Основні макроекономічні показники

Дата добавления: 22 Ноября 2012 в 18:55
Автор работы: g*****@inbox.ru
Тип работы: реферат
Скачать (66.21 Кб)
Работа состоит из  1 файл
Скачать документ  Открыть документ 

ЗМІСТ реферат.docx

  —  68.68 Кб

 

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Результатом праці мільйонів робітників, селян та інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Залежно від типу суспільства відбувається розподіл працюючих у сферах і галузях народного господарства, створюється різна кількість матеріальних і нематеріальних благ. Тип суспільства визначає також основні принципи розподілу, перерозподілу, обміну і споживання створених благ.

Показник суспільного  багатства як національного вперше був визначений у XVII ст. У. Петті як сума нагромаджених матеріальних цінностей. Подальші спроби статистичного дослідження національного багатства належать до XIX ст., а з 1853 р. його виміри стають темою міжнародних статистичних конгресів.

Марксистська економічна школа обґрунтовувала необхідність обчислення сукупного суспільного  продукту (ССП) як основного показника  розвитку національної економіки. Протягом кількох десятиліть у нашій країні домінувало марксистське уявлення, що продуктивною є тільки праця зайнятих у сфері матеріального виробництва і що тільки така праця створює ССП. Інші ж сфери економіки – сфера послуг, духовне виробництво, управління – були віднесені до невиробничої сфери, а праця в них визначалася як непродуктивна, котра не створює ССП. Вважалося також, що працівники невиробничої сфери тільки споживають ССП.

Такі якісні характеристики продуктивної та непродуктивної праці  були природними для економіки XVII-XIX ст., оскільки сфера послуг перебувала в зародковому стані. Однак таке трактування не відповідає реаліям  сучасної економіки з розвинутою сферою послуг.

Догмат радянської економічної  теорії про обов'язковість речового змісту продуктивної праці суперечить економічній логіці. Наслідки праці  в так званій невиробничій сфері економіки також мають речовий зміст.

Переважна більшість сучасних економістів відстоюють позицію, що будь-яка суспільна корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національне багатство безпосередньо або опосередковано, а також сприяє підвищенню добробуту людей. Отже, національний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.

Україна вже більш як 10 років розбудовує ринкову економіку. За цей час вона пережила глибокий спад виробництва, стабілізацію, а з 2000 р. переживає поступовий вихід  з прірви економічної кризи.

Як же оцінити стан економіки  України за роки її незалежності? Для  цього варто проаналізувати динаміку таких показників, як реальний ВВП, рівень безробіття, експорт, імпорт, доходи та видатки бюджету, рівень мінімальної, середньої зарплати та прожиткового мінімуму тощо.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна  необхідність вивчення динаміки основних макроекономічних показників в Україні зумовили актуальність теми дослідження курсової роботи, мету і завдання, предмет та об`єкт дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає проблема вивчення економіки України з точки зору визначення і розрахунку основних її макроекономічних показників.

Предметом дослідження курсової роботи є аналіз динаміки основних макроекономічних показників в Україні.

Метою роботи є дослідження  аналізу динаміки основних макроекономічних показників в Україні.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

  1. Дослідити теоретичні засади обчислення основних макроекономічних показників.
  2. Дослідити проблеми аналізу динаміки основних макроекономічних показників в Україні за роки незалежності.
  3. Проаналізувати сучасний стан динаміки макропоказників в Україні.

Розділ 1. Теоретичні засади обчислення основних макроекономічних показників

1.1. Валовий внутрішній  продукт

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, – як правило, року. Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП [25].

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з періодами скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом. Діловий цикл охоплює дві головні фази – піднесення і спад – та два поворотні пункти циклу – вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних змен-шу-ється. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду – дном. Тривалість ділового циклу різна – від двох до 10 і більше років [22, 51].

Коливання реального ВВП  простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У  довгостроковому періоді більшість  країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

Для визначення тенденції  економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння  суті цього показника до уваги  треба взяти взаємозв'язок між  інфляцією та безробіттям, який існує  в ринковій економіці в короткостроковому  періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються [23].

Між високим і низьким  рівнями безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

Упродовж ділового циклу  фактичний ВВП відхиляється від  природного.

