Роль риторичної термінології

          Саме з цією метою нами було  розроблено схему аналізу риторичного  терміна (додаток А) та систему завдань для перевірки рівня засвоєння української риторичної термінології (додаток Б), які можна застосовувати в процесі викладання риторики в старших класах середньої загальноосвітньої школи різного профілю.

          Таблиця 2.1

Взаємозв’язок формування риторичної культури

національної  культуромовної особистості  та засвоєння термінології красномовства 

 

          Отже, засвоєння термінолексики  ораторського мистецтва є необхідною  умовою формування високої риторичної  культури, підвищення загального  рівня мовної освіти, формування  гармонійно розвиненої, успішної особистості, здатної до ефективної комунікації в межах сучасного соціуму, свідомого громадянина держави, який усвідомлює свою належність до українського народу, збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних цінностей, однією з яких є українська мова. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

          Поняття культуромовної особистості, під яким розуміють сукупність здібностей і характеристик людини, які зумовлюють створення і сприйняття нею текстів, що відрізняються ступенем структурномовної складності, глибиною і точністю відображення дійсності, певною цілеспрямованістю та національною культуровідповідністю є одним із ключових у сучасній психології, лінгводидактиці, психолінгвістиці та методиці викладання української мови, української та зарубіжної літератур та багатьох інших дисциплінах.

          Для забезпечення максимальної ефективності процесу формування культуромовної особистості мовна освіта остання має стати неперервною, орієнтованою на формування культуромовної особистості, що дозволить забезпечити розширення функцій державної мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, стимулювати природне бажання мовців повернутися в своєму щоденному побутовому спілкуванні до перерваних родинних традицій, до відродження традиційної народної культури у спілкуванні, прагнення до вироблення зразків висококультурного інтелігентного спілкування шліфованою, нормованою, літературною мовою.

          Українська риторична термінологія являє собою складну та розгалужену систему, яка формувалася протягом тривалого історичного часу і з розвитком матеріальної та духовної культури суспільства продовжує безперервно й активно удосконалюватися. Шкільним курсом української мови передбачено засвоєння таких семантичні групи термінології красномовства на позначення:

1. об`єктів і суб`єктів ораторської діяльності (аудиторія, доповідач, оратор, слухач);
2. особистих якостей оратора (дикція, жести, професіограма оратора);
3. типів промов (доповідь, експромт, лекція, орація, повідомлення);
4. фаз творчої діяльності оратора (дебати, дискусія, диспут, діалог, полеміка);
5. номінацій, що характеризують промову оратора (вступ, ідея, композиція, теза, тема);
6. прийомів переконання та зацікавлення слухачів (логічна пауза, наочність, люфт-пауза);
7. композиційно-стилістичних прийомів (аналогія, ілюстрація, констатація, характеристика, приклад);
8. синтаксичних і стилістичних фігур (антитеза, гіпербола, градація, каламбур, риторичне запитання);
9. властивостей мови і мовлення (виразність, дохідливість, емоційність, образність, темп мовлення);
10. засобів створення виразності, науковості (епітет, жарт, приказка, цитата) та небажаних мовних зворотів (штамп, тавтологія, шаблон).

          Найвищий рівень сформованості національної культуромовної особистості передбачає володіння етичними й естетичними манерами живого мовлення, тобто основами риторики, що стає можливим лише за умови засвоєння метамови комунікації (термінолексики, фразеології, композиційно-жанрових форм текстотворення, мовних формул) – термінології ораторського мистецтва. Отже, засвоєння термінолексики ораторського мистецтва є необхідною умовою формування високої риторичної культури, підвищення загального рівня мовної освіти, формування гармонійно розвиненої, успішної особистості, здатної до ефективної комунікації в межах сучасного соціуму, свідомого громадянина української держави.

          Вивчення української риторичної  термінології має відбуватися  на основі попередньо набутих  знань із різних розділів мовознавства, зокрема лексикології, словотвору, синтаксису, стилістики тощо. Такий комплексний підхід дозволить не лише забезпечити системність процесу оволодіння українською мовою, а й сформувати цілісну культуромовну особистість учня. З цією метою в ході дослідження було розроблено схему аналізу риторичного терміна та систему завдань для перевірки рівня засвоєння української риторичної термінології, які можна застосовувати в процесі викладання риторики в старших класах середньої загальноосвітньої школи різного профілю.

