Сутність, функції підприємництва

 

Основними споживачами  послуг з програм мікрокредитування  є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).

 

Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.

 

До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:

 

– неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );

 

– низький  рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;

 

– невисока рентабельність цього виду бізнесу  для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.

 

Враховуючи  чинники, які стримують зростання  масштабів мікрокредитування в  Україні, на нашу думку активізація  і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при  підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг.

 

Формування  пропозиції послуг мікрокредитування  для суб'єктів бізнесу може здійснюватися  не тільки комерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО), основна функція яких – посередництво між споживачами мікрокредитних послуг і джерелами фінансування.

 

Для активізації  сфери мікрокредитування, посилення  фінансових позицій суб'єктів малого підприємництва і появи нових видів фінансових інститутів і нових видів фінансових послуг на вітчизняному кредитному ринку необхідно сформувати правові і організаційні основи функціонування небанківських фінансових організацій мікрокредитування.

 

В правовому  порядку доцільно врегулювати питання відносно:

 

– організаційно-правових форм, в яких можуть бути створені і функціонувати небанківські фінансові організації з мікрокредитуванню (мікрофінансові організації - МФО);

 

– джерел фінансових ресурсів мікрофінансових організацій;

 

– особливостей і порядку оподаткування небанківських  фінансових організацій мікрокредитування, у тому числі звільнити від сплати ПДВ. В існуючому законодавстві від сплати ПДВ з процентних доходів звільнені процентні виплати за іпотечними кредитами і виплати відсотків за лізинговими платежами. Аналогічну систему бажано впровадити і для процентних виплат мікрофінансовими організаціями;

 

– системи  державного регулювання мікрофінансових  організацій і ін. Пропозиція послуг мікрокредитування може бути також  істотно збільшена при взаємодії  банків у сфері кредитування суб'єктів малого бізнесу з небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО).

 

З організаційної точки зору, взаємодія банків і  МФО може здійснюватися в наступних  формах:

 

1) створення  банками власних мікрофінансових  відділень (внутрішні мікрофінансові  підрозділи);

 

2) створення  банком дочірньої компанії –  МФО, або створення незалежного  роздрібного центру, афільованого  з банком, але має при цьому  окремий штат, власну інформаційну  систему і свою стратегію діяльності  та розвитку;

 

3) співпраця  банку з діючою самостійно  на ринку МФО через:

 

- кредитні  відносини між банком і МФО

 

- виконання  МФО функції банківського агента  збору депозитів

 

- виконання  МФО функції обслуговуючої компанії.

 

Привабливість такого альянсу для банку обумовлена можливостями невисоких витрат на створення спеціальної інфраструктури для мікрофінансових операцій і невисоких ризиків для репутації банків.

 

В цілому, можна  зробити наступні висновки щодо позитивного  ефекту від активізації послуг мікрокредитування  для суб'єктів вітчизняної економіки і для фінансово-економічного розвитку України в цілому.

 

1. Комерційним  банкам розвиток мікрокредитування  дозволить зменшити кредитний  ризик портфеля, підвищуючи рівень його диверсифікації. Робота за програмами мікрокредитування є хорошою PR-кампанією, здатною принести популярність банку серед широкого кола потенційних клієнтів.

 

2. Створення  і розвиток небанківських фінансових  організацій мікрокредитування  в Україні забезпечить диверсифікацію  фінансових інститутів і фінансових  продуктів у сфері кредитування і сприятиме тим самим формуванню пропозиції на ринку мікрокредитів.

 

3. Співпраця  секторів банківського і небанківського  мікрокредитування, з одного боку, створить стимули для формування  стійкої структури української економіки, а з другого боку, надасть додаткові можливості суб'єктам малого підприємництва, що зростають, для переходу в сектор великих підприємств.

 

4. Зростання  масштабів мікрокредитування в  Україні дасть можливість малим  підприємцям, для яких можливість позичати невеликі суми грошей необхідна як повітря, активно використовувати такий звичний для підприємців розвинутих країн інструмент, як мікрокредити.

 

Сьогодні  діяльність підприємництв не є досконало регульована законодавчо, зокрема до цього часу чітко не встановлено які підприємництва з якою чисельністю і з якими обсягами оборотів включають до складу малих. Крім того малому бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємництва, мікрокредитування підприємництв, недосконалої системи оподаткування.

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).

 

Вибір виду господарської одиниці залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством.

 

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні  користуються товариства з обмеженою  відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.

 

Підприємство  як юридична особа повинне відповідати  певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної  особи відносяться:

 

1)      наявність свого майна;

 

2)      самостійна майнова відповідальність;

 

3)      право придбати, користуватися, розпоряджатися  власністю;

 

4)      право бути позивачем та відповідачем  від свого імені;

 

5)      мати самостійний бухгалтерський  баланс, розрахунковий та інші  рахунки.

 

Підприємства різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

 

Сьогодні  діяльність підприємств не є досконало  регульована законодавчо. Крім того бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємства, мікрокредитування підприємств, недосконалої системи оподаткування.

 

 

 Список використаної літератури

 

1       Економічна теорія: Підручник / За ред.. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.

2.       Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 358 с.

3.     Комарницький І., Офік М. Проблеми розвитку малого і середнього підприємництва. // Регіональна економіка. - 2005. - №4. - С. 50-58.

4.  Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний Посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.