Міжнародні транспортні перевезення

     - узгодження маршрутів міжнародних  перевезень авіакомпаній різних  країн;

     - забезпечення безпеки польотів.

     У практиці повітряних перевезень багато звичаєвих норм, серед яких слід особливо згадати так звані свободи  повітря. Таких свобод п'ять:

     1) право пролітати над територією  іншої країни;

     2) право приземлятися на території  іншої країни для ремонту і до-заправлення;

     3) право перевозити пасажирів в  іншу країну і перевозити їх  назад. Цей принцип закріплений  у двосторонніх угодах;

     4) право перевізника однієї сторони  брати пасажирів із другої  країни і перевозити їх у  третю країну;

     5) право авіакомпанії однієї країни  перевозити пасажирів, що є  громадянами іншої країни.

     Існує багато міжнародних договорів, метою  яких є усунення перешкод у торгівлі міжнародними послугами.

     Серед угод про повітряні перевезення  варто згадати:

     - Варшавську конвенцію 1929 р. про уніфікацію деяких правил, що мають відношення до міжнародних повітряних перевезень. Стосується таких питань, як: єдині підстави для подачі позову про відшкодування збитків вантажу або пасажирам із боку перевізника для країн-учасниць; правила визначення випадків, коли перевізник відповідає за збиток вантажу або пасажирам; межі відповідальності перевізника за збитки;

     - Чиказьку конвенцію 1944 р. Вона  встановила, що регулярне здійснення  повітряних перевезень в іншу  країну неможливе без спеціального дозволу тієї країни. Завдяки укладенню Чиказької конвенції з'явилася практика укладання двосторонніх угод про контроль за повітряними перевезеннями;

     - Токійську конвенцію 1963 р. про  злочини і деякі інші дії  на борту повітряного судна;

     - Монреальську конвенцію 1971 р. про припинення незаконних дій, спрямованих проти безпеки цивільної авіації;

     - Гаазьку конвенцію 1971 р. про  припинення незаконного захоплення  повітряних суден;

     - двосторонні міжнародні договори  про повітряне обслуговування. 

     СТРАХУВАННЯ

     Мета  страхування - зменшити ризик.

     За  договором страхування одна сторона - страхувальник - зобов'язана виплачувати  визначені платежі (страхові премії), а інша сторона - страховик - визначену  суму при виникненні страхового випадку.

     До  страхування вдаються в різних випадках. Страхування необхідне як для товарів, що транспортуються, так і для об'єктів, що нікуди не перевозять. Для менеджерів зовнішньоекономічної діяльності найбільш типовими є такі випадки:

     - страхування майна;

     - транспортне страхування.

     Страхування майна. На практиці використовуються типові договори страхування майна. Найбільш відомою типовою формою є форма "Страхування будинку і майна" ("Building and Property Insurance Form", або, скорочено, ВРІ).

     За  цією типовою формою страхується  будинок, споруди, машини й устаткування, особисте майно, що використовується в підприємницькій діяльності. В договорі на основі форми ВРІ можна також розширити коло об'єктів страхування і включити в нього:

     - майно, придбане після укладання  договору;

     - майно, що знаходиться в межах помешкань, придбаних після укладання договору;

     - майно, що знаходиться поза  межами помешкань, використовуваних  у підприємницькій діяльності;

     - майно, що знаходиться поза  будинком, наприклад огорожа, знаки,  антени.

     Суму  відшкодування можна встановити таким чином:

     - всі об'єкти, включені в договір  (договір часто оформляється у  вигляді страхового поліса), страхуються  на визначену суму;

     - окремі об'єкти, включені в договір,  страхуються на визначену суму;

     - ризики, що страхуються за договором, перераховуються в договорі. Можна також передбачити в договорі, що страхуванню підлягають "усі ризики", і потім передбачити винятки;

     - можна передбачити, що сума  відшкодування дорівнює вартості  заміни товару (або іншого об'єкта) чи якоїсь частини цієї вартості. Можна також передбачити, що сума відшкодування дорівнює визначеному відсотку реальної вартості товару (з урахуванням амортизації);

     - щодо майна, вартість якого  змінюється, можна передбачити, що  страхувальник повинен регулярно  (як правило, щомісяця) повідомляти страховику про вартість об'єкта. Страхувальник сплачує премії, виходячи із зазначеної вартості.

     Страхування непрямих збитків. У зазначених вище прикладах договорів про страхування  майна мова йде про збиток, що є прямим результатом страхових  подій.

     Тим часом існують й інші договори страхування, за якими страхується  збиток, що є непрямим результатом  певних подій.

     Найбільш  відомий приклад такого типу страхування - це страхування прибутку від підприємницької  діяльності.

     Страховик зобов'язується відшкодувати страхувальнику втрату прибутку або фіксованих платежів в результаті понесеного страхувальником збитку. Наприклад, в результаті пожежі магазин був закритий протягом місяця, коли працювали тільки декілька його відділів. Якби не було пожежі, було б отримано більше прибутку. Крім того, власник магазину повинен продовжувати виплачувати заробітну плату, податки і вартість утримання помешкань й устаткування.

