Розвідувальна діяльність як суспільно-політичне явище

                                                          ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Право. Економіка. Політика. Оперативна діяльність спецслужб.

Їхній взаємозв’язок і взаємовплив

Розділ 2. Міжнародні відносини. Зовнішньополітична практика.

Міжнародне право і розвідувальна діяльність. Їхній взаємозв’язок і взаємовплив

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

    Не зважаючи на дуже поширене при висвітленні спеціальних тем застосування ЗМІ, відкритими спеціальними науково-популярними та фаховими виданнями таких понять як: „розвідувальна діяльність”, „шпигунство”, „таємні операції”, „підривна діяльність”, „ідеологічні диверсії”, „оперативна діяльність спецслужб”, „контррозвідувальна діяльність”, „оперативно-розшукова діяльність правоохоронних органів”, у наукових колах немає систематизованого уявлення про етимологію і гносеологічні корені змісту цих понять. Саме це призводить до недооцінки та спрощеного висвітлення сучасних глобальних, геополітичних, світових процесів, проблем і тенденцій суспільно-політичного розвитку суспільств, особливо посткомуністичних держав.

    У зв’язку з тим, що за своєю специфікою порушена проблема визначається як міждисциплінарна, то звичайними загальноприйнятими поняттями окремо взятої наукової галузі визначити всі її специфічні особливості неможливо. Дана обставина потребує вжиття професійної мови, тобто введення в загальний науковий обіг деяких спеціальних понять, які використовуються у вузькому колі фахівців зі спецслужб і правоохоронних органів у всіх державах світу.

    Так, вивчення базового матеріалу свідчить, що під час проведення аналітичної роботи та фахової оцінки важливе місце займає свідоме неупереджене розуміння дослідником природи виникнення і механізму взаємодії сукупності економічної, політичної, ідеологічної, соціальної, криміногенної та інших видів обстановок. Зазначену сукупність обстановок у спецслужбах і правоохоронних органах фахівці всіх без винятку держав визначають (з незначними розбіжностями у змісті) через поняття „оперативна обстановка”.

    Якщо розглянути це поняття детальніше, то виходить, що первісне поняття „обстановка” – це, насамперед, стан і характер умов виробництва; значення, місце і роль інтересів політичних сил у конкурентній боротьбі; розстановка політичних сил на міжнародній арені, в регіоні, в окремій державі, організації і т. ін. на певний момент часу.

    Оперативна обстановка складається із елементів економічної, політичної, ідеологічної, соціальної, криміногенної та інших видів обстановки в тому чи іншому суспільстві або регіоні. Зазначені види обстановок у даному випадку виступають як чинники, основоформуючі передумови оперативної обстановки. На формування характерних рис оперативної обстановки в сфері забезпечення безпеки держави, суспільства, людини і громадянина у середині країни та на міжнародній арені активно впливають внутрішні та зовнішні чинники у вигляді діяльності головних (генеральних) суб’єктів в особі вищих посадових осіб держав, транснаціональних фінансово-промислових, валютно-банківських об’єднань, економічних і науково-виробничих корпорацій, керівників і впливових активістів транснаціональних таємних елітарних співтовариств та підпорядкованих ним виконавчих суб’єктів в особі структур зовнішньополітичних відомств (дипломатичні служби посольств, консульств, військових місій, культурних, науково-технічних аташе, мовно-культурних центрів),загальнонаціональних державних спецслужб, спецслужб недержавних приватних підприємницьких структур (від транснаціональних корпорацій до середніх і дрібних),правоохоронних органів, зокрема кримінальної, податкової поліції тощо. Одночасно в цій сфері оперують також різного спрямування і потужності мафіозні структури, організовані злочинні угруповання, окремі впливові злочинні авторитети, а також інші різновиди латентних об’єднань тощо.

