Групові конфлікти, їх природа, типологія та функції

     Курсова робота

     тема: Групові конфлікти, їх природа, типологія та функції

     Предмет: соціальна психологія 

     Пропоную  свій варіант назви  теми: "Групові  конфлікти у виробничих колективах, їх природа, типологія та функції".

ЗМІСТ 
 

ВСТУП

     Актуальність дослідження. Сучасні українські підприємства змушені працювати в нових умовах господарювання, котрі викликані появою світової економічної кризи. Разом з цим актуально постає питання соціальної напруженості, оскільки спад виробництва відображується на сфері виробничого життя і соціальних відносинах в трудових колективах. Неминуче з'являються конфлікти, які виконують неоднозначну роль в життєдіяльності підприємств. Для зниження негативних наслідків конфліктів необхідно управляти їх протіканням і розв’язуванням, знижувати рівень конфліктного протистояння. 

     Проблема  конфліктів завжди приваблювала дослідників  і розроблялася представниками різних напрямків як у зарубіжній, так і у вітчизняній науці. Зокрема, у зарубіжній психології можна виокремити представників різних підходів: психоаналітичного (З. Фрейд, К. Юнг та А. Адлер); соціотропного (У. Мак-Даугалл, С. Сігеле); етологічного К. Лоренц, Н. Тінберген); теорії групової динаміки (К. Левін, Д. Креч); фрустраційно-агресивного (Д. Доллард, Н. Міллер); поведінкового (А. Басс, А. Бандура); соціометричного (Дж. Морено, Г. Гурвіч); інтеракціоністського (Т. Шибутані, Д. Шпігель). Завдяки цим роботам було започатковано систематичне вивчення конфлікту як самостійного соціально-психологічного феномену. У середині ХХ століття перед дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення практичних шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шікман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас), теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюіт).

     В Україні конфлікти сьогодні досліджують А.В. Бобро, А.І. Бузнік, А.М. Гірник, Н.М. Дорошенко, В.Г. Ласькова, Г.В. Ложкін, В.М. Кушнірюк, І.Б. Омелаєнко, М.І. Пірен, Н.І. Пов’якель, В.М. Радчук, О.Л. Світличний та ін. Натомість проблема конфлікту, можна вважати, не знайшла свого всебічного розгляду та відображення, хоча і проводилися окремі дослідження з даної проблеми. Зокрема, вивчалися ділові конфлікти, сімейні конфлікти, конфлікти у освітньому середовищі, котрі, в основному носили характер міжособистісних. При цьому практично не приділялось уваги розгляду причин, сутності, функціям і способам розв’язання міжгрупових конфліктів, а тим більш – конфліктів в економічній сфері суспільства. Цей факт обумовив вибір теми даного дослідження: "Групові конфлікти у виробничих колективах, їх природа, типологія та функції".

     Мета дослідження – вивчити особливості протікання міжгрупових конфліктів, їх залежність від психологічних особливостей членів групи.

     Об’єкт дослідження – міжгруповий конфлікт в трудовому колективі

     Предмет дослідження – особливості міжгрупового конфлікту в умовах погіршення соціально-психологічного клімату в організації.

     На  реалізацію мети дослідження спрямовані наступні завдання:

     1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми, узагальнити досвід вивчення конфліктів у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників.

     2. Розробити та обґрунтувати методологію дослідження трудових міжгрупових конфліктів на основі їх залежності від психологічних особливостей індивідів, що складають виробничі групи.

     3. Практично вивчити причини, умови протікання конкретного міжгрупового трудового конфлікту, розробити пропозиції щодо шляхів оптимізації соціально-психологічного клімату на виробництві.

     Гіпотезою дослідження виступає припущення стосовно того, що своєчасна діагностика психологічних особливостей членів трудового колективу та урахування їх при комплектації трудових колективів  сприятиме підвищенню продуктивності стосунків у трудовому колективі, недопущенню конфліктів.

     Завдання  дослідження були реалізовані шляхом застосування системи теоретичних та емпіричних методів. Серед них: теоретичний аналіз та систематизація наукових даних з проблеми; спостереження, бесіди. Для збору емпіричної інформації була застосована методика К. Томаса.

     Робота  структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ГРУПОВИХ КОНФЛІКТІВ

1.1. Досвід вивчення  групових конфліктів  у вітчизняній  та зарубіжній  соціальній психології

     Конфлікт (від лат. conflictus – "зіткнення") у загальному розумінні цього слова означає "зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів; серйозні розбіжності; гостра суперечка" [8; с. 534]. Будучи явищем доволі розповсюдженим у суспільстві, конфлікт ніколи не був предметом дослідження тільки однієї науки (наприклад, психології, соціології або політології). Науковці завжди визнавали, що конфлікт породжується дією комплексу чинників: психологічних, соціальних, економічних, політичних, історичних та ін., що вимагало для його дослідження створення інтегративної, міжгалузевої дисципліни – конфліктології. Крім цієї науки, конфлікт досліджує також соціальна психологія, котра, на відміну від конфліктології, розглядає не всі види конфліктів, а тільки ті, що пов’язані з психологією соціальної групи.