     До  найбільш типових договорів так  званого непрямого страхування  належать:

     1) договір про страхування втрат прибутку в результаті знищення підприємства постачальника або головного споживача, що призвело

     або до зниження замовлень, або недопоставки і, в кінцевому результаті, до закриття страхувальника;

     2) договір про страхування зайвих  витрат, за яким страховик відшкодовує страхувальнику суму, що той змушений сплачувати без будь-якої користі для себе, наприклад орендна плата за приміщення після пожежі;

     3) договір про страхування втрати  орендних платежів. За цим договором  страхувальник, що передав помешкання в оренду іншим особам, одержує від страховика відшкодування збитків від втрати можливості стягувати орендну плату в результаті знищення приміщень.

     Транспортне страхування. Перші договори страхування  перевезеного майна стосувались  морських перевезень. Пізніше стали з'являтися договори страхування перевезень сушею, а потім і повітряних. На сьогоднішній день розбіжності в підходах до страхування товарів, що перевозяться різними видами транспорту, у багатьох випадках стерлися. Сучасні договори страхування часто покривають ризики, пов'язані з перевезенням, починаючи з моменту відвантаження товару і до моменту, коли він досягає пункту призначення.

     Морське страхування. Існує чотири типових  види договору морського страхування:

     - страхування судна (транспортного  засобу);

     - страхування вантажу;

     - страхування одержання плати  за фрахт власником судна;

     - страхування відповідальності товаровідправника  або перевізника перед третіми  особами.

     Страхування судна, як правило, діє тільки в межах  географічної території, зазначеної в договорі.

     Вантаж  звичайно страхується шляхом укладання  договору, в якому передбачається, що усі вантажі, що відвантажуються  страхувальником, підпадають під його дію. При страхуванні вантажу  часто використовується страховий  сертифікат на пред'явника, що передається разом із правом власності на вантаж. Володар такого сертифікату автоматично стає страхувальником вантажу і має право одержати відшкодування при випадковій загибелі або ушкодженні вантажу.

     Страхування одержання плати за фрахт може здійснюватися двома способами.

     Якщо  за договором товаровідправник зобов'язаний сплатити перевізнику оговорену  суму незалежно від того, чи був  товар доставлений, вартість перевезення  страхується як частина вартості товару. Якщо ж оплата фрахту поставлена в залежність від безпечної поставки товару, одержання плати за фрахт страхується як частина страховки судна.

     На  практиці склалося декілька типових  умов договорів транспортного страхування. 

     1. "Running down clause" (RDC). Це застереження  передбачає, які саме події є  страховим випадком.

     2. Застереження про відповідальність  перед третіми особами в разі  виникнення спору.

     3. Застереження "free of particular average". Відповідно  до цього застереження страховик  не повинен виплачувати страхову  суму, якщо тільки не відбудеться  хоча б одна з чотирьох подій:

     - судно сяде на мілину;

     - на судні станеться пожежа;

     - судно затоне;

     - станеться зіткнення.

     Крім  того, за цим застереженням, страховик  не повинен виплачувати страхову суму, якщо загальний обсяг збитків  не перевищує 10 % вартості застрахованого.

     4. Застереження про загальну аварію. Зобов'язує страховиків різних  об'єктів страхування розділити  між собою витрати на відшкодування  збитку, нанесеного навмисно при  рятуванні судна від повного  знищення.

     5. Застереження про позови і  трудові відносини. Передбачає, що судновласник повинен вжити всіх заходів для того, щоб запобігти завданню шкоди застрахованому майну або іншим інтересам. Наприклад, якщо судно сяде на мілину, судновласник повинен найняти рятувальників, і ці його витрати мають бути відшкодовані страховиком, навіть якщо судно не вдалося врятувати.

     6. Застереження про "абандон". Якщо порятунок або відновлення  корабля коштує більше, ніж загальна  вартість товарів або інших  застрахованих об'єктів, страхувальник  має право вимагати виплати страхової суми, як при повній загибелі майна. При цьому до страховика переходять усі права на товари або інші об'єкти, що були предметом страхування.

     7. Поділ ризику між страховиком  і страхувальником. Якщо в договорі  передбачено, що страховик зобов'язаний відшкодувати тільки 50 % вартості товару, то навіть якщо товару нанесений збиток, але він не загинув, страховик зобов'язаний відшкодувати тільки 50 % розміру збитку.

     8. Договірні гарантії. У морському  страхуванні існує дві форми  гарантій:

     - пряма гарантія (порука);

     - гарантія, що мається на увазі.

     До  прямих гарантій можна віднести:

     * умову, за якою страховик не  повинен виплачувати страхову  суму, якщо збитків було завдано  внаслідок військових дій;

     * умову, за якою страховик не  повинен виплачувати страхову суму, якщо збитків було завдано внаслідок заворушень, страйків і т.ін.

     Три найбільш типових приклади гарантій, що маються на увазі:

     1. Застереження про морехідність. Судновласник ручається, що судно  є морехідним, тобто:

     - судно є придатним до плавання;

     - капітан і команда достатньо  кваліфіковані;

     - наявне устаткування, необхідне  для плавання.

     (Страховик  не повинен виплачувати страхову  суму, якщо збитків завдано внаслідок  неморехідності.)