Контрольна робота з д «Інтелектуальна власність»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет  водного господарства та природокористування

Слов’янський навчально-консультаційний центр

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Інтелектуальна  власність»

студентки гр. ЕП-61

спеціальності «Економіка і підприємництво»

Прокопенко Ю.Ю.

 

 

Варіант 10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Слов’янськ - 2013

1. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності

Всі об'єкти інтелектуальної власності поділені на три групи:

• об'єкти промислової власності;
• нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності;
• об'єкти авторського права і суміжних прав.

До нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності відносять:

• ноу-хау;
• недопущення недобросовісної конкуренції;
• топологія (топографія) інтегральних мікросхем;
• сорт рослин та породи тварин (селекційні досягнення);
• раціоналізаторська пропозиція.

Важливим об'єктом  інтелектуальної власності є  ноу-хау — не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

Вперше термін "ноу-хау" був використаний у 1916 р. у судовій  справі Дюранда проти Брауна в  США і означав "знати, як застосовувати  патент", оскільки йшлося про інформацію, необхідну для впровадження винаходу, але спеціально пропущену заявником у патентному описі, що перешкоджало реалізації винаходу промисловим шляхом.

У Правилах Комісії Європейського  Співтовариства № 556/ 89 від 30 листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау — це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.

Часто як тотожне терміну "ноу-хау" використовують поняття  комерційної таємниці — будь-якої інформації, що має справжню або  потенційну комерційну цінність у зв'язку з її секретністю та недоступністю  третім особам, до якої немає вільного доступу і відносно якої власник вживає заходи щодо конфіденційності.

Важливими передумовами перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної  власності є такі: затребуваність, комерційна цінність у виробництві  та збуті, перед - та після продажному обслуговуванні та експлуатації товарів і послуг; недоступність іншим суб'єктам без згоди власника; можливість їх передачі та використання іншими суб'єктами у конфіденційному режимі.

Необхідно зазначити, що конфіденційність є важливою ознакою  ноу-хау, оскільки знання та досвід як невід'ємні складові інтелектуального капіталу відіграють все більш вагому роль у сучасній конкурентній боротьбі. На думку переважної більшості дослідників, залежно від призначення ноу-хау структурують так:

• науково-технічні (знання, досвід та навички щодо науково-дослідницьких, технологічних, виробничих проектних і конструкторських рішень);
• управлінські (знання, досвід та навички щодо структури та методів управління, розподілу обов'язків, структурних зв'язків);
• комерційні (знання, досвід та навички, які стосуються кон'юнктури ринку, посередників, каналів збуту, споживачів, конкурентів, організації рекламної діяльності);
• фінансові (знання, досвід та навички щодо найвигідніших форм використання грошових коштів, цінних паперів, специфіки податкової системи, митних обмежень, форм кредитування).

До ноу-хау, як правило, відносять технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у  тому числі професійний досвід працівників, відомості про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо. Водночас розрізняють:

• ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння);
• ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо);
• ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати).

Водночас до ноу-хау  не можуть належати статутні документи  підприємства, відомості звітності, що надається за встановленими формами; бухгалтерська звітність; відомості  про забруднення довкілля, порушення  антимонопольного законодавства тощо.

Одним із нетрадиційних  об'єктів промислової власності  е недопущення недобросовісної  конкуренції. Йдеться не стільки  про надання виключних прав, скільки  про визнання юридичних вимог  щодо необхідності додержання конкуруючими суб'єктами господарювання чесних правил комерційної діяльності.

Коментарі до Типового закону про товарні знаки, фірмові найменування та акти недобросовісної конкуренції  для країн, що розвиваються, визначають як недобросовісну конкуренцію такі види діяльності:

• підкуп покупців конкурентів, спрямований на їх залучення як клієнтів та збереження їх прихильності в майбутньому;
• з'ясування виробничих чи комерційних таємниць конкурентів шляхом шпіонажу або підкупу їх службовців;
• неправомірне використання чи розкриття ноу-хау конкурентів;
• спонукання службовців конкурентів до порушення чи розриву їх контрактів з наймачами;
• бойкотування торгівлі фірм-конкурентів;
• недобросовісні погрози конкурентам позовами про порушення патентів чи прав на товарні знаки;
• продаж товарів власного виробництва за нижчими цінами з метою протидії конкуренції (демпінг);
• введення в оману споживачів на основі створення у них враження щодо можливості придбання товару за надзвичайно вигідних умов;
• наміри щодо копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурентів;
• заохочення порушень контрактів, укладених конкурентами;
• рекламну діяльність, що ґрунтується на порівнянні з товарами і послугами конкурентів;
• порушення прав, що не мають безпосереднього стосунку до конкуренції, якщо таке порушення дає змогу досягти невиправданих переваг над конкурентами.

