Розширення євросоюзу

Збільшення світового виробництва сталі в 2010 році після важкого спаду в 2009 році було більшим, ніж очікувалося і становило 15%. ЄС залишився другим виробником сталі в світі, збільшивши виробництво на 24,6% і поступившись лише Китаю (45% світового виробництва). Частка металургійного сектора в країнах ЄС становить 1,4% від ВВП.

Одним з інструментом збільшення виробництва і реалізації сталі в ЄС є механізми квотування імпорту для країн, які не є членами СОТ [11].

Таблиця 2.4

Рівень мита на сталеливарні вироби у 2010 р., % [11]

Рибальство. ЄС стає все більш залежним від імпорту риби та рибної продукції для задоволення своїх потреб. У 2009 році ЄС імпортував риби і рибних продуктів на 15500 млн. євро, на які припадає більше 60% його споживання риби, а експортувала товарів рибальства на 2,5 млрд. євро. Основна частка експорту його є на ринках Норвегії, Росії і Японії. Всього виробництво продукції аквакультури в країнах ЄС становить близько 1,3 млн. тонн.

Значну частку в імпорті риби та рибної продукції у вартісному вираженні займали тихоокеанські лососі, потім – заморожені креветки та консервований тунець.

Що ж стосується структури експорту риби та рибної продукції ЄС, то тут основними статтями були мука помелу і гранули мороженої скумбрії та тихоокеанських лососів [17].

2.3. Оцінка розвитку зовнішньоторговельної політики ЄС з країнами сусідами та Україною.

Концепція сусідства, яка була розроблена ЄС на по­чатку XXI ст., ґрунтується на необхідності визначити принципи та цілі відносин з країнами, які після розширення Союзу у 2004 та 2007 рр. стали його безпосередніми сусідами. Першим та особливим пріоритетом для ЄС у цій концепції є до­тримання спільних цінностей і забезпечення цілей зовнішньої по­літики та безпеки, а економічна співпраця розглядається як другий пріоритет, що підтримує перший пріоритет.

Концепція сусідства визначає також принципи зміни торго­вельної політики ЄС. Першим принципом (та особливістю) є обумовленість розширення доступу до ринку ЄС країн-сусідів реальними досягненнями у внутрішніх реформах політичної, демократичної, економічної та інших сфер. Другий принцип визначає поступо­вість та поетапність відповідних змін та руху від простих до складніших реформ інтеграції з ЄС. Тре­тій принцип передбачає впровадження диференційного підхо­ду до кожної країни. Четвертий принцип чітко та жорстко встановлює правову основу більшої торговельної та економіч­ної інтеграції з ЄС - acquis communautaires, тобто правову сис­тему Союзу [16].

Важливою особливістю торговельної політики ЄС щодо кра­їн-сусідів є не тільки розвиток простих форм інтеграції з ними (до вільної торгівлі включно), але й сприяння розвитку анало­гічних форм інтеграції між самими сусідами, тому ЄС вітає під­писання угод про вільну торгівлю між країнами-сусідами. З іншого боку, ЄС дуже обережно ставиться до створення країнами-сусідами угруповань, які можуть перерости до складніших форм інтеграції (наприклад, митний союз), оскі­льки це може загальмувати процес поширення вільної торгі­влі на країн-сусідів [9;172]. У таблиці 2.5 наведено ієрархію країн, які є пріоритетними у торговельно-економічній сфері для ЄС.

Таблиця 2.5

Пріоритетність країн-сусідів для ЄС у торговельно-економічній сфері

Співвідношення експортно-імпортної частки ЄС у країнах-сусідах і навпаки наведено у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Пріоритетність взаємної торгівлі ЄС-27 та країн-сусідів [25]

Політика ЄС із сусідства визначає також галузеві пріори­тети в економічній та торговельній співпраці. ЄС, перш за все, зацікавлений у співпраці у сфері енергетики, транспор­ту, захисту довкілля, інформаційному суспільстві, дослі­дженнях та інноваціях.

У робочих документах з розвитку країн-сусідів визнача­ються пріоритетні окремі додаткові сфери та галузі існуючої або потенційної співпраці для ЄС. Так, для співпраці ЄС з Росією це – енергетика, постачання нафти та газу; Марокко – енергетика, транзит газу; Йорданією – сільське господарс­тво; Тунісом – туризм, енергетика, текстиль; Україною – транспортування нафти та газу, безпека ядерних реакторів, авіасектор, космічна галузь [9].

Розглядаючи Україну в контексті політики сусідства ЄС, то зарубіжні науковці поділяють стосунки ЄС та України на два періоди: до Помаранчевої революції та після неї. Такий поділ, у першу чергу, стосується кількості підписання угод та документів, наближення українського права до європейських норм та стандартів, виконання взаємних зобов’язань тощо. Аліція Стенпєнь-Кучинська запропонувала поділ на три періоди: перший – “рівнодушність” (1991-1994рр.), другий та третій: “партнерства” та “розчарування” (відповідно 1995-1999рр. та 1999-2004рр., якраз період президентства Л.Кучми). Можна додати четвертий етап – період після Помаранчевої революції – спочатку “захоплення”, потім “розчарування та втоми”. Після виборів нового Президента настав новий етап, що, можливо, принесе зміни в напрямку партнерства та поглиблення співпраці [3].

Найважливіші моменти розвитку взаємовідносин України та ЄС до 2010 року подано у рис.2.1.

Рис.2.1. Частка країн-членів ЄС в експорті і імпорті України, % [23]

Варто зазначити, що на сьогодні технічна і фінансова підтримка ЄС для України є істотною. Фінансова допомога надходить як від ЄС, так і від країн-членів ЄС окремо. Україна стала першою з пострадянських республік, у якій були запроваджені проекти Twinning. У вересні 2009 року програма нараховувала 37 проектів. Торговий оборот між Україною та ЄС постійно зростає протягом останніх років. У 2009 році він досяг 35,9 млн. євро. Частка ЄС-27 у загальному експорті України становить 27,1%, в імпорті – 33,7% (у 2009 році). Чільні місця в рейтингу найбільших торгових партнерів України серед країн ЄС-27 у 2009р. зайняли Німеччина (відповідно 2,7% – в експорті та 8,4% – в імпорті), Польща (відповідно 3,5% – в експорті та 5% – в імпорті), Італія (4,3% експорту і 2,8% імпорту) [3].

Кількісною характеристикою торгових взаємовідносин, що відображає значну частку ЄС в зовнішніх стосунках, є динаміка зовнішньої торгівлі України з Європейським Союзом (рис. 2.2).