Результати реалізації програм МВФ в країнах-реципієнтах

 

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний університет  водного господарства та природокористування

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Результати реалізації програм МВФ в країнах-реципієнтах»

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

студентка ФеіП

групи ЕП-32

Шпоняк Р. В.

 

 

Первірила:

 

 

 

 

 

 

 

Рівне - 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….….3

1. Теоретичні основи діяльності Міжнародного валютного фонду………..4
1. Організаційна структура МВФ………………………………………...4
2. Особливості вступу до МВФ…………………………………………...7
2. Діяльність міжнародного валютного фонду в країнах – реципієнтах..…9
1. Грузія……………………………………………………………………10
2. Молдова…………………………………………………………………11

3. Діяльність міжнародного валютного фонду в Україні…………………..11

Висновок…………………………………………………………………..…14

Список використаних джерел………………………………………….…..15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньострокових кредитів у іноземній валюті.

Актуальність  теми полягає у тому, що економіка різних країн відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів, необхідності залучення коштів для сприяння зростанню виробництва й товарообігу, реалізації інновацій, відтворення, а також створення своєрідної опори, звідки економіка могла б отримати додаткові фінансові ресурси. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобальної фінансової кризи.

Мета даного реферату полягає в описі МВФ, особливостей його валютної допомоги, аналіз співпраці з країнами – реципієнтами, стан та перспективи співробітництва з Україною.

Відповідно для досягнення мети, завдання полягає у наданні реального уявлення про характер, структуру, аналіз діяльності на світовому рівні, визначення ролі у вирішенні багатьох проблем, а також показати значення співробітництва країн - реципієнтів з МВФ.

Об’єкт дослідження – МВФ у сфері регулювання міжнародних валютних відносин.

Предмет дослідження – діяльність МВФ на світовому рівні та ії співробітництво з Україною.

Методи дослідження базувалося на фундаментальних положеннях економічної теорії, сучасних концепціях функціонування світової фінансової системи та моделях макроекономічного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи діяльності Міжнародного валютного фонду

1.1 Організаційна структура МВФ

Міжнародний валютний фонд - це валютно-фінансова організація  міжурядового співробітництва. Специфіка  МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні  ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Головним завданням МВФ  є скорочення тривалості та зменшення  нерівноваги у міжнародному балансі  розрахунків членів, забезпечення стабільності валютних курсів.

МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 року у  складі 39 країн. Причиною його створення  стала часткова відмова від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною  кількістю золота призвела до того, що обмін грошей між країнами, котрі  зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші, які можна було використати для його купівлі. Скоротилась  кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а  також між вартістю різних валют. [3, с.58]

Новостворений МВФ був  покликаний регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і  здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги  платіжних балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Сьогодні Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН.

Метою діяльності МВФ є:

- сприяння міжнародному  співробітництву шляхом забезпечення  механізму для консультацій та  погоджених дій стосовно міжнародних  валютних питань;

- сприяння збалансованому  зростанню міжнародної торгівлі  з метою підвищення рівня зайнятості  та реальних доходів населення,  розвитку виробничих можливостей  країн-членів;

- сприяння стабільності  валют і впорядкованим валютним  відносинам та запобігання конкурентному  знеціненню валют;

- сприяння створенню багатосторонньої  системи платежів та переказів  по поточних операціях і прагнення  ліквідації валютних обмежень.

До основних функцій організації  належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, інформаційне обслуговування). [7, с.275]

МВФ застосовує різні форми  діяльності. Серед них:

- інспектування (було  пов'язано з переходом від паритетної  до відкритої системи обміну  валют);

- консультації (використовує  три типи консультацій: щорічні,  додаткові (може організувати  директор-розпорядник фонду у  випадках, якщо країна несподівано  опиняється в складній економічній  ситуації) та спеціальні (проводить  з тими країнами, економічна політика  яких значною мірою визначає  стан світової економіки);

- надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється  за допомогою таких механізмів:

1) резервний транш (перевищення  квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що  знаходяться у фонді на рахунку  загальних ресурсів);

2) кредитні транші (МВФ  надає кредити у вигляді чотирьох  траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

Основними механізмами фінансування МВФ є:

- резервні кредити "стенд-бай",

- розширене кредитування (ЕФФ),

- компенсаційне та надзвичайне  фінансування (ССФФ),

- фінансування системних  перетворень (СТФ),

- фінансування структурної  перебудови (САФ).