У роки спаду фактичний  ВВП менший за природний, а в роки піднесення може перевищувати його. Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом. Цей розрив може бути зі знаком плюс, зі знаком мінус або дорівнювати нулю. ВВП-розрив зі знаком плюс означає, що економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги.

Протилежна ситуація простежується, коли ВВП-розрив має знак мінус. Це означає, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати [22, 52].

Природний ВВП не можна  ототожнювати з межею виробничих можливостей економіки. Остання  здатна виробляти обсяг товарів  і послуг, більший за величину природного ВВП. Крім того, наявність значного ВВП-розриву зі знаком плюс не означає, що економічна політика уряду була неправильною. Інколи уряд свідомо створює такий розрив, аби уповільнити темпи зростання цін. У нашій економіці природна норма безробіття ще не склалася. Тому обчислити природний ВВП і ВВП-розрив для економіки України поки що неможливо. Щодо економіки, наприклад, США, то більшість американських економістів уважають, що нині природна норма безробіття тут становить 5-5,5%.

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців  на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого  використання);

2) як суму грошових доходів,  отриманих від виробництва продукції  у цьому році (за доходами –  розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях  виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий  метод) [22, 57].

Усі методи обчислення ВВП  дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками  підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто [22, 58]:

ВВП = C + I + G + (K – M),

де С – особисті видатки на споживання;

І – інвестиційні видатки;

G – урядові закупівлі товарів і послуг;

К – вартість експорту;

М – вартість імпорту.

Отже, ВВП є сумою споживання, інвестицій, державних закупівель і  чистого експорту. Позначимо ВВП  через Y, а чистий експорт через X [22, 58]:

Y = C + I + G + X.

Це рівняння є тотожністю, бо визначається на підставі змінних, що входять до нього. Дане рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.

За другим методом ВВП  обчислюють за доходами, отриманими від  виробництва продукції. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих  працівників, яку фірми й уряд  виплачують тим, хто пропонує  працю; враховують також низку  доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства  і фірми від не-ру-хомого майна,  в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3) процент, що являє  собою виплати грошового доходу  постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам  за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток. Він має два  різновиди – доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

5) непрямі податки на  бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого  у процесі виробництва впродовж  року). Найпоширенішими з наведених  методів обчислення ВВП є метод  кінцевого використання та виробничий  метод. Вибір країною методів обчислення ВВП визначається особливостями її статистики [25].

ВВП – дуже важливий показник функціонування національної економіки. Однак потрібно усвідомлювати, що він  дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва. По-перше, ВВП не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому, або підпільному, секторі національної економіки. Окремі представники цього сектора втягнуті в нелегальну діяльність – торгівля і виробництво наркотиків, лихварство і шахрайство при наданні позик. Доходи, отримані від нелегальної діяльності, зрозуміло, приховують. Проте більшість учасників тіньової економіки веде легальну діяльність, але не повідомляє про неї, щоб не сплачувати податки. За оцінками Світового банку, в тіньовій економіці України виробляється до 50% усієї продукції.

В деяких державах частка тіньової економіки дуже висока. Загалом чим  вищі податкові ставки і чим більша державна зарегульованість національної економіки, тим більші масштаби тіньового  сектора.

По-друге, не всі вироблені  в національній економіці продукти проходять стадію купівлі-продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства виробництво продукції для споживання домогосподарством, яке її виготовило. В останні роки масштаби натурального господарства в нашій країні розширюються, але результати діяльності у цьому секторі не враховуються у ВВП України. Отже, його величина суттєво занижена.

1.2. Інші показники обсягу  національного виробництва

Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, – як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори – в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і  ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні) [22, 60]:

ВНП = ВВП + | Надходження за фактори з-за кордону– | Платежі за фактори решті світу.

Якщо надходження в  країну за фактори виробництва від  решти світу переважають над платежами за фактори решті світу, то ВНП країни перевищує її ВВП. І навпаки, якщо ці надходження менші за платежі, то ВВП країни більший, ніж її ВНП. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна і змінюється з перебігом часу повільно, але існують винятки. Чимало швейцарських компаній мають свої філіали за кордоном. У результаті її ВНП перевищує ВВП приблизно на 5%. ВНП Пакистану також перевищує його ВВП, бо значний відсоток пакистанців працюють за кордоном і регулярно надсилають трудові доходи на батьківщину. Особливо показовою є ситуація в Кувейті, який протягом багатьох років використовував свої доