Християнська етика в моральному вихованні

 

Мета формування духовності — це виховання в дітей та молоді високих  інтелектуально-моральних інтересів  і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.

 

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багато аспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості.

 

Кількість цінностей обмежена для  сприймання особистістю, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже, мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.

 

Мета конкретизується через  систему завдань, a саме:

 

— пробудження в дитини бажання  бути моральною;

 

— розгляд християнських цінностей  як основи розвитку суспільне значущих рис і якостей особистості;

 

— формування в дітей та молоді моральної свідомості на основі організації  моральних стосунків дітей через їх включення в стихійну або спеціально організовану діяльність;

 

— формування в дітей розуміння  й особистісного ставлення до сутнісних питань про сенс і мету життя людини;

 

— вироблення етико-естетичного ставлення  до життя й до своєї життєдіяльності;

 

— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших  культур і традицій;

 

— розвиток чеснот і позитивних моральних  якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;

 

— підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;

 

— подолання кризових станів дитинства, новоутворень, що виникли у психіці  дитини під впливом антисоціальних проявів, контркультури або культури андеграунду.

 

 

4. Зміст формування духовності 

 

Формування духовності на основі християнських моральних цінностей передбачає вироблення моральних вимог, що відкладаються в моральній свідомості людини й суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять тощо. Наступний крок — донесення цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості людини з тим, щоб вона могла спрямувати і контролювати свої дії, ставити моральні вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Це розв'язується за допомогою морального виховання, яке передбачає формування моральних переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості, тобто загалом моральності.

 

Моральність має такі складові; моральні почуття, сенсно життєві орієнтації (ідеали, традиції, норми, категорії, принципи, заповіді, канони, кодекси) та моральні переконання й моральні стосунки (моральна діяльність і моральна поведінка).

 

Першою складовою моральності  є моральні почуття — емоційна складова духовної діяльності особистості, що характеризує її внутрішню позицію, ставлення до людей, до самого себе, до явищ суспільного життя, до суспільства в цілому. До них належать почуття любові, довіри, співчуття, співпереживання, заздрощів, ненависті, гордощів тощо, їх характерна особливість — поділ цінностей на позитивно значущі, негативно значущі, нейтральні, що передбачає вибір, колізію, позицію, прийняття рішення.

 

Наступна складова моральності  — моральні переконання, тобто укорінені  моральні почуття й уявлення (норми, принципи, ідеали), які людина вважає обов'язковими для наслідування. Моральні переконання дають змогу людині здійснити ту чи дію, вчинок з розумінням необхідності й доцільності поведінки.

 

Важливою складовою моральності  є моральна діяльність, тобто діяльність, в основі якої лежать специфічні мотиви, бажання і спонуки, підпорядковані ідеалам, нормам, канонам тощо.

 

І насамкінець, моральні стосунки як складова моралі виникають у процесі  діяльності людини, в її актах, діях, поведінці, їх можна класифікувати  за змістом, формою, зв'язками; в основі моральних стосунків також лежить певна позиція, що склалася відповідно до ідеалів, норм і принципів тощо.

 

Отже, наріжним каменем моральності  є цінності, моральні норми, принципи, ідеали, заповіді, канони тощо.

 

Моральні цінності безвідносно  до історичних епох її неперехідний характер, зберігають наступність моральних  вимог. Це стосується передусім норм регулювання зв'язків між людьми: не красти, не вбивати, допомагати один одному, викою обіцянки, говорити правду тощо.

 

Серед християнських моральних  цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо: перша категорія —  головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, істина, g свобода); до другої категорії відносимо чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); до третьої — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Ці цінності можна диференціювати і далі.

 

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, доброчестність, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також входить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність – зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

 

Поділ цінностей на позитивно значущі  та негативно значущі дає людині можливість вибирати між багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність  дій і вчинків як окремої людей, так і спільнот.

 

Складовими моральних християнських  цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розумі цінностей і оперування ними.

 

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність  особистості, яка є головний життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.

 

5. Форми виховання духовності  засобами християнських моральних  цінностей 

 

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей  значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до цього процесу. Висунення інтегрованості як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багато аспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури, в різних галузях знання, у предметах, що викладаються у школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення до цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, в таборах відпочинку, в гуртках, у процесі самоосвіти, треба повно та об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через складову знань досягати свідомого засвоєння матеріалу. Отримання й оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, має носити зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

 

Велике значення мають емоції, адже вони повністю лежать до почуттєвої сфери, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання або ж відмова від тих чи інших цінностей. Людину не можна примусити бути моральною — потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

 

Знання та емоції, тобто, когнітивно-почуттєвий фон, закріплюються у вправлянні, досвіді, діяльності різних форм та видів, через які вихованці не лише пізнають, а й оволодівають красою духовного життя, побудованого на засадах моральних цінностей. Забезпечити духовне життя дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили.