     Таким чином виходить, що оперативна обстановка – це складне поняття, котре визначає характер умов, в яких діють:

        правоохоронні органи, спецслужби (розвідка і контррозвідка), дипломатичні служби, інші державні органи, відповідальні за правопорядок, громадську, державну, економічну, інформаційну та інші види національної безпеки, захист життєво важливих інтересів суспільства та оборону держави;

        представники організованих злочинних угруповань, латентних структур;

        учасники міжцивілізаційної, міжнародної і регіональної економічної, науково-технічної, політичної, ідеологічної, військово-стратегічної конкуренції; релігійного та міжетнічного протистояння;

        інші учасники міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин.

    Всі учасники відносин, що відбуваються в певній оперативній обстановці, поділяються на генеральних і виконавчих суб’єктів. У теорії міжнародних відносин до генеральних суб’єктів відносять держави, міжнародні, державні та недержавні організації, латентні співтовариства і навіть фізичних осіб з високим міжнародним авторитетом.

    Серед всіх учасників міжнародних і внутрідержавних суспільних відносин особливе місце займають так звані виконавчі суб’єкти (насамперед, спецслужби, правоохоронні органи), які забезпечують сприятливі та безпечні умови реалізаціїгенеральними суб’єктами стратегічних і поточних завдань щодо досягнення визначених цілей, захисту національних чи корпоративних інтересів, реалізації перспектив стратегії розвитку націй, народів, держав, міждержавних об’єднань, транснаціональних угруповань, цивілізацій.

    Дослідження порушеної проблеми свідчить, що більшість іноземних фахівців з питань діяльності спеціальних служб визначають розвідувальну діяльність як різновид оперативної – агентурно-оперативної діяльності, котра здійснюється щодо іноземного партнера. Відомий її антипод – контррозвідувальна діяльність – часто визначається внутрішньою розвідкою. Звідси дуже часто у назвах розвідувальних органів ми можемо побачить слово „зовнішня” – Служба зовнішньої розвідки Росії (СЗРРФ), Служба зовнішньої розвідки України (СЗРУ), Головне управління зовнішньої безпеки Франції (ДЖСЕ). У зв’язку з тим, що нині умовний розподіл на внутрішню (контррозвідку) і зовнішню розвідку за принципом юрисдикційних повноважень на національній території та в іноземних державах у більшості іноземних спецслужб не дотримується, то дуже часто не можна однозначно визначити, хто в даному випадку оперує.

     Приміром, французька ДЖСЕ часто в супереч нормативним приписам проводить окремі оперативні заходи на національній території, а французька контррозвідки ДСТ – за кордоном, зокрема по терористичних організаціях, наркосиндикатах, інших організованих транснаціональних злочинних угрупованнях, тоталітарних сектах, які управляються із-за кордону. Однією з причин такого положення є потреба в досягненні найвищої конспірації в проведенні оперативних заходів і наявність традиційної конкуренції розвідки та контррозвідки за право бути „першою” в оточенні керівника держави.

    Виходячи з цього, автор статті вважає за доцільне застосовувати узагальнюючий термін оперативна (агентурно-оперативна, конспіративна, таємна, прихована) діяльність, якщо це стосується однаково як розвідки, так і контррозвідки.

Розділ 1. Право. Економіка. Політика. Оперативна діяльність спецслужб. Їхній взаємозв’язок і взаємовплив

      Розвідувальна (контррозвідувальна) діяльність як специфічний вид суспільної діяльності відбувається у відповідній оперативній обстановці, на яку визначальний вплив здійснюють політика, економіка і право. У свою чергу, політика, економіка, право і оперативна діяльність як суспільні явища утворюють особливу систему взаємозв’язків, взаємозалежності та взаємовпливу. Практика свідчить, що кожен аналітик або вчений, який береться за дослідження природи та механізму формування оперативної обстановки, в якій здійснюється оперативна діяльність, має спиратися на наукові положення щодо взаємозв’язку права, економіки, політики, розробленими в теорії держави і права.

