Відносини Україна - ЄС

        Указом Президента України було затверджено "Стратегію  інтеграції України до Європейського  Союзу", розраховану на період до 2007 року. Набуття Україною повноправного членства в ЄС було проголошено стратегічною метою, а отримання статусу асоційованого члена ЄС - головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому вимірі.

        Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у м. Прага.

        Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається у рамках щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України та Трійки ЄС у складі глави уряду або держави країни-головуючої в ЄС, Президента Європейської Комісії та Високого Представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики; Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України та Трійки ЄС у складі міністра закордонних справ країни-головуючої в ЄС, Президента ЄК та Високого Представника ЄС з СЗБП; Комітету та галузевих підкомітетів з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС та постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

        Сьогодні ми маємо  новий Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»  від 1 липня 2010 року, в якому в ст. 11 зазначається: Україна як європейська  позаблокова держава здійснюватиме  відкриту зовнішню політику та прагнутиме співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від  держав, груп держав чи міжнародних структур. Однією з основних засад зовнішньої політики визначено забезпечення інтеграції нашої держави до європейського політичного, економічного, правового  простору з метою набуття членства в Європейському Союзі.

        2008 року Україна  набула членства в СОТ. Вступ України до СОТ створив підґрунтя для початку переговорів стосовно нової угоди з Європейським Союзом, основою якої мала стати зона вільної торгівлі. У вересні 2008 року на Паризькому саміті Україна–ЄС сторони дійшли згоди, що це буде угода про асоціацію. У зв’язку з підготовкою нової угоди в червні 2009-го на засіданні Ради з питань співробітництва Україна–ЄС у Брюсселі схвалили Порядок денний асоціації (ПДА). Цей документ набрав чинності 24 листопада 2009 року шляхом обміну нотами між дипломатичними відомствами України та ЄС. ПДА замінив План дій Україна–Євросоюз. Він знаменує початок першого етапу інтеграції України до Євросоюзу, бо спрямований на імплементацію майбутньої угоди про асоціацію, складником якої стане зона вільної торгівлі.  

        Як і інші документи, ухвалені Радою з питань співробітництва, ПДА має рекомендаційний характер. Його положення можна віднести до м’якого права, застосування якого  з боку ЄС є найбільш характерним  для регулювання насамперед політичних відносин як всередині Союзу, так  і в стосунках ЄС із третіми  країнами. Проте ПДА стає найбільш практично значимим серед усіх документів, які визначають основи співпраці  України та Євросоюзу. Він не має  термінів виконання. Метою його ухвалення  є полегшення імплементації тимчасової, а потім повноцінної угоди  про асоціацію між Україною та ЄС.

        На наш погляд, відокремлення економічної інтеграції від політичної асоціації є штучним  і лише вносить плутанину, спровоковану позицією української сторони у  визначенні нових рамок відносин України з ЄС, в основі якої лежить політична кон’юнктура. Річ у  тім, що серед західних концепцій  розвитку інтеграції однією з найвпливовіших залишається концепція поділу процесу  економічної інтеграції на стадії, кожна з яких має відповідні ознаки й передбачає подальше її поглиблення  та поширення на нові сфери. До таких  стадій відносяться зона вільної  торгівлі (ЗВТ), митний союз, спільний ринок, економічний союз і повна інтеграція. Інтеграція розпочинається зі створення  ЗВТ. Підписання угоди про асоціацію  з ЄС, складовою якої є створення  ЗВТ, означатиме перехід до першої стадії інтеграції України до Європейського  Союзу. Позаяк інтеграція є складником асоціації, немає сенсу говорити окремо про економічну інтеграцію й  політичну асоціацію в межах  однієї угоди. Такий поділ був  би виправданим, якби йшлося про дві  різні угоди. Позиція ЄС ґрунтується  на недоцільності підписання двох окремих  угод, що відповідає наявній договірній практиці Союзу. Оскільки ПДА є спільним документом, то в ньому певним чином  знайшла своє віддзеркалення позиція  обох сторін. 

        «Найсвіжішим» пунктом у відносинах Україна - ЄС є інтерв'ю Європейського комісара з питань розширення Європейського Союзу і європейської політики сусідства Штефана Фюле виданню "Комерсант-Україна" від 20 вересня 2011року. Штефан Фюле виключає закріплення перспективи членства України у Європейському Союзі в угоді про асоціацію між Україною і ЄС. При цьому він зазначив, що ЄС дуже рішуче настроєний завершити переговори щодо угоди про асоціацію, а також підписати з Україною договір про створення зони вільної торгівлі. Нагадаємо, що 17 вересня прем'єр-міністр Микола Азаров заявив, що вважає необхідним закріплення перспективи членства України в ЄС в угоді про асоціацію між Україною і ЄС.

        Основні події у хронології відносин України з ЄС можна прослідкувати у додатку. У наведеній в додатку таблиці пропущено події, котрі носили дискусійний характер: експертні зустрічі, офіційні візити, засідання, наради, конференції, форуми, перговори, консультації, презентації, робочі обіди тощо.

