Психологічні особливості підприємницької діяльності (інформаційно-смисловий компонент технології)

 Психологічні  особливості підприємницької діяльності (інформаційно-смисловий компонент технології)

Аналіз психологічних  аспектів підприємницької діяльності передбачає розгляд

таких питань:

• актуальність дослідження проблеми;

• зміст феномена «підприємництво» та основних історичних етапів його розвитку;

• розуміння підприємництва як типу поведінки та як виду підприємницької

діяльності;

• сутність та основні функції підприємницької діяльності;

• значення особистішого потенціалу підприємницької діяльності;

• психологічні особливості діяльності вітчизняних підприємців та їх потреба в психологічній підтримці.

Щодо актуальності дослідження слід зазначити, що протягом останнього десятиріччя, починаючи з моменту здобуття Україною державної незалежності, на її території інтенсивно відбуваються процеси відродження підприємницької діяльності. Вона поступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про її просування до ринкових форм і методів господарювання.

Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності є отримання необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності. Але окрім знань у сфері економіки, фінансів, менеджменту, права та інших соціально-економічних наук, що допомагають підприємливим особистостям заснувати, організувати та вести господарську діяльність, для успішного розвитку професійної підприємницької діяльності, для глибинного розуміння сутності економічних процесів необхідні й психологічні знання. Адже, моделі розроблені в рамках економічних теорій, стають недостатньо адекватними для вирішення багатьох економічних проблем. Причиною є постійна дія так званого «людського фактора». Це обумовило появу нового, самостійного напрямку в економічній психології - психології підприємницької діяльності. Тому важливим завданням організаційних та економічних психологів є надання психологічної допомоги діючим суб'єктам підприємницької діяльності (підприємцям), що передбачає опанування ними відповідних психотехнологій.

Аналізуючи зміст феномена «підприємництво» та основні історичні етапи його розвитку, варто насамперед зазначити, що в сучасній науці відсутня єдність в розумінні цього явища. Загальноприйнятої теорії підприємництва поки що не створено, хоча потреба в ній вже давно стала нагального. Основні причини відсутності теорії:

• підприємництво - порівняно повий феномен;

• це явище, що постійно розвивається, тому воно змінюється навіть в своїх  змістовних характеристиках і має  глибоку специфіку в різних історичних, економічних та соціокультурних умовах;

• це складне багатоаспектне явище, в якому тісно перетинаються  економічні, соціальні та психологічні сторони.

Окрім того, одне з труднощів  визначення поняття «підприємництво» полягає також в тому, що це слово є одночасно загальновживаним (побутовим) поняттям і науковим терміном.

Так, у тлумачному словнику «підприємництво» тлумачиться як діяльність, пов'язана зі створенням, підтримкою та розвитком підприємства, «справи», а також з виробництвом товарів і послуг. У свого чергу, підприємливість розглядається як характеристика активної діяльності людини, яка означає, що людина регулярно та успішно досягає своєї мети завдяки винахідливості, кмітливості, вмінню здійснити щось в потрібний момент. Отже, навіть уже в широкому розумінні поняття «підприємництво» та «підприємливість» має певний психологічний зміст. Ефективна підприємницька діяльність вимагає наявність у її суб'єкта певних психологічних якостей, ідентифікація та розвиток яких є, на думку авторів, одним із завдань психології підприємницької діяльності.

Поглибленому розумінню  сутності підприємництва як наукового явища може сприяти аналіз основних історичних етапів вивчення цього феномена.

А отже, зазначимо, що процес розвитку теоретичних основ підприємництва формувався внаслідок трьох «хвиль» наукового аналізу підприємництва.