     Саме взаємозв’язок і взаємозалежність зазначених соціальних явищ породжує умови для виникнення і розвитку іншого суспільно-політичного явища – оперативної (розвідувальної / контррозвідувальної) діяльності, що за своїми характерними рисами визначається як таємна, конспіративна, прихована, негласна, котра призначена для здійснення „делікатних” заходів, пов’язаних з порушенням загальноприйнятих моральних, етичних, правових норм, виходом за межі правомірної поведінки, а також в окремих випадках зі здісненням навіть злочинних діянь. Характер їхнього взаємозв’язку і взаємовпливу є головною передумовою формування характерних рис умов реалізації спецслужбами завдань, тобто – оперативної обстановки.

    Так, право „живе” в оточенні різних соціальних явищ, котрі впливають на нього, але останні також відчувають його зворотній вплив. До них належать економіка і політика, а також один із різновидів політичної практики їх реалізації – розвідувальна і контррозвідувальна діяльність. У зв’язку з цим вивчення механізму формування оперативної обстановки потребує наукового розуміння особливостей і принципів визначення характерних рис природного взаємозв’язку та співвідношення „права – економіки – політики – оперативної (розвідувальної / контррозвідувальної) діяльності”.

    У теорії держави і права економіка в широкому значенні цього поняття – це одна із сторін матеріального виробництва, інша –соціальна сфера, котра забезпечує існування і відновлення фізичного життя людини. Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об’єктивною основою формування права. Так, лише в сполученні з юридичним елементом виникає, приміром, право на власність як соціально-економічне явище. З цього виходить, що лише юридичний зв’язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину.

     Таким чином, певним економічним відносинам відповідає певна правова форма, котра їх закріплює. Економіка впливає на право безпосередньо або опосередковано – через державу, політику, правосвідомість тощо. Безпосередній вплив економіки уособлюється в праві держави розпоряджатися засобами виробництва, котрі знаходяться в її володінні. Найбільш типовим є опосередкований вплив економіки на право. Це виявляється у визначенні державою розміру податку, мінімального розміру заробітної платні, строку відпустки, встановлення правил економічної і технічної безпеки, правил поширення інформації та доступу до конфіденційних даних тощо.

    Зворотна дія права на економіку відбувається трьома основними способами:

        право закріплює економічні відносини, котрі склалися; гарантує їхню стабільність (право як закріплювач);

        право стимулює утворення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього існують відповідні умови (право як стимулятор);

        право підтримує і охороняє чинні економічні відносини,особливо ті, що знов виникли (право як охоронець).

   Таким чином, сутність першого способу полягає в тому, що необхідність правової форми регулювання певних економічних відносин об’єктивно породжується економічними потребами суспільства. Виступаючи як закріплювач відносин, що склалися в економіці, право забезпечує їх стабільність. Право відповідає матеріальним умовам життя, обумовлене ними, фіксує їх. Воно не може бути вище рівня економічного розвитку суспільства.

     Реальне життя свідчить, що міжнародна економічна конкуренція, як правило, створює проблеми, котрі неможливо вирішити з партнерами чи конкурентами в звичайних правових межах на підставі положень чинних міжнародних чи національних правових норм. Не даремно в економічній і юридичній науці є таке поняття як „недобросовісна конкуренція”. У даному випадку суб’єкти міжнародних чи внутрішніх національних економічних відносин, як правило, застосовують один до одного таємні (оперативні, розвідувальні або контррозвідувальні) заходи для отримання необхідних переваг, що передбачає порушення вимог права. У даному випадку виникає конфліктна взаємодія між національним і міжнародним правом, котра дозволяє представникам спецслужб відходити від цивілізованої публічної міжнародної практики та через відповідну політику правлячих кіл у галузі права здійснювати розвідувальні та контррозвідувальні оперативні (конспіративні, таємні) заходи щодо іноземних партнерів і навпаки, в межах норм внутрішніх підзаконних актів, санкціонованих вищими посадовими особами держави, нехтуючи певними цивілізованими нормами, закріпленими в праві.