        Проаналізувавши еволюцію відносин з ЄС можна зробити висновок, що Україна далеко не повністю використовувала  надані можливості для зближення  з ЄС. Невідповідність нормативно-правової бази та реалій призвели до того, що Україні  відмовили у вступі і, навіть, у  асоційованому членстві у ЄС. Нинішнім пріоритетом ЄС у відносинах з Україною є укладення Угоди про асоціацію, та створення зони вільної торгівлі. При цьому ЄС налаштований на розвиток адекватного співробітництва на всіх актуальних напрямках, акцентуючи значну увагу на взаємодії в енергетичній сфері. У вимірі регіонального співробітництва Україна позиціонується Європейським Союзом в якості однієї із ключових держав Східної Європи. Зокрема, ключова роль відводиться Україні у рамках ініціативи ЄС „Східне партнерство”. Саме ці напрямки співпраці слід розглядати як першу сходинку інтеграції до ЄС.

        Тому варто лише порадити не відволікатися дискусіями про форму взаємин з ЄС, а натомість працювати над втіленням проголошених планів євроінтеграції. По суті, Україні потрібно працювати не над вступом до ЄС, а над реформуванням у повноцінну європейську державу.

        РОЗДІЛ  II

        Переваги  та недоліки вступу України до ЄС 
 
 

        До позитивних наслідків  вступу України в ЄС можна віднести такі вигоди:

• політичні вигоди: Участь в Європейській колективній безпеці та гарантування, за її допомогою, територіальної недоторканості України;
• економічні вигоди: Макроекономічна стабільність, нові ринки збуту для українських товарів та додаткові інвестиції, в українську економіку, надання субсидій деградуючому сільському господарству, зменшення митних тарифів та отримання позитивного сальдо торговельного балансу;
• соціальні вигоди: Ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування населення та розширення можливостей для освіти, роботи й відпочинку, забезпечення високого рівня життя населення;
• культурні (ідеологічні) вигоди: Широкий доступ до інформаційного потенціалу ЄС.

              а також відзначити наступні переваги вступу України до ЄС:

• політичні переваги: Стабільність політичної системи та адаптація національного законодавства із законодавством ЄС, реформування недієздатного національного судочинства;
• економічні переваги: Забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу, впровадження стандартів ЄС у виробництві, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств;
• соціальні переваги: Формування середнього класу, реформування освіти, охорони здоров’я, соціального захисту тощо;
• ідеологічні переваги: Поширення української культури в країнах ЄС.

        До негативних наслідків  вступу України в ЄС можна назвати  такі загрози:

        -  політичні загрози: Небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом;

• економічні загрози: Можливе переміщення до України шкідливих виробництв;
• соціальні загрози: Поглиблення демографічного спаду, проблема незаконної міграції та відтоку кадрів;
• культурні (ідеологічні) загрози: Падіння духовності;

        а також визначити  такі недоліки вступу України до ЄС:

• політичні недоліки: Часткова втрата суверенітету, невизначеність стратегії розвитку ЄС, погіршення відносин з країнами СНД та іншими країнами;
• економічні недоліки: Втрата конкурентоспроможності певних галузей, складність переходу на європейський рівень цін;
• соціальні недоліки: Ускладнення візового режиму зі східними сусідами;
• культурні (ідеологічні) недоліки: Розмивання національної самобутності України.

        З поданого переліку переваг та недоліків вступу України  в ЄС можна зробити висновок, що управління політичною, економічною, соціальною та ідеологічною сферами суспільства в ЄС, в цілому, відповідають загальновизнаним демократичним, правовим і науково-теоретичним критеріям, цілі як ЄС, так й України, переважно знаходяться в одній площині та взаємодоповнюються, отже Україні є вигідним приєднання до ЄС.

        Проте, як будь-яке  об’єктивне явище, євроінтеграція має як плюси, так і мінуси, пов’язані, мабуть, з процесом становлення структури ЄС і стратегії розвитку. У зв’язку з цим, Україні під час вступу до ЄС, слід акцентувати увагу на використанні саме позитивних моментів євроінтеграції з одночасним виробленням стратегії та лінії поведінки по запобіганню перекидання на територію України зазначених вище загроз і небезпек. 

        РОЗДІЛ  III

        Перспективи співробітництва  України з ЄС  
 

        Перспективи вступу України до ЄС слід розглянути не лише у формальному аспекті, а й у фактичному. Незважаючи на те, що нормативно-правова та інституційна база для зближення України та ЄС була достатньою, певні закони в Україні ухвалювалися формально, в політичній практиці не реалізувалися.

        Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ. Роки зволікань залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Домінування “декларативної” і брак “імплементаційної” культури в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.

        Успіхи української  дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні  регіональної безпеки виявилися  недостатніми, аби компенсувати брак структурних реформ всередині країни. Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викликали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера.

    Суперечливість  ситуації донедавна фактично замовчувалася. Київ виконував певну програму-мінімум, що влаштовувала Брюссель, а українська влада зберігала респектабельний  імідж європейської та мала змогу  говорити про інтеграцію.

    Крім  внутрішніх перешкод щодо вступу України  в ЄС, все більшої ваги набувають  перешкоди зовнішні. Так, після останнього розширення ЄС на Схід в середовищі політиків та економістів країн-членів Євросоюзу почали проявлятися песимістичні настрої відносно прийняття України  до ЄС. На думку європейських експертів, головна відмінність між хвилями  розширення Європейського Союзу  є те, що попередні трансформації  ЄС відбувалися на нижчих рівнях євроінтеграції, тому країни, що приєднувалися до нього, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної  структури{11}. Крім того, отримання „членських квитків” було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення ЄС.