Перша «хвиля» була пов'язана  з концентрацією уваги па явищі  підприємницького ризику і виникла ще в XVII ст. Вперше поняття «підприємець» (фр. - entrepreneur - посередник) у науковий обіг запровадив англійський економіст Р. Кантільйон. Він висунув положення про ризики як основної функціональної характеристики підприємництва. Економіст-теоретик вважав, що підприємець - це будь-який індивід, що вміє передбачати і в якого є бажання прийняти па себе ризик, спрямований у майбутнє, чиї дії характеризуються надією одержати прибуток і водночас готовністю до втрат.

Ж.-Б. Сей мав особистий досвід у сфері бізнесу, і тому відрізнявся образним сприйняттям підприємництва, чого були позбавлені інші класичні економісти. Ж.-Б. Сей говорить про підприємця як про особу, «яка береться за свій рахунок і ризику і на свою користь зробити певний продукт». Згідно з твердженням Ж.-Б. Сея, підприємець - це людина, яка організує інших людей у рамках виробничої одиниці. Він поставив підприємця в центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло па багатьох теоретиків-економістів.

A. Сміт характеризував підприємця як власника (тобто людину, що самостійно планує, організовує тс чи інше виробництво і розпоряджається його результатами). Власник іде па ризик, що спонукається мотивом одержання прибутку.

Друга «хвиля» пов'язана  з виділенням факту інноваційності як найважливішої відмінної риси підприємництва. Основоположником цього напрямку є один з найбільших представників світової економічної думки американець Й. Шумпетер.

Вивчаючи закономірності суспільного прогресу, Й. Шумпетер робить висновок, що рушійною силою економічного розвитку є підприємець, діяльність якого «полягає у створенні і втіленні нових комбінацій». Нові комбінації можуть вивести економічну систему на новий рівень рівноваги, а їх безпосереднім результатом може бути: виготовлення нового, дотепер невідомого споживачу блага; відкриття нових технологій і нових способів комерційного застосування товару; освоєння нових ринків збуту; відкриття нових джерел сировини; проведення реорганізації виробництва (підриви монополії) тощо.

Підхід Й. Шумпетера до визначення підприємця як суб'єкта, що здійснює нові комбінації, означає неможливість тривалий час залишатися таким. З моменту масового впровадження пової комбінації у виробництво особа, яка вперше ЇЇ застосувала, втрачає можливість називатися підприємцем. Таким чином, не існує окремого класу підприємців. Крім того, підприємець, за Й. Шумпстером, не є власником.

Погляд на підприємця як на новатора, вперше запропонований Й. Шумпетером, став своєрідним фундаментом теорії підприємництва.

Поява третьої «хвилі»  розвитку теорії підприємництва пов'язана з теоретичними розробками псоавстрійської школи економічного аналізу, найбільш видатними представниками якої були Л. фон Мезес і Ф. Хайєк. Ця «хвиля» відрізняється зосередженням уваги па особливих особистіших якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті управлінських рішень) і па ролі підприємця як регулюючого початку в ринковій економічній системі, тобто підприємництво забезпечує рух ринків до етапу рівноваги |26|.

Суб'єкт господарювання, за Л. фон Мезесом, діє в стані невизначеності, його уявлення про ситуацію па ринку недосконалі, а в основі прибутку лежить чисто спекулятивний процес. Однак у масштабах всієї економіки прибутки і збитки взаємно погашаються і встановлюється рівновага.

На думку Ф. Хайєка, підприємництво - це скоріше характеристика поведінки людини, а не особлива її форма. Мета такої поведінки - пошук і дослідження нових економічних можливостей.

Значний внесок у розвиток теорії підприємництва зробили представники австро-німецької школи (М. Вебер, В. Зомбарт).

Так, для М. Вебера підприємницька діяльність є втілення раціональності в широкому сенсі слова (ефективність, максимум віддачі від вкладених коштів, вибір найкоротшого шляху до обраної мети й ін.).