          Проблема формування культуромовної особистості учня за допомогою вивчення риторичної термінології не вичерпується здійсненим нами дослідженням. Перспективним може бути виявлення інших, можливо, більш ефективних шляхів використання термінолексики красномовства як засобу мовної освіти, розробка й апробація більш досконалого дидактичного матеріалу, що відкриває широкі перспективи для подальшого наукового дискурсу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович С.Д. Мовленнєва комунікація / С.Д. Абрамович,                М.Ю. Чікарькова – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 472 с.
2. Бабич Н.Д. Основи риторики: Практикум / Н.Д. Бабич. − Чернівці: Рута, 1999. − 100 с.
3. Бабич Н.Д. Сила мовленого слова / Н.Д. Бабич. − Чернівці: Рута, 1996. − 218 с.
4. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики: монографія /    Н.А. Безменова. – М.: Наука, 1991. – 213 с.
5. Біляєв О.М. Навчання української мови в 10 – 11 класах: Посібник для вчителя / О.М. Біляєв, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський,               Г.Т. Шелехова. – К.: Освіта, 1998. – 143 с.
6. Єлісовенко Ю.П. Ораторське мистецтво: Навч. посібник /                      Ю.П. Єлісовенко. – К.: Атіка, 2008. – 202 с.
7. Ковалевська Т. Ю. Комунікативні аспекти формування особистості. – Одеса: Астропринт, 2001. – 344 с.
8. Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів / Є.В. Кротевич,           Н.С. Родзевич. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 236 с.
9. Куньч З.Й. Лексико-генетичні особливості сучасної української риторичної термінології / З.Й. Куньч // Мовознавство. – 1996. – № 4-5. – С. 59-63.
10. Куньч З.Й. Риторичний словник / З.Й. Куньч. – К.: Рідна мова, 1997. – 344 с.
11. Куньч З.Й. Українська риторична термінологія: історія і сучасність /     З.Й. Куньч. – Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2006. – 216 с.
12. Лесин В.М. Словник літературознавчих термінів / В.М. Лесин,                  О.С. Пулинець. – К.: Рад. школа, 1971. – 486 с.
13. Мацько Л.І. Риторика: Навч. посібник / Л.І. Мацько, О.М. Мацько. –       К.: Вища школа, 2003. – 311 с.
14. Мацько Л. Українська мова в освітньому просторі: Навч. посібник /         Л. Мацько. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – 607 с.
15. Мельничайко В. Я. Мовний розвиток особистості: завдання і засоби /   В.Я. Мельничайко // Мовна освіта в контексті завдань української середньої і вищої школи: Матеріали науково-практичної конференції. – Тернопіль, 1995. – С. 3-11.
16. Микитюк М.В. Факультативний курс з української мови: Риторика /    М.В. Микитюк. – Х.: «Основа», 2007. – 192 с.
17. Ораторське мистецтво: Навч. посібник / За ред. Н.П.Осипової. –             Х.: Одіссей, 2006 – 142 с.
18. Панько Т.І. Українське термінознавство: Підручник / Т.І. Панько,         І.М. Кочан, Г.П. Мацюк. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.
19. Пентилюк М.І. Проект програми з вивчення української мови для           10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів (технологічний, природничо-математичний, спортивний напрями, суспільно-гуманітарний напрям). Рівень стандарту / М.І. Пентилюк, О.М. Горошкіна,                А.В. Нікітіна. – К.: Освіта, 2010. – 41 с.
20. Сагач Г.М. Золотослів: Навч. посібник / Г.М. Сагач. – К.: Райдуга, 1993. – 378 с.
21. Сагач Г.М. Риторика: Навч. посібник / Г.М. Сагач. – К.: Ін Юрс, 2000. – 568 с.
22. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с.
23. Скуратівський Л.В. Українська мова. Елементи практичної риторики / Л.В. Скуратівський. – К.: Освіта, 2004. – 128 с.
24. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – 750 с.
25. Універсальний словник української мови / Уклад. З. Куньч. – Тернопіль: Богдан, 2005.– 848 с.

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Схема аналізу риторичного  терміна

1. Загальнонауковий  термін чи вузькоспеціальний  (риторичний).

2. Простий (абзац), складний (марнослів’я) чи складений (лексикон оратора).

3. Якими частинами  мови виражений. Вказати модель (мета промови: іменник + іменник; макаронічний стиль: прикметник + іменник).

4. Запозичений  (асоціація: з латинської) чи власне український (безсилля).