     Історично склалося так, що визначально конфлікт став розглядатися в основному в політичній площині, тобто як зіткнення суспільних інтересів великих соціальних груп – класів, верств. Наприклад, античні філософи, вважали, що конфлікти є найважливішим і необхіднішим атрибутом суспільного розвитку. Зокрема, Геракліт визнавав, що саме негативні наслідки зіткнень і воєн примушують людей шукати миру і прагнути до нього. Більш того, він наполягав на тому, що не тільки люди, але і боги, і весь космос існують в суперечностях і боротьбі, і через те виступають джерелом появи нового у світі.

     Саме  протиріччя великих соціальних груп стали предметом розгляду видатних мислителів минулого: гуманістів епохи Відродження– Т. Мора, Е. Ротердамського, Ф. Рабле; просвітників XVIII століття – Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера. У ХІХ ст. з'являються нові концепції конфлікту – економічно-політична теорія К. Маркса, еволюціоністська У. Самнера, Л. Гумпловіча, соціологічна Р. Зіммеля, Е. Берджесса, А. Смолла. Початок розвитку психологічних теорій групових конфліктів заклав З. Фрейд наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Його психоаналіз враховував вплив на свідомість людини групового психологічного тиску. Цей тиск, за Фрейдом, робить суспільство: як в особі одного індивіда, так і в масштабі усього соціуму, культура якого є визначальним чинником для появи внутрішньособистісного або міжособистісного конфлікту.

     Особлива  увага до досліджень у області  вивчення конфліктів намітилося в другій половині ХХ ст., в основному в роботах видних зарубіжних соціологів Т. Парсонса, Е. Мейо, Л. Козера, Р. Дарендорфа, А. Гоулднера, а також психологів і фахівців з управління Дж. Р. Скотта, Р. Фішера, У. Юрі та ін. Починаючи з середини ХХ ст., у рамках соціальної психології конфлікти розглядаються західними науковцями: М. Шеріфом, М. Дейчем, М. Фолгером, Г. Теджфелом. У цей час окремого розгляду дістає концепція групового (міжгрупового) конфлікту. В міжгруповому конфлікті суб’єктами виступають групи (малі, середні, мікрогрупи). В основі такого протистояння лежать зіткнення протилежно спрямованих групових мотивів (інтересів, цінностей). На думку М.І. Пірен, в цьому і полягає одна із основних особливостей таких конфліктів [24].

     Оцінюючи  міжгруповий конфлікт в цілому, науковці дійшли до двох варіантів його наслідків для групи: деструктивний і конструктивний. Більшість дослідників погоджується з тим, що міжгруповий конфлікт має в основному негативний характер для формування та існування групи. Така негативність, на думку М. Дейча (1973) і М. Фолгера (1993),  виявляється в тому, що в ході міжгрупового конфлікту відбувається процес накопичення негативних емоцій, що призводить до погіршення комунікації між сторонами і зменшення взаєморозуміння. Угрупування стають заручниками своїх позицій, вони схиляються розглядати один одного і свої позиції як цілком протилежні, тоді як насправді цього може і не бути. Всі чинники, які їх розділяють, починають перебільшуватися і висуватися на перше місце, тоді як їх схожість і спільність починають недооцінюватися і зменшуватися. Такі процеси ведуть до дегуманізації іншої сторони і прагнення підсилювати тиск один на одного, ще жорсткіше заявляти свої позиції, збільшуючи ресурси для досягнення перемоги і підсилюючи завзятість відстояти себе під тиском іншої сторони. Якщо міжгрупове протистояння відбувається в середині якоїсь організації або групи, то воно може призвести до її розпаду [15].

     Д. Тойсворд (1988) доводив, що конфлікт може бути також продуктивним  та функціональним для групи і організації в цілому. До таких конструктивних елементів конфлікту він відносив наступні:

     –  обговорення конфліктних питань може стимулювати членів групи і організації в цілому на творче розв’язання проблем;

     –  конфлікт може підвищити вірогідність групової і організаційної зміни і адаптації. Конфлікт орієнтує увагу керівництва на тих проблемах, які створюють незручності і складнощі для нормального функціонування персоналу;

     –  конфлікт може укріплювати взаємостосунки і підвищувати групову мораль і клімат;

     –  конфлікт може сприяти глибшому усвідомленню себе і інших людей;

     –  конфлікт може сприяти розвитку особистості. В ході конфлікту керівники можуть знайти, як їх власний стиль керівництва впливає на підлеглих. Підлеглі вході конфлікту можуть виявити ті технічні або міжособистісні навики і уміння, які їм необхідно придбати або поліпшити;

     –  конфлікт може сприяти психологічному розвитку. Люди стають акуратнішими і реалістичнішими в самооцінках, розвивають саморефлексію, зменшують егоцентричні схильності, можуть підвищувати самооцінку і упевненість в собі;

     –  конфлікт може приносити задоволення і радість. Конфлікт дає можливість працівникам «відчути» сильні переживання, прийняти інші погляди і уявлення про проблему і людей і позитивно оцінювати багатогранність своїх взаємостосунків [15; с. 57].