Проблема недопущення  недобросовісної конкуренції —  багатопланова та складна, оскільки недобросовісна конкуренція є невід'ємною  складовою ринкового суперництва  і постійно змінює свої форми. Відтак закони щодо недопущення недобросовісної конкуренції повинні бути гнучкими і передбачати широкий спектр заходів, спрямованих на боротьбу з нечесною комерційною діяльністю. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми є гармонізація національних законодавств у галузі промислової власності, пов'язана з глобалізацією міжнародної торгівлі та засобів комунікації.

Важливим об'єктом  інтелектуальної власності за сучасних умов становлення та розвитку інформаційного суспільства є топологія (топографія) інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема — це мікроелектронний виріб кінцевої чи проміжної форми, призначений  для виконання функцій електронної  схеми, елементи і з'єднання якого  нероздільно сформовані в об'ємі  та (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топологія (топографія) інтегральних мікросхем — це зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геометричне  розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними.

Топології інтегральних мікросхем використовуються у виробництві  напівпровідникових чипів і є  найважливішою складовою електронних  приладів. Автору належать виключні права  на використання топології інтегральних мікросхем, майнові права на які можуть передаватись повністю чи частково іншим особам за договором, переходити у спадок тощо. Виключне право на використання топології інтегральних мікросхем діє протягом 10 років.

Топологія інтегральних мікросхем відповідає умовам обороноздатності, якщо вона є оригінальною (не є прямим відтворенням, копіюванням іншої інтегральної мікросхеми, має суттєві відмінності й не була відомою в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки чи першого використання). Міжнародна практика свідчить, що охорона топологій (топографій) інтегральних мікросхем має змішану форму і може базуватись як на нормах права щодо охорони промислової власності, так і на нормах авторського права.

Також до нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності  відносять сорти рослин та породи тварин, раціоналізаторську пропозицію.

 Сорт рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під  породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Раціоналізаторською пропозицією е визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

 

 

2. Особливості фірмових найменувань як ОІВ

В сьогоденні будь-яке  підприємство (установа чи організація) як суб'єкт господарського обороту має своє ім'я. Обов'язкову наявність якого визначає ст. 90 Цивільного кодексу України (ЦКУ): юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. А згідно з частиною першою ст. 159 Господарського кодексу України (ГКУ) таке найменування може мати і громадянин-підприємець.

Тобто, мова йде про  звичайне комерційне або фірмове  найменування суб'єкта господарювання, яке вказується в його установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

З 1 січня 2004 року і ЦКУ і ГКУ  комерційне (фірмове) найменування визнане  об'єктом інтелектуальної власності (ст. 155 ГКУ та ст. 450 ЦКУ).

Об'єктом фірмового  найменування є назва, або ім'я, під  яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Отже, основним призначенням фірмового найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

   Назва підприємства або  ім'я підприємця (власника) як об'єкт  правової охорони має відповідати  певним вимогам, які виробилися  в практиці. В основі цього  об'єкта (назви чи імені) має  лежати принцип істинності фірми.  Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо). Найменування повинно відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

   У найменування  фірми не повинні включатися  позначення, які здатні ввести  в оману. Так, наприклад, власник  приватного підприємства не повинен  включати у фірмове найменування  таке позначення, яке асоціюється  в клієнтів з державною належністю  підприємства.

   Фірмове найменування  може досить ефективно виконувати  свою функцію, якщо воно має  такі відрізняльні ознаки, які  здатні чітко відокремлювати  дане підприємство від інших  подібних. У цій ознаці реалізується  ще один принцип, а саме принцип  виключності. Це означає, що фірмове найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіально розмежовані.

   Принцип виключності  фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої фірмове  найменування не повинно співпадати  з товарними знаками і зазначеннями походження товарів, які належать третім особам.