Доходи і витрати страховика

55

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВИКА

1.1.Особливості діяльності страховика як суб’єкта страхового ринку

Носіями загальноцивільних прав та обов’язків у страхуванні є суб’єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов’язань. Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та бенефіціар. У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-стра­ховики, посередницькі та інформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузі належить страховикам[4,c.38].

Страховиками визнаються фінансові установи,  які  створені  у
формі акціонерних,  повних,  командитних товариств або товариств з
додатковою відповідальністю     згідно     з    Законом    України  "Про страхування"  з урахуванням  особливостей,   передбачених  цим  Законом,  а  також  одержали  у  встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.  Учасників  страховика повинно бути не менше трьох[1].

В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками вважаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".

за характером роботи страховики поділяються на три групи:

1) такі, що страхують життя;

2) здійснюють інші види страхування;

3) надають виключно перестрахувальні послуги.

За приналежністю страховики можуть бути державними (публічними) і приватними. Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

В Україні страховиками визнаються нині лише юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. У переліку дозволених в Україні видів страхових організацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Відомо, що такі підприємницькі структури дуже поширені в сімейному бізнесі. Власники в разі будь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межах зроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариств захищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд з позитивними тут існують і численні негативні фактори, зокрема малі можливості збільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, що особливо важливо у сфері страхових послуг[6,c.89].

Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку.

Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України[7,c.303].

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, котрий формується тільки грішми. Законом України "Про страхування"  встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:

- для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим) страхуванням в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО

        - для страховиків, котрі займаються страхуванням життя – в сумі, еквівалентній 1,5 млн. ЄВРО.

Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика – резидента України законодавчо не регламентована.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25% загального розміру статутного фонду[1].

Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:
- Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).

- Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу

- Нематеріальні активи.

Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою)[5,c.100].

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.
Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм.

Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду.

Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя

Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашій країні пояснюється те, що страховика часто називають страховою компанією.

Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має на це відповідну ліцензію.

Страхова компанія користується всіма правами фірми.
В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів[2].
У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії.

Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції.

Страхова індустрія при обгрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибутку на рівні, який перевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів[3,c.56].

  Відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства» акціонерні товариства можуть бути публічного та приватного типу. Кількісний склад     акціонерів    приватного    акціонерного  товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може  здійснювати  публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне   товариство   може   здійснювати  тільки
приватне розміщення акцій.  У разі  прийняття  загальними  зборами
приватного   акціонерного   товариства   рішення   про  здійснення
публічного  розміщення  акцій  до  статуту  товариства   вносяться
відповідні  зміни,  у  тому  числі  про  зміну типу товариства - з
приватного на публічне[2].

В Україні у страховій індустрії переважають приватні акціонерні товариства. Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.

По-перше, створення публічних акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ТОВ.
Приватне акціонерне товариство лише формально відрізняється від ТОВ. За своїми зобов'язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого входять внески членів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується лише вартістю акцій.
По-третє, статус приватного товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення приватного акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.
Перспективнішими для страхової індустрії є публічні акціонерні товариства.

Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою [8,c.95].

Отже, страховик - юридична особа (страхова компанія), що діє на підставі відповідної ліцензії беручи на себе певні зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі (на користь якої укладено договір страхування) при настанні страхового випадку. Згідно чинного законодавства страховиками визнаються компанії створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Страхова компанія не може бути створена у формі Товариства з обмеженою відповідальністю.

1.2. Характеристика основ формування доходів страховика та його витрат

Для забезпечення діяльності страховика по наданню страхового захисту він повинен формувати й використовувати кошти страхового фонду з метою покриття збитків страхувальників, компенсації власних затрат по веденню страхових операцій, а також одержання прибутку.

В умовах розвинутих ринкових відносин страхова компанія, як правило, вкладає тимчасово вільні кошти в інвестиційну діяльність. Тому рух готівкових, та безготівкових коштів страховика досить складний і включає в себе два від­носно самостійних грошових потоки: оборот засобів, що є джерелом страхового захисту, і оборот ресурсів, по­в'язаних з веденням страхових операцій.

Певні особливості властиві й руху частини засобів страхового фонду, що інвестуються з метою одержання прибутку. Всe це зумовлює специфіку фінансових форм страхової організації[11,c.105].

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг.
Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.
Така своєрідна "плата наперед" дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління[18,c.33].

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

1)доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування);

2)доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов’язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

3)інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій.

Доходи від страхової діяльності є первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату[7,c.145].

До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:

                   страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

                   комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

                   частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

                   повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

                   повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхувальником страхової премії (або першого платежу страхової премії, коли вона сплачується в кілька строків) договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін.

Своєчасне внесення страхових премій— один з найважливіших обов’язків страхувальника щодо страховика. Саме надходження страхової премії приводить у дію механізм страхового захисту[10,c.256].

Страхувальники мають право сплачувати страхові премії як готівкою, так і безготівковим шляхом. Страхові премії на території нашої країни сплачуються лише валютою України за винятком тих випадків, коли страхувальником є нерезидент. Він може сплачувати премію як валютою України, так і іноземною вільно конвертованою валютою.

Термін «страхова премія» — загальноприйнятий у світовій практиці. У практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше використовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок». Усе це — синоніми.