     Сучасне уявлення про конфлікт полягає в тому, що його слід вважати таким, що одночасно містить в собі обидва аспекти (можливості). І мета полягає не в тому, щоб уникати конфлікту, пригнічувати, усувати його, а навчитися управляти ним так, щоб деструктивні елементи тримати під контролем, а конструктивні вводити і використовувати для ефективного дозволу або врегулювання конфлікту. У зв’язку з цим корисною є розробка М. Шеріфом характеристики типового суб’єктивного змісту конфліктної ситуації міжгрупового конфлікту, який, на  думку даного дослідника, зводиться до таких трьох явищ:

     – „деіндивідуалізація” взаємного сприйняття – члени конфліктних груп сприймають один одного по схемі „Ми – Вони”;

     – неадекватне соціальне порівняння – переваги своєї групи оцінюються значно вище, а переваги протилежної групи суттєво занижуються;

     – групова атрибуція – позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої пояснюються внутрішніми причинами, а негативна поведінка своєї групи і позитивна чужої пояснюється зовнішніми обставинами [15; с. 58].

     Міжгрупові  конфлікти відрізняються від  конфліктів „особистість – група” за своїми формами, в яких вони протікають. Такими формами є: зібрання, наради, мітинги; страйки; зустрічі лідерів; дискусії; переговори.

1.2. Орієнтири сучасних  наукових підходів  щодо причин, структури,  способів розв’язання трудових конфліктів

      Трудові конфлікти – це складний клубок виробничих, організаційно-управлінських  та міжособистісних відносин. Ці відносини  охоплюють особистості співробітників загалом, але між ними ніколи не існує повної взаємної узгодженості. Жодна виробнича організація не може бути уявлена як відмінно налагоджений механізм годинника. Організація, підприємство хоча і є машиною, але вона є специфічною соціальною машиною, де рушійними силами та джерелами життєвої енергії є реальні люди з притаманними їм чеснотами та недоліками, пристрастями та інтересами. На думку Л.В. Беззубко, А.Н.Головко, "організація лише надає цій енергії певне оформлення, але не може повністю викоренити суперечливість людської натури та міжособистісних відносин. Водночас сама якість протиріч є величиною, залежною від якості організації" [6; с. 54].

      За  своєю суттю, трудові конфлікти  нічим не відрізняються від інших  видів конфліктів. Протиріччя, які знаходяться в основі будь-якого конфлікту, існують завжди і на всіх рівнях – в середині особистості, у міжособистісному спілкуванні, у виробничих відносинах в організації, між організаціями тощо. Проте форми прояву цих протиріч та способи їх розв’язання можуть бути найрізноманітнішими. Протиріччя можуть розв’язуватися цілком природнім шляхом – через розв’язування посталих питань. Але часто гострота протиріч набуває такої сили, коли вони починають набувати форми конфліктів.

      На  думку Л.В. Беззубко, А.Н.Головко, особливістю виникнення трудових конфліктів стають "зіткнення інтересів працівників, які завжди мають коріння в сфері виробничих відносин. Саме протиріччя, які виникають в процесі виробництва або діяльності організації, є основою численних конфліктів в межах трудових колективів" [6; с. 18].

      Як  правило, в організаціях і керівники, і рядові співробітники розглядають конфлікт як явище суто негативне. І справді, конфлікт – це завжди зупинення та розрив нормальних, усталених відносин та виробничих процесів. Тому й є поширеною думка про те, що конфлікт – це явище негативне, деструктивне, подразливе і неприємне, це те, чого слід боятися та по можливості уникати. Більшість керівників прагнуть того, щоб не допустити виникнення конфлікту або загладити, пом’якшити його перебіг на момент його виникнення. Як правило, це призводить до того, що протиріччя зберігаються, але “тікають у підпілля” й набувають форми хронічної напруженості та потенційного конфлікту. Більшості керівників здається, що наявність конфліктів – це ознака неефективності діяльності колективу, організації, поганого управління. Але насправді навіть у самій благополучній організації конфлікти не лише можливі, а іноді – бажані. Адже “конфлікт” означає зіткнення. І це може бути і зіткнення ідей, що демонструє співробітників як тих, які не є мовчазними і бездумними виконавцями чужої волі і наказів, а тих, хто має особисту думку, власну позицію, готовий до плідного співробітництва, сумісного пошуку рішень. В цьому плані є головним навчитися керувати конфліктом, знати закономірності його протікання та шляхи його вирішення, а також бути обізнаним у галузі психології особистості та психології людських відносин.