Електрозбереження

 

В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:

 

-особливо небезпечні - група А. Повинні обов¢язково підлягати страхуванню.

 

-небезпечні - група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.

 

-малонебезпечні - група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.

 

Страхове відшкодування  виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним законодавством і  визначається в результаті розгляду справи в судовому або іншому порядку. Страхове відшкодування містить:

 

компенсацію збитків пов¢язаних із пошкодженням або загибеллю майна;

 

суму збитків, пов¢язаних із погіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;

 

витрати необхідні для  врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;

 

Не відшкодовуються збитки, пов¢язані з генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.

 

Забезпечення екологічної  безпеки населення та господарських  об¢єктів на всіх рівнях реалізується через створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:

 

-Страхові фонди підприємств - джерел підвищеного ризику:

 

-Фонди взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об¢єднаннями таких підприємств;

 

-Фонд страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб, у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну діяльність.

 

Страхові фонди підприємств  та фонди взаємного страхування  призначені для компенсації, як правило, невеликих збитків. Розміри внесків  та величина відшкодування збитків  з цих фондів визначаються спільним рішенням учасників в кожному  конкретному випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі та громадяни (реципіенти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об¢єднання фондів в єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.

 

Практично підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків, викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів  і населення, і підприємств є  страхування.

 

Країни, що вводять у себе систему екологічного страхування  найчастіше стикаються з такими проблемами:

 

-відсутність методології страхування екологічного ризику;

 

-відсутність методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров¢ю населення;

 

-необхідність пошуку перестраховика для виконання зобов¢язання або створення резервних фондів.

 

В механізмі екологічного страхування не передбачені часові рамки відповідальностістраховика, а також способи визначення хкарактеру забруднення (постійне, поодиноке).

 

Угода укладається на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. При укладенні визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, як правило, в % від річного обороту  підприємства. Найвищий він може бути в енергетичному комплексі, нафтохімічній, хімічній та лісообробній промисловості, металургії.

 

Підприємства, з якими  протягом 2 та більше років без перерви  укладали угоди екологічного страхування  користуються пільгами. Знижка від  суми складає протягом двох років - 10%; трьох - 15%; чотирьох - 20.5%; більше - 30%.

 

Щоб швидше поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування. Дві основні  категорії витрат - це 1) фінансування діяльності, пов¢язаної з утриманням та ремонтом вже існуючих державних об¢єктів та служб з охорони довкілля. Особливо це стосується проблем очищення питної та стічної води, обробки комунальних відходів, а також організації обліку та контролю за знищенням токсичних та небезпечних ядерних відходів.

 

безпрограшні інвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сфері  охорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології - все це стосується другої категорії.

 

Крім того до пріоритетних категорій витрат належать:

 

термінові інвестиції у сферу  охорони здоров¢я. У регіонах з високим рівнем забрудненості повітря пріоритети повинні віддаватися заходам щодо поліпшення системи контролю за пилом від підприємств кольорової металургії та сталеплавильних заводів, а також заходам, пов¢язаним із заміною вугілля на газ для використання на районних ТЕС та в будинках. Щодо забруднення водних ресурсів в першу чергу увагу слід звернути на попередню обробку промислових стічних вод із великим вмістом вапжких металів та токсичних хімічних речовин, а також заходам, які б знизили надмірний вміст нітратів у джерелах питної води в сільській місцевості. Щодо небезпечних відходів, особливу увагу варто звернути надійному захисту джерел грунтових та поверхневих вод від забруднюючих речовин, що вимиваються із звалищ. Слід також підтримувати охорону навколишнього середовища з боку підприємств (зменшення викидів засолених вод шахтами, очищення промислових витоків целюлозних, текстильних та хімічних підприємств. Необхідно заохочувати і зменшення викидів токсичних речовин хімічними та нафтохімічними підприємствами.

 

Ефективні інвестиції на вирішення  специфічних проблем різних країн. До цих заходів відносять очищення стічних вод для охорони цінних прибережних, туристичних та екологічних  ресурсів, поетапне закінчення будівництва  очисних споруд, особливо там, де це впливає на якість води, а також  виконання програм, які запобігають  пошкодженню найважливіших екосистем.

 

-Заходи, що не потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічних пріоритетів у тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більших витрат у майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використання бензину високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузі охорони екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширення екологічної інформації про стан довкілля.

 

Промисловість країн Центральної  та Східної Європи використовує технології та виробляє продукцію, що була характерна для промилової ринкової економіки інших європейських країн тридцять та більше років тому. Протягом останніх двадцяти років західні держави інвестували кошти у поглиблення основних виробничих фондів та почали використовувати менш енергомісткі та менш шкідливі для довкілля технології. В країнах, де панувала централізована планова економіка, пріоритетним напрямком став екстенсивний розвиток основних фондів,при якому високого рівня виробництва досягають через будівництво нових більших підприємств, а не шляхом модернізації вже існуючих. Нові технології вводилися безсистемно, часом шляхом ліцензування або копіювання західних ноу-хау.Серед економічних показників не зростали ні ті, що пов¢язані із навчанням на досвіді, ні ті, що стосувалися інвестування у невеликі вдосконалення фізичного та людського факторів. А саме вони стали лейтмотивами економічного росту у країнах з ринковою економікою.

 

З того часу як збільшилося  занепокоєння щодо погіршення здоров¢я людей внаслідок шкідливого впливу промислових викидів, почалися розробк