Методи перестрахування

   Перестрахування не лише захищає страховиків, а й  сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін. 

   4. Методи перестрахування. 

   Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування  свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.

   Отже, за методом передавання ризиків  у перестрахування і за оформленням  правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

   - факультативні;

   - облігаторні  (договірні);

   - факультативно-облігаторні  (змішані).

   Факультативний  метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право  передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування - це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

   Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема  в тому, що перестраховик, приймаючи  ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться  з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного  методу полягають ось у чому:

• у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
• у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
• характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

   Власне  утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають: 
- окремо за страховим полісом; 
- за одним ризиком; 
- за рядом ризиків. 
Складним питанням для практичного перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну частину зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Тому виникає необхідність регламентації розміру власного утримання. Така регламентація може бути встановлена як законодавством, так і учасниками перестрахування. Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визначенні ліміту власного утримання. Розглянемо їх.

1. Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання.
2. Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання.
3. Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення справи за окремими видами страхування досить великі, страховик (цедент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.
4. Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.

   Визначення  правильної оцінки ризику, максимально  можливого збитку, установлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передач впливає на розмір власного утримання.

   Для кожного  виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії складають таблиці лімітів власних  утримань, які часто коригуються.

   Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп - це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику.

   Сліп  включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання і т. ін. (рис.2).

   Отримуючи сліп, перестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від  неї, звернутися до страховика за додатковою інформацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ризик, він указує на сліпі частку, яку зможе нести на своїй відповідальності.

   Далі  перестраховик відправляє перестрахувальникові підтвердження щодо участі в договорі, потім розраховується премія перестраховикові і оформлюється договір перестрахування. Нині складна процедура оформлення договору факультативного перестрахування спрощується: пропозиції можна внести, скориставшись телефоном, телексом або звернутися до брокера.

                                               Рис.2. Сліп 

При розгляді факультативного перестрахування  необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1. без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;
2. великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
3. тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
4. вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента; неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

   Комісія у факультативному перестрахуванні  встановлюється не регулярно, тантьєма здебільшого не виводиться. Факультативні  договори перестрахування укладаються  на період дії оригінального полісу.

   Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях  страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

   Зі зростанням обсягу страхових операцій постала потреба прискорити механізм передавання ризиків у перестрахування. А це, у свою чергу, сприяло появі іншого методу перестрахування, який надав страховикові більших можливостей щодо здійснення страхування, зниження його витрат за ризиками. Ідеться про облігаторне (договірне) перестрахування.

   Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма  покриттями. Перестраховик також  обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

   У договорі облігаторного перестрахування  обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.

   Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи  договорів у різних галузях і видах страхування. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні, ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику, переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разі прямого передання.

   Облігаторне перестрахування дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахову вальної премії у професіональних перестраховиків світу. Інші переваги цього методу полягають ось у чому:

1. у рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений в тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);
2. автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат пов'язаних з обробкою ризиків;
3. можливості розвитку довгострокових відносин між сторонами:

гарантії підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодопроведення страхових операцій.

   В облігаторному  перестрахуванні перестрахувальник  має систематично висилати перестраховикові перелік ризиків, що потрапляють  під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називається бордеро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно. У такому разі відпадає необхідність надання додаткової інформації, що відбиває стан страхового портфеля цедента.

   Зауважимо, про те, що облігаторне перестрахування не позбавлене й недоліків. Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

   Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

   У практиці перестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, так зване факультативно-облігаторне перестрахування. 
При факультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика. 
Зрозуміло, що перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, віддаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає йому змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.

   Факультативно-облігаторне  перестрахування використовується в особливо великих, небезпечних  ризиках, у разі можливої кумуляції  збитків, коли вичерпано місткість  пропорційних договорів. 
 

    Література

1. Александрова М.М. Страхування: Навчальний посібник. – ЦУЛ, 2002, с.-156-160.
2. Гвозденко А.А. Основы страхования: Ученик.-М: Финансы и статистика,1998. с.294-304.
3. Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник. – К.: Товариство «Знання», КОО,1998.- 321 с.
4. Постінікова І. Перестрахування. // Ж-л «Страхова справа».-2001. – № 4(4),с 72-73