюралізм. Це означає, що жодна релігія не може розглядати себе як домінуючу віроповчальну систему.  

      1. Релігійно-церковна  ситуація в Україні 

      Україна – частина світової цивілізації, відтак глобальні релігійні трансформації в сучасному світі впливають на процеси, що відбуваються в нашій державі. На підставі аналізу динаміки розвитку релігійно-інституційної мережі, порівняльного аналізу місіонерської діяльності релігійних організацій різних конфесій та міри представленості їх в інформаційному просторі обґрунтовується ряд заключень щодо перспективних тенденцій в церковно-релігійному житті українського суспільства: Процес відновлення релігійно-інституційної мережі, зруйнованої протягом радянського часу, в цілому завершився, темпи її зростання прибрали усталеного характеру (5-7% на рік) і надалі мережа релігійних осередків традиційних напрямків розвиватиметься приблизно в таких же параметрах.

      Особливістю релігійної карти України є поява та функціонування новітніх релігійних течій. На сьогоднішній день більшість неорелігійних громад вже організаційно оформилися, уточнили віросповідні положення, певною мірою зміцнили свої позиції в соціумі. Отже, в цілому відбулася стабілізація кількості неорелігійних громад представлених в Україні. Найбільш оріанізаційно стабільними нині є харизматичні церкві Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, новоапостольці, кришнаїти. Вони вже увійшли в русло нормального функціонування. Варто зауважити, що ще, залишилися такі релігійні течії, які і організаційно не є цілісними.

      Зазначені тенденції свідчать про недовершеність духовних пошуків українців, недоформованість релігійно-інституалізаційних процесів в Україні. Крім того, є підстави гадати, що з часом активізується власне українське релігієтворення. Цей процес може супроводжуватися загостренням протистоянь між традиційними церквами та неорелігійними організаціями, а також - проявами несприйняття новітніх релігійних течій з боку громадськості, яка трактує культову практику та організаційні принципи деяких із неорелігійних утворень як тоталітарні й деструктивні у впливі на психічне здоров'я та соціальну поведінку своїх послідовників.

        Розглянута панорама нетрадиційної  релігійності й проведений аналіз останньої дає можливість спрогнозувати деякі явища і процеси в цьому середовищі на найближчу перспективу. Тенденція до розширення кордонів поліконфесійності на релігійній карті України має незворотній xaрактер. Існуюча палітра новітньої релігійності збережеться, а можливо, навіть і дещо збільшиться. Протягом ближчих років релігійний інноваційний процес (рєлігієтворення) буде продовжуватися, проте з різною інтенсивністю. Повільно, але зростатиме, мабуть, кількість нетрадиційних релігійних громад як за рахунок появи і поширення нових течій, так і в процесі об'єднання або дроблення вже існуючих. При цьому християнська домінанта в Україні збережеться.

      Розгортання нових течій у наступні роки відбуватиметься  в дещо складніших умовах. На перших порах ні суспільство, нi державні органи, ні громадська думка не визначилися щодо нових течій. Нині ситуація змінилася. Суспільство у своєму ставленні до нетрадиційної релігійності в цілому стає менш терпимим. Державні органи частіше вдаються до заборон діяльності новітніх течій, чим порушують і законодавство, і демократичні права громадян. Супротив поширенню новітніх течій з боку державних, церковних та частини громадських структур цілком зрозумілий. Українське суспільство має підстави для невдоволення діяльністю тих релігійних течій, які не враховують історичну релігійну традицію українців, у непритаманній українській ментальності силовій формі нав'язують те чи інше вчення, вважають цінності деяких з них вищими за традиційно українські, а також примітивно проводять місіонерську роботу, не поважають українську мову тощо. Ясно, що й у нових течій до нашого суспільства багато претензій. Серед тих, які найчастіше трапляються, назвемо певну ворожість і упередженість людей щодо НРТ, невиконання державою конституційних і законодавчих норм щодо свободи совісті, необґрунтовані обмеження з боку держави пропаганди нео-течіями релігійних учень тощо. Сподіваємося, що означені суперечності будуть подолані і не стільки шляхом заборон, протестів, протистоянь, скільки через діалог, спільну працю над розв'язанням різноманітних, насамперед міжконфесійних і міжрелігійних проблем в Україні.

      Толерантність та діалог повинні стати засобами мирного співіснування на індивідуальному  й суспільному рівнях в нашій  неоднорідній, поліетнічній, поліконфесійній державі. Толерантність (від лат. tolerantia - терпимість) - поняття, яке характеризує суспільно, індивідуально прийнятний рівень терпимості до чужих ідей, традицій, звичаїв, думок, віровчень, способу життя.

      Діалог  – це певна міра культури взаємин, форма співпраці з метою пошуку спільних рішень, шляхів до взаєморозуміння та злагоди. Діалог і толерантність передбачають деяке уникнення акцентів щодо “істинності” або “неістинності” тих чи інших конфліктуючих парадигм, ціннісних орієнтацій. Діалог виявляє прагнення до розуміння суті поглядів конфліктуючих сторін, уміння безпристрасно аналізувати твердження опонентів. Це дає змогу суб'єктам діалогу залишатися на ґрунті власних світоглядних, життєвих переконань, ціннісних засад, традицій, релігійних орієнтирів і водночас проникнути в суть альтернативних думок, переконань, принципів, визнати їхнє право на існування. Завдяки діалогові можливе розуміння і терпиме ставлення до “чужої правди”. Умовою становлення діалогу є дотримання принципу автономності і взаємодоповнення певних духовних, інтелектуальних, культурних, релігійних традицій, повчань.