 

В процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей  доцільно широко використовувати через  посередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, покарання як виховні впливи і спонуки (за П.Юркевичем).

 

Серед методів і форм духовного  формування одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри -драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

 

Особливе місце посідають форми  й методи, які залучають дітей  до художньо-музичного, мистецького  світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з  художньою діяльністю самих дітей  — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

 

Одним з напрямів залучення дітей  до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

 

Результативність застосування інтегрованого  підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VI. Особливості виховання і життя  в родині за християнським  зразком 

 

Віра - Божа (богословська) чеснота  як надприродний дар. Вірити - це приймати за правду те, що хтось нам розказав, з уваги на авторитет того, хто нам розказує. Християнська віра - прийняття за правду того, що Бог об'явив, а Церква подає як віру. Віра - здатність душі, яку одержуємо рівночасно з освячуючою ласкою. Людина співпрацює з Богом, щоб розвивати в собі чесноту віри. Віра є відповіддю людини на дар Бога, який себе об'являє. Віра є вільним воле виявом людини. Віра не пов'язана з відмовою від розуму, ані не протистоїть йому. Віра є основою пізнання і утвердження християнської моралі. Віра облагороджує всі людські акти християнина. “Віра без діл не приносить плоду” (Як. 2,20). “Віра без діл мертва” (Як. 2, 26). Віра впливає на моральну поведінку людини, а також дає можливість розпізнати моральність наших вчинків. “Коли матимете віру, як зерно гірчиці то . нічого не буде для вас неможливого” (Мт. 17, 20). “Віра є запорукою того, чого сподіваємося, - доказ речей невидимих” (Євр. 11,1). Віра є джерелом християнського життя, що допомагає жити нам згідно з Божою волею, дотримуючись Божих законів.

 

Надія - надприродна чеснота, яка  є даром Божим, з яким християнин сподівається вічного, блаженства. Надія - запевнення того, що Бог нас не покине, а завжди опікуватиметься нами. Надія - впевненість у Божій вірності. Християнська надія - перспектива жити щасливо в благодаті Божій. Уміння відрізняти різні форми людської надії, сподівання і мрій від того, що приносить зі собою християнське спасіння, що визначає фундаментальну перспективу надії. “Щасливий той . в кого надія на Господа, Бога свого” (Пс. 146 (145), 5). Джерело християнської надії - у вченні Святого Письма. Надією на прихід Месії переповнений Старий Завіт, а Новий Завіт - сповнення надії в особі Христа Богочоловіка та надія на спасіння людства. Християнин - це людина надії, яка постійно очікує на завершення життя, з надією, що гріх і смерть будуть остаточно переможеш. Християнська надія завжди протистоїть розпачеві, безнадії і знеохоченню. Надія вимагає від християнина відповідальності за світ. Вона допомагає витримувати важкі життєві ситуації та чинити опір знеохоченню та розпачеві.

 

Байдужість інших, зневірюється і може навіть накласти на себе руки. Тих, що втрачають надію, зокрема на Христа, ап. Павло називає “най нещасливішими з усіх людей” ( 1 Кор. 15, 19).

 

Християнська мораль - це мораль любові, бо Бог є Любов - це форма всіх чеснот, це двигун і мета морального життя. Любити - це вмерти для себе, а жити для іншого. Християнська любов - це відповідь на попередню виявлену любов Бога, що полягає у любові Бога як дателя життя і любові ближнього, як себе самого.

 

Апостол Павло в своєму “Гімні любові” оспівує її прикмети: “Любов-довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає” (1 Кор. 13,4-8). Любов - центр християнського життя.

 

Грецька мова помагає глибше усвідомити поняття любові, бо на цей термін має чотири поняття:

 

1) Storge - любов батьків до дитини і любов дитини до батьків, яка є унікальною t родині;

 

2) eros - еротична, сексуальна, подружня  любов, з якої кожен з нас  народився. Вона має в собі  чуттєвий і тілесний вияв та  є благословенною Богом у подружжі;

 

3) philia - любов до друзів, приятелів, рідних, що відрізняється щирістю,

 

відданістю, безкорисливістю;

 

4) agape - жертвенна любов, яка віддається  беззастережно і підкреслює невичерпну  добродійність та невтомну добру  волю. Цю любов показав до всього  людства розп'ятий Ісус Христос.