Світогляд і мораль - визначні засади життєдіяльності людини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Доповідь на тему:

Світогляд і мораль – визначні засади безпеки  людини

Підготувала:

студентка 421 групи

Охріменко Оля

Суми – 2010

Досвід і мудрість як принципи формування і розвитку світоглядної культури з необхідністю ведуть людину до сфери моралі. Мораль — це сфера соціального, що існує як система поглядів і уявлень, норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей. Ця сфера є проявом історично визначених реальних відносин людей: як одних до інших, так і самої людини до різних форм її історично сформованих спільностей.

Мораль є найдієвішим  визначником світоглядної культури. Зародження моралі пов'язують із первісним  суспільством, у якому виникає  природна потреба регулювання відносин між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значущості одних і  безперечної поваги до інших. Практика взаємовідносин у стародавньому  суспільстві, що складалася під впливом  жорстокої боротьби за існування, поступово  творила звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримуватися. Основою  такої моралі були первісна рівність і притаманний родовому суспільству  колективізм. Людина природно-духовно  відчувала свій нерозривний зв'язок із колективом, бо самостійно не могла  протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і племені, захист, взаємодопомога, співчуття  і милосердя — загальноприйняті норми моралі того часу. В ім'я  свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хоробрість, зневага  до смерті. Завдяки спільній праці  в первісному суспільстві формувалися  такі моральні почуття, як обов'язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві  не було суттєвої майнової диференціації, — за слуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник  роду, зав дяки загальноприйнятим  нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві роз  вивалися лише позитивні моральні якості людини. Там формувались також  негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких мораль них принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.

У первісному суспільстві  мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які  фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком  суспільства, людських взаємин сягає  нового рівня і мораль. З поділом  праці розпадається колективізм  родових моральних відносин. На зміну  колективістській моралі приходить  мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала  не лише кроком назад у форму ванні  світоглядної культури. Нові члени  суспільства – вільні громадяни  держави – не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найвагоміший внесок у світоглядну культуру — вона вперше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала  моральну пригніченість особи.

В історії Середньовіччя  мораль фактично ототожнювалася з релігійним проявом духовності. Церква, реально  завоювавши політичну владу за допомогою  релігії, намагалась заволодіти і душами людей.

Норми моралі стали розглядатися крізь призму релігійних приписів, зазнаючи суттєвих трансформацій. Наприклад, мораль, яка проповідувалась християнською  церквою, мала за мету захист існуючих соціальних відносин на основі примирення гнобителів і пригноблених. Ця мораль, яка ґрунтувалась на ідеї християнської рівності людей перед Богом і смиренності перед можновладцями, зовні мала вигляд загального для всього суспільства явища. Однак насправді вона була лицемірним прикриттям аморальної практики і дикого свавілля тих, хто перебував біля керма влади. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично-орієнтованої, наприклад, християнської моралі, з іншого – реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього, милосердя тощо. Поряд із цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і "дамі серця", чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості. 

Мораль епохи Ренесансу  відіграла значну роль у розвитку людської цивілізації. Це було відродження  і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Як вищий прояв принципів  і норм поведінки мораль спустилася від Бога до людини. Усвідомивши  дійсну природу свого існування  і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує і  життям освячує тілесну й духовну  досконалість людини, вічність добра  і минущість зла, непохитну єдність  слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини XX ст., мораль переживала різні стани відродження  своєї дволикості і зародження відкрито апологетичного характеру. Спочатку, у XVII—XVIII ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала  як позитивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скромність, чесність та ін. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, багатства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак у XIX—XX ст. обіцяне  офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними  лихами і хворобами. Обіцяне "світле" і "багате" майбутнє потонуло в  обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Розходження слова і діла стало моральною нормою і принципом діяльності різних типів суспільств. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцями, стала керуватися інстинктивно визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами.

Формування негативних моральних  якостей людства, хибних поглядів і  переконань викликало появу таких  негативних суспільних явищ, як геноцид, репресії, расизм, апартеїд, фашизм, анархізм, вандалізм тощо.  Розглянемо коротко  деякі з них.

Геноцид — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій відносяться:

• вбивство членів цієї групи;
• нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
• навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
• дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
• насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні (Конвенція, Стаття II). Офіційна політика винищення у Радянському Союзі за класовим чи соціальним походженням (куркулів, офіцерів тощо) була частково винесена за дужки цього означення геноциду. Проте в початковій версії Конвенції (1946 р.) визначення геноциду включало також злочини, здійснені з політичних мотивів, але в подальшому вони були вилучені під тиском Радянського Союзу через побоювання Сталіна перед відповідальністю.

Разом з тим за часів  Сталіна щодо українців проводилися  цілеспрямовані дії з метою їх повного або часткового знищення (або знешкодження) саме за етнічними (національними) мотивами.

Проте, хоча суть геноциду полягає  в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення  чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами, від інших масових вбивств людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців, які завжди є хибними, оскільки все людство світу характеризується єдиним видом і єдиним генофондом. Абсолютно всі раси є потенційно рівноцінними, що доведено науковцями. Поточні ознаки «нерівноцінності» рас залежать не від їх біологічних засад, а лише від рівня цивілізаційного і фізичного розвитку, території (ареалу) їх переважного розселення, кліматичних та інших ознак впливу зовнішнього середовища.

Наведемо приклади геноциду:

• Геноцид індіанців;
• Геноцид вірмен в Туреччині після Першої Світової Війни;
• Голодомор в Україні 1932—1933;
• Голокост — геноцид євреїв нацистами Німеччини під час Другої Світової Війни;
• Геноцид у Руанді — найважчий після світових війн;
• Геноцид в Сребрениці — злочин сербських сил проти; боснійського мирного населення;
• Геноцид в Дарфурі — найновіша трагедія;