5. Назвати спосіб  творення власне українських  термінів:

а) префіксальний (надзавдання);

б) суфіксальний (наслідування);

в) префіксально-суфіксальний (безпорадний);

г) безафіксний (вступ);

ґ) основоскладання (взаєморозуміння);

д) словоскладання (лекція-бесіда);

е) абревіаційний (ССК – складна синтаксична конструкція);

є) вторинна номінація  – використання наявної у мові назви для позначення наукового поняття (усмішка);

ж) аналітичний – використання словосполучень (аподиктичне судження). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Додаток Б

Завдання  для перевірки  рівня засвоєння 

української риторичної термінології

          Завдання 1. Випишіть у три колонки прості, складні та складені терміни. З початкових літер слів кожного стовпчика прочитайте риторичний термін:

Автопортрет, оратор, речитатив, оригінальність промови, безпосередньо-контактний, розмовне мовлення, наочність, асоціативний спосіб, звуковідтворення, асонанс, модальність, технологічний стиль, автореферат, епітет, основна частина промови, навіювання, цілісно-оформленість, текстуальний, риторичне запитання.

          Завдання 2. Випишіть у дві колонки багатозначні й однозначні терміни, поясніть їхнє значення. З початкових літер слів кожного стовпчика прочитайте риторичний термін. Поясніть значення утворених термінів.

Абстракція, бібліографія, адекватність, розповідь, ритмічна група, хвилювання, авторитет, інтуїція, телевізійна  лекція, коментар, етапи  підготовки промови, конфліктна ситуація, алогізм, докази, аудиторія, тезаурус, оксиморон, бібліотека, напівпряма мова, інтонація, риторичний, кульмінація, апеляція, аксіома.

           Завдання 3. Поясніть значення омонімів  (риторичних термінів і загальновживаних слів чи термінів інших галузей): еліпс, синтез, експозиція, опозиція, екскурсія, період, усмішка.

          Завдання 4. Доберіть українські синоніми до запозичених термінів: асиндетон, полісиндетон, асиміляція, поліптотон, полісемія, моносемія, лінгвістика, евфонія, елоквенція, гіпербола, парентеза, елокуція, дефініція, ономатопея, аргумент, орація, вербалізм, імітація, лозунг, індиферентність, акцент, ґемінація, ілюстрація, персоніфікація, оратор, ретардація, апорія, рекурсія.

          Завдання 5. Доберіть синоніми до українських термінів: життєпис, захисник, байдужість, безсполучниковість, гра слів, стислість, наслідування, обвинувачувач, правопис.

          Завдання 6. Поясніть значення термінів-паронімів: трибун – трибуна, активізація – актуалізація, афект – ефект, концепція – концесія, інвенція – інверсія, гіпербола – гіпербатон, екскурс – екскурсія, типологія – типізація, публічний – публіцистичний, текстовий – текстуальний, препозиція – пропозиція, позиційний – позитивний, антитеза – антитезис – антитетон, фантазія – фантастика.

          Завдання 7. Випишіть у дві колонки українські та запозичені терміни. З початкових літер слів кожного стовпчика прочитайте фразеологічний зворот і поясніть його значення.

Хвилювання, обґрунтування, хрия, легковажність, алюзія, парцеляція, обережність, амфіболія, юстиція, синтагма, довільне запам’ятовування, ядерні структури, зевгма, переказ, ампліфікація, гіпотеза, розповідний, об’єкт, лейтмотив, обставинний, ймовірний, овація, наслідування, ясність мовлення, вульгаризм, ультиматум, враження.

          Завдання 8. Утворіть форму родового відмінка однини. Наведіть правило, згідно з яким вони набувають закінчення -а (-я) або -у (-ю).

Доказ, оксиморон, естет, відступ, словник, читач, вступ, об’єкт, ультиматум, засновок, правопис, конфлікт, переказ, лейтмотив, лозунг, авторитет, синтез, щоденник, відступ, відповідач, відчай, діалектизм, жанр, круглий стіл, курсив, принцип, раритет, силогізми, синтаксис, тон, читець, синтез, редактор, критерій, компроміс, ентузіазм, диспут, адвокат, азарт, каламбур, конгрес.

          Завдання 9. Виправте, де потрібно, орфографічні помилки в термінах: суження, повсякденно-службове спілкування, подвоєня, дисонанс, бібліографія, безпосередні умовисновки, не-істинні аргументи, никролог, необхідні й достатні умови, приамбула, радіо-монолог, синтетичне судженя, стресс, товарискість, художньо-белитристичний стиль, аникдот, аффект, мимовільне запамятовування, орегінальність промови, проффесіоналізм, репитиція, ситуативні неповні речення, слово-вживання, соціально-політичне красномовство, темпирамент, тревіальність.