      Варто мати на увазі, що кожна традиція, релігійна  парадигма, світоглядна орієнтація “мають свою специфічну домінанту  і роблять свій специфічний акцент в культивуванні всезагальних духовних цінностей і досягненні всезагальних істин”. Тому прагнення довести переваги, винятковість та особливість “істинності” однієї релігії щодо іншої, “першість” й “вагомість” однієї культурної традиції щодо іншої є негативним для діалогу і безперспективним для толерантних взаємин. Діалог вимагає певних поступок та самообмежень. Звичайно, толерантність і діалог бувають слушними лише у певних межах, які визначають звичаї, традиції, нормативно-правові акти суспільства. Суспільство повинно поважати себе і захищатися від сторонніх впливів. Приклади цього: суд над керівниками ВББ в Києві і АУМ Сінрікьо у Токіо. Складні проблеми, які виникають за мінливих та суперечливих обставин у сучасній релігійній сфері, доцільно вирішувати, використовуючи досвід, закріплений нормативно-прововими документами, який має світове товариство, деякі з них Україна вже підтримала, підписавши їх і включивши у своє правове поле, а традиція вислухати обидві сторони будь-якої суперечки чи конфлікту побутує на українській землі вже більше, ніж дві тисячі років.

      Пояснюючи зміщення, що відбуваються в релігійній свідомості, можна виділити основні  закономірності еволюції релігії у  сучасних умовах.

      По-перше, активне релігієтворення, збільшення релігійних організацій і кількості  віруючих по країнах, поява і поширення нових релігійних течій. Кількість і різноманітність релігій помітно зростає: якщо ще у 1980 році у світі існувало 1 720 000 церков 20 800 різних напрямів, то до 1993 року обидва показники зросли на 17%.

      Щодо  України, то тут теж маємо збільшення релігійних організацій. Якщо в 1995 році їх налічувалося 15 787, то в 2003 році – 27 286.

      По-друге, активізація міжнародної місіонерської  діяльності, міжнародних контактів. Зараз будь-яка релігія може поширюватися за національні межі, що дозволяє навіть невеликим неорухам включитися в процес закордонного прозелітизму, що веде до небаченого раніше релігійного розвитку. Спостерігається збільшення використання релігійними організаціями сучасних інформаційних технологій для поширення свого віровчення, часто в прозелітичних формах, зокрема, видання повчальних і проповідницьких матеріалів на аудіо та відеокасетах, CD; використання мережі інтернет: створення веб-сайтів, форумів релігійних організацій, створення інтернет-церков.

      По-третє, спорідненість палітри НРР. Планетарне поширення в цьому столітті нових релігій актуалізує питання щодо моделей їхнього поширення, міжнародних механізмів та організаційних аспектів. Новітні досягнення допомагають церквам привертати нових послідовників, функціонувати на глобальному – вселенському рівні.

      По-четверте, для еволюції релігії основною тенденцією є неосинкретизм: комбінація окремих  елементів різних релігійних течій.

      Явище синкретизму притаманне суспільствам, де співіснують різноманітні релігійні  традиції. Синкретизм спостерігаємо між язичництвом та християнством в Україні, сінто та буддизмом в Японії, синкретизм існував між даосизмом, конфуціанством та буддизмом в Китаї. Але різниця між класичними формами синкретизму та неосинкретизмом полягає в тому, що в неосинкретизмі доктрини та ритуали поєднані штучно, просто на основі досяжності інформації. Отже, синхронізація релігійних процесів – неминуча, в силу глобалізаційних та інтернаціональних процесів, розвитку НТП, планетаризації людської свідомості, всезагальних екологічних проблем. Кризовий стан, який характерний для нашої держави засвідчує, що побудова громадянського суспільства неможлива без його духовно-морального відродження. Сьогодні в час падіння суспільної моралі, релігія виступає носієм загальнолюдських цінностей, спостерігається відносно великий рівень довіри до церковних інституцій.

      За  даними соціологічних досліджень значна частина респондентів бажала б виховати своїх дітей релігійними. Таким  чином виникло питання про  доцільність запровадження релігійно орієнтованих дисциплін в програму середньої школи. Оскільки, за законом, школа відокремлена від церкви думки з цього приводу розділилися до крайньо полярних.

      Таким чином щоб зняти напругу в  суспільстві відносно цього питання  необхідно детально продумати правові засади викладання релігієзнавих дисциплін у загальноосвітній школі. Cоціологічні опитування, на яких грунтується це дослідження, як правило свідчать, що близько двох третин населення України визнають себе віруючими. На підставі цих даних у колах духовенства та науковців робляться висновки про pіст релігійності в країні. На нашу думку це твердження є дискусійним оскільки якісні прояви сучасної масової релігійності вивчені недостатньо.

      Соціологічний аналіз релігійності населення навряд чи дасть справжню картину, якщо буде опиратися тільки на самооцінки респондентів. Існує ряд інших показників, які дозволяють реально оцінити ступінь і характер вірування людей. Це і знайомство з релігійною літературою, знання основних догматів якого-небудь віровчення, виконання визначених вимог, канонів церкви, участь в богослужіннях, обрядах, діяльності громади і т.д.