Еволюція  міжнародних валютних систем.

      Міжнародна валютна система – це інституційно-функціональна форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства і юридично закріплена міждержавними домовленостями. Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. ЇЇ розвиток пов’язаний з формуванням єдиної системи світового господарства, внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу прації, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.

  Система золотого  стандарту

    Практика  використання золота в міжнародних  розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до  угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.

   Офіційно закріплений золотий стандарт базувався на наступних структурних принципах:

1.кожна валюта мала золотий вміст;

2.курс національних валют був прив’язаний до золота і, через золотий вміст, валюти співвідносились одна до одної за твердим валютним курсом;

3.у відповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети (рівноцінність);

4.валюти вільно конвертувались у золото;

5.золото використовувалось як загальноприйняті світові гроші.

     На  практиці склався режим вільно плаваючих  курсів валют з врахуванням ринкового  попиту та пропозиції але в межах  „золотих крапок” (так звані максимальні  границі відхилення валютного курсу  від встановленого золотого паритету). Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті, була необхідна наявність золотих запасів у кожної з країн, що входять у валютну систему, а також достатня кількість золотих грошей в обігу. Споконвічна обмеженість загальносвітових запасів золота визначила неминучість кризи і наступної зміни даної валютної системи. Також настання кризи золотого стандарту прискорила Перша світова війна, з початком якої центральні банки держав-учасниць системи припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат, що спровокувало сильну інфляцію і хаос в валютних відносинах.

     Вихід був знайдений після закінчення війни у встановленні золотодевізного стандарту, заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертувались у золото. Девізами стали називати засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Новий устрій, що отримав назву Генуезька валютна система, було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922р. Ця валютна система базувалась на наступних принципах: 1.Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. 2.Збереглися золоті паритети. 3.Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів. 4.Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики.                                                                                                                            

     Нова  валютна система принесла відносну валютну стабільність у сферу  світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних девальвацій  (офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці). Переміщення основного світового валютно-фінансового центра з Західної Європи в США також повинно було знайти своє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули до затвердження гегемонії долара в міжнародних розрахунках, що призвело до гострого суперництва між доларом і фунтом стерлінгів. Стабільність валютної системи була остаточно підірвана світовою економічною кризою. Велика депресія 1929-1933рр. вдарила по одній з основних валют - долару США, що призвело до хаотичного переміщення капіталів, багато країн зазнало валютних криз, які викликали девальвації, збільшення дефіциту державних бюджетів, відлив золота. У результаті Генуезька валютна система втратила стабільність. Був припинений розмін банкнот на золото у внутрішньому обороті всіх країн, і збереглася тільки зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії і Франції. До початку Другої світової війни не залишилося ні однієї стійкої валюти. У період війни валютні обмеження ввели як воюючі, так і нейтральні країни. Заморожені офіційні курси валют практично не змінювалися, хоча купівельна спроможність грошей постійно знижувалася в результаті інфляції. Знову зросла роль золота як світового резервного і платіжного засобу. Відповідно, валютний курс втратив активну роль в економічних відносинах. Тогочасна реальність вимагала створення нової, більш ефективної валютної системи, розробка якої почалася уже в роки війни англійськими й американськими фахівцями.

     Бреттон-Вудська  валютна система

     Експерти, що працювали над проектом, прагнули розробити принципи валютної системи, здатної забезпечити економічне зростання і обмежити негативні  соціально-економічні наслідки криз. У результаті були підготовлені проекти, які базувалися на теоретичних розробках Г. Уайта і Дж. Кейнса, для яких були характерні наступні загальні принципи:

• вільна торгівля і рух капіталу;
• урівноважені платіжні баланси, стабільні валютні курси;
• золотодевізний стандарт;
• створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи.

     Третя світова валютна система була оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944р. і отримала назву Бреттон-Вудська валютна система. Таким чином початок формування післявоєнної світової валютної системи було закладено в принципах Бреттон-Вудської угоди, а саме:

1. За золотом зберігалась роль загального еквівалента, паритети всіх валют виражались у золоті. По суті був уведений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів. Проте на практиці лише долар зберігав зовнішню конвертованість.
2. Золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб.
3. Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах.
4. Були створені міжнародні валютно-кредитні організації - Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Основними задачами МВФ стали надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют і забезпечення валютного співробітництва країн.
5. Для девальвації валюти більш ніж на 10% був потрібний дозвіл МВФ.

     Основні положення Бреттон-Вудської угоди були напрацьовані переважно у дискусіях між американцями та англійцями, однак в остаточному варіанті угоди позиція США була відбита набагато повніше.  Економічна перевага США і слабкість їхніх конкурентів, що виражалася в дефіциті платіжних балансів і невеликих золотовалютних резервів, викликали загальний попит на долари і породили „доларовий голод”, що призвело до посилення валютних обмежень у більшості країн. В результаті кризи платіжних балансів, посилення інфляції, нестійкості економіки-валютні курси зазнали істотного зниження по відношенню до долара. У той же час це відіграло позитивну роль в економіках Західної Європи та Японії, що призвело до заохочення експорту з цих країн. У зв’язку з чим Бреттон-Вудська валютна система протягом  чверті століття сприяла росту світової торгівлі і виробництва. Одночасно накопичувалися протиріччя, що стали причиною її кризи і руйнування. Долар поступово втрачав монопольне положення у валютних відносинах, а німецька марка, швейцарський франк і японська ієна стали широко використовуватися в якості міжнародного платіжного і резервного засобу. Зникла економічна і валютна залежність Західної Європи від США. Сформувалися три світових валютних центри - США, ЄС і Японія. У дійсності Бреттон-Вудська система успішно функціонувала лише між 1959 і 1968рр.

Ямайська  валютна система

   На  зміну Бреттон-Вудській системі  прийшла нова валютна система, контури  якої були визначені на нараді представників країн-учасниць МВФ, що відбулась в січні 1976р. у м.Кінгстоні (Ямайка). Ця система отримала назву Ямайська валютна система, передбачає повну демонетизацію золота (відмову від золотого стандарту) і остаточний перехід до використання як світових грошей виключно національних валют та міжнародних розрахункових одиниць — спеціальних прав запозичення (СПЗ), які випускає МВФ. Четверта валютна система діє і понині. Ямайська валютна система-це сучасний стан у розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. Дана система базується на наступних принципах: відмова від встановлення офіційної ціни на золото і золотих паритетів; припинення розміну доларів на золото; дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами; право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу; визнання плаваючих валютних курсів на підставі ринкових механізмів надання повноважень МВФ з нагляду за валютною політикою країн-учасниць. Розвиток сучасного світового господарства визначається протиборством двох тенденцій-доцентрової і відцентрової. Стосовно валютної сфери ці тенденції проявляються, з одного боку, як намагання спільними зусиллями вирішувати валютні проблеми в масштабі світового співтовариства, а з іншого-як прагнення до створення валютних угруповань.

   У режимі безпосередніх співвідношень функціонують валюти лише провідних країн — США, Японії, Німеччини, Канади, Великобританії, Франції. Більшість валют інших країн, зокрема економічно слаборозвинених, прив'язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют. Так, до американського долара прив'язано валюти близько 40 країн, французького франка — 13, до СПЗ — валюти 8 країн. Формування принципів функціонування Ямайської валютної системи не завершено. Їх коригують та наповнюють новим змістом відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.