Рада керуючих - вищий  орган МВФ, складається з представників  країн-членів (як правило, міністр фінансів чи представник центрального банку  разом із заступником), які призначаються  на 5 років. Збираються на сесії один раз на рік. До виключного відання  Ради відносяться питання: визначення умов та прийняття нових членів, призупинення членства, перегляд квот, зміна валютних паритетів, укладення  домовленостей про співробітництво  з міжнародними організаціями.                                                                                     Виконавча рада - відповідає за поточні  справи Фонду, складається з Директора-розпорядника, який є її головою, та 24 виконавчих директорів, які призначаються кожні два  роки, вісім з них призначаються  країнами-членами, що мають найбільші  квоти (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, Китай та Саудівська Аравія), решта обираються від груп країн із дотриманням принципів  регіонального представництва. Проводить  не менше трьох засідань на тиждень. Рішення члени Ради зазвичай приймають  консенсусом. Директор-розпорядник  не має права голосу, за виключенням  випадків, коли голоси інших членів розподіляються порівну і необхідний вирішальний голос.

Виконавча рада займається широким колом стратегічних, оперативних  та адміністративних питань, включаючи  моніторинг політики країн-членів по відношенню до обмінних курсів, надання фінансової допомоги МВФ країнам-членам, проведення консультацій та підготовку комплексних  досліджень нагальних проблем світової економіки. 

Директор-розпорядник, згідно з традицією представник Європи, призначається Виконавчою радою. Керує  поточною діяльністю Фонду та відповідає за організацію роботи, призначення  та звільнення персоналу, який налічує  близько 2600 чоловік з 122 країн. 

Міжнародний валютно-фінансовий комітет (трансформовано у вересні 1999 р. з Тимчасового комітету), складається  з 24 членів (керуючі Фонду, міністри та інші посадові особи рівноцінного рангу). Комітет збирається двічі  на рік. До функцій Комітету належить підготовка доповідей Раді керуючих з питань керівництва та функціонування міжнародної валютної системи, а  також внесення пропозицій щодо поправок до Статуту Фонду.

Взаємодія МВФ з країнами-членами  Фонду відбувається через регіональні  департаменти: 1-й та 2-й Європейські, Африканський, Середнього Сходу, Центральної  та Південно-Східної Азії, а також  Тихоокеанського регіону. [6, с.104]

Формується статутний  капітал за рахунок внесків країн-членів, кожна з яких зазвичай сплачує  приблизно 25% своєї квоти у СДР (Спеціальні права запозичення) чи у  валюті інших членів, що визначаються Фондом за їх згодою, а решта 75% - у  своїй національній валюті.

Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами-членами  у керівних органах МВФ. Кожний член має 250 базових голосів плюс один голос на кожні 100000 СДР своєї квоти. Найбільші квоти мають США - 17,86% капіталу, Японія - 6,4%, ФРН -6,25%, Велика Британія та Франція - по 5,16%. Квота Росії - 5.945,4 млрд. СДР, що становить близько 2,82 % капіталу Фонду.

Фонд надає позики за умови  обов'язкового погодження з ним зацікавленими  країнами програм фінансово-економічної  стабілізації та проведення відповідного економічного курсу. [8, с.83]

Кредити Фонду надаються  у вигляді траншів чи часток, які  складають не більше 25% квоти відповідної  країни-члена. Для отримання першого  кредитного траншу країна повинна продемонструвати відчутні зусилля щодо подолання  існуючих у неї труднощів з  платіжним балансом. [10]

Протягом 70-х та 80-х років  значення Фонду неухильно зростало, а до кінця 90-х років досягло  свого апогею. При цьому якщо на своєму початковому етапі діяльності МВФ надавав кредити переважно  державам Заходу (близько 60 %), то пізніше  ця картина змінилась. На країни, що розвиваються, сьогодні припадає понад 85 % кредитів Фонду.[9, с.108].

1.2 Особливості вступу до МВФ

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання  валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки  в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси  для фінансування дефіцитів платіжних  балансів тим країнам, які цього  потребують.

При наданні кредитів МВФ  ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається  принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних  кредитних та валютно-розрахункових  відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін. [4, с.27]

Кожна країна-учасниця, вступаючи  у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому  господарстві. Відносно до розміру  квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота  України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено  у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна  скористалася так званим Фондом запозичення  при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні  надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено. [5, с.92]

Ставши членом МВФ, Україна  водночас увійшла до структури Світового  банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій  на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну  готівку за членство України в  банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої  держави у цій банківській  структурі.

Протягом останніх 40-50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала  дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість  розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку  країн, що розвиваються, тобто тих  країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась  переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.