B. Зомбарт, розглядаючи мету діяльності підприємця, виділяє головне - це сприяння зростанню і процвітанню власної справи. Окрім того, він говорить про збільшення прибутку, яка розглядається як друга мета, яка підлегла головній і необхідна як умова досягнення процвітання своєї фірми. Аналізуючи особисті якості підприємця, В. Зомбарт дійшов висновку про необхідність поєднання в ньому властивостей «завойовника», «організатора», «торговця».

Таким чином, в широкому розумінні  підприємництво необхідно розглядати як складний соціально-економічний та соціально-психологічний феномен, специфіка якого визначається історичними та економічними особливостями розвитку підприємницького середовища і своєрідністю психології особистості як основного суб'єкта підприємницької активності.

Що стосується розуміння  підприємництва як типу поведінки та діяльності особистості, то слід зазначити, що саме ці два основні підходи існують сьогодні в сучасній науковій літературі.

Перший підхід розглядає підприємництво як особливий тин поведінки - підприємництво як поведінка. Під підприємницькою поведінкою розуміється ланцюг послідовно здійснюваних вчинків, які спрямовані на отримання суб'єктивних переваг від різниці між докладеними зусиллями та отриманим результатом в процесі придбання, зберігання матеріальних та духовних цінностей.

Пачковський Ю.Ф., розглядаючи підприємництво як особливий тип поведінки, виділяє наступні її складові:

• особлива чутливість до змій і прагнення щось змінити у  своєму житті (елемент ініціативи);

• взяття па себе відповідальності за можливі невдачі і поразки, готовність ризикувати (елемент ризику);

• сприяння реалізації і  використанню нових технологічних  можливостей шляхом впровадження у  життя винаходів та інновацій; організація  або реорганізація соціально-економічних механізмів для того, щоб з вигодою використати наявні ресурси і конкретну ситуацію (елемент новаторства);

• самостійність суджень  під час прийняття важливих рішень (елемент свободи);

• спрямованість па діяльне  перетворення навколишнього світу, побудову нових відносин; вміння випереджати події і вести конкурентну боротьбу (елемент активності).

На думку авторів, вказані  елементи відображають специфічні ознаки підприємництва як певного типу поведінки.

У рамках другого підходу підприємництво розглядається як особливий вид людської діяльності - підприємництво як діяльність. Тобто підприємницька діяльність порівнюється з іншими видами професійної діяльності. При цьому аналізуються їхні спільні ознаки, а також специфічні для цього виду діяльності. Як і будь-яка діяльність людини, суб'єкта соціальної взаємодії, підприємницька діяльність має певну психологічну структуру. Нагадаємо, що структура будь-якої діяльності включає такі елементи: мету, засоби, результат та процес.

Тож можна стверджувати про  те, що до психологічної структури підприємницької діяльності входять системи:

• потреб;

• мотивів;

• цілей;

• предметів;

• засобів досягнення цілей;

• Дій;

• результатів.

Базуючись на теоретико-методологічних та методичних основах даного навчального  посібника, доцільно, як вважають автори, говорити про підприємництво як діяльність. Адже професійні зусилля організаційних психологів спрямовані на надання психологічної допомоги засновникам та власникам підприємств (організацій) - підприємцям, для яких підприємництво - це специфічна діяльність.

Стосовно більш детального аналізу змісту та основних функцій  підприємницької діяльності варто ще раз уточнити тлумачення таких понять як «підприємництво», «підприємницька діяльність» та «підприємці». Співвідношення даних феноменів може мати такий вигляд.

Підприємництво - це вид діяльності, тому доцільним є використання поняття «підприємницька діяльність».

Підприємницька діяльність - самостійна, здійснювана за власною ініціативою, на власний ризик, систематична діяльність, яка спрямована на виробництво товарів, надання послуг та ін. з метою отримання прибутку.

Підприємці - це особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, виступають суб'єктами цієї діяльності.

Сутність підприємницької діяльності глибше розкривається через її основні функції:

• інноваційну (творчу) - полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, пов'язаних з господарським ризиком;

• ресурсну - передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів;

• організаційну - полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням;