Тенденцій розвитку офшорного сектора в системі міжнародного бізнесу

      3. Виключно важливе значення надається джерелам, з яких ведуть своє походження ЇЇ доходи, а також цілі, котрим вона слугує. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, в країні її головного акціонера або в третій країні.

      4. У певних випадках вона повинна бути іноземною компанією, яка не займається діяльністю в оффшорному центр і отримує доходи за межами центру, оскільки лише в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.

      Головною  метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, котра підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, отримуваних за межами оффшорного центру, не рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами та об'єктами інтелектуальної власності. Тут мова часто йде про операції, які недоступні для контролю з боку податкових відомств, оскільки в ряді випадків податковим службам буває дуже важко встановити, чи справді дані операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовуються також в операціях купівлі-продажу.

      Щоб уникнути податків і одночасно позбутися турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть повністю матися виключно фіктивною діяльністю. Адже в кінці кінців моя пересвідчити і докопатися, чи є оплачені послуги реальними чи фіктивними і чи обґрунтовані отримані компанією доходи. А відтак компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, що вона носить справжній, а не уявний характер, і тим самим її функції не обмежуються лише однією роллю "поштової скриньки".

      Ротаційна компанія може бути також надто зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок в добре продуманому ланцюгу фінансових або торгівельних угод. Вона може виступати посередником в купівлі якого-небудь товару за дорученням материнської компанії і в подальшому перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в оффшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять лише одні накладні та інші документи, що є "підтвердженням" діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності більш достовірного характеру шляхом переведення ротаційним компаніям зобов'язання проводити який-небудь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упаковки, наклеювання етикеток або складування товарів). У сфері суто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу.

      Використання  ротаційної компанії слугує також приховуванню справжніх прізвищ інвесторів в  офшорних центрах, що утруднює їх ідентифікацію. За допомогою цих компаній здійснюються злочини, які пов'язані з порушенням правил, що стосуються поведінки на фондових біржах. Прикладом може слугувати справа двох американських громадян, котрі злочинним шляхом роздобули інформацію відносно компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використали ротаційні компанії з резиденціями на Багамських та Бермудських островах, в Люксембургу та Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про котру вони незаконним шляхом отримали інформацію.

      "Втікачам  від податків" нерідко вдається  зручною і надійною справою  переказ грошових сум в банки  обраного ними офшорного центра  за допомогою ротаційних компаній  не прямо зі своєї країни, а "транзитом" через інші офшорні центри, наприклад, з Франції в Ліхтенштейн через посередництво ротаційних компаній через Багамські острови і Люксембург. Власник прихованого від податку капіталу вибирає "проміжні" офшорні центри при переказі грошей, керуючись гарантіями зберігання в цих центрах комерційних та фінансових таємниць. Чим більше проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції. Поряд з такою діяльністю багато ротаційних компаній використовуються в якості посередників в пошуках нових зарубіжних ринків збуту. При цьому за важливі маркетингові послуги вони збирають цілком помірну плату [6]. 
 
 

      Висновки

      Отже, офшорна зона є однією з різновидів вільних економічних зон, особливостями  яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської і комерційної таємниці, лояльності державного регулювання. Вивчення особливого статусу офшорних зон та умов їх функціонування слугує вирішенню проблем, пов'язаних із здійсненням тіньових операцій у цих центрах, бо за оцінками спеціалістів, нині майже половина світових капіталів так чи інакше проходить через офшорні території.

      Офшор також є найбільш ефективним механізмом внесення інвестицій в Україну. На думку  фахівців, близько 80% інвестицій в Україну внесені українцями через офшорні компанії. Для цього можуть використовуватися взаємовигідні договори, кредитні лінії, дочірні і спільні підприємства Внесення іноземних інвестицій також може здійснюватися у вигляді устаткування і технологій, у якості зворотної фінансової допомоги. При цьому необхідно реєструвати інвестиції в Національному банку, що гарантує повернення коштів з України.

      Можна сказати, що існує неоднозначне ставлення до діяльності офшорних компаній. З одного боку, це засіб залучення додаткових інвестицій в економіку, а з іншого, – засіб відмивання "брудних" грошей. Проте саме через такий механізм окремі країни забезпечують собі конкурентні переваги на світовому ринку. Простота створення та функціонування офшорних компаній робить такий бізнес привабливим.

      Тому  можна  вказати основні переваги офшорних зон, а саме:

      1) повне або істотне звільнення  від податків на прибуток і  капітал;

      2) повна конфіденційність інформації  про власників і бізнес офшорної компанії;

      3) дуже спрощений бухгалтерський облік (а часом і взагалі ніякого);

      4) відсутність валютного контролю;

      5) можливість використання номінальних  власників і директорів;

      6) відсутність заборони ведення  бізнесу на території офшорної  юрисдикції.

      Визначено, що на вибір офшорної юрисдикції впливають такі фактори, як характер та масштаб ділових операцій, престижність, мінімізація ризиків, наявність міждержавних угод про запобігання подвійного оподаткування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури

      1. Бозуленко О. К. Роль офшорної фінансової діяльності у світовій фінансовій системі // Економіст - 2010 - №1 - с. 51-53

      2.       Балашов В.В. Оффшорный бизнес  за рубежом – М., 2004. -251с.

      3. Волкова Ю.О. Розвиток офшорних  центрів у системі міжнародного  бізнесу.// Формування ринкових відносин  в Україні. - № 1. – 2008. С.43- 47.

      4. Офіційний сайт Держкомстату  України [ Електронний ресурс ]. - Режим доступу до сайту : http://www.ukrstat.gov.ua

      5. Усиление борьбы международного сообщества с отмыванием денег //Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з міжнародною злочинністю. – Київ: Національна академія МВСУ – 2008. - №1 – с. 112-123;

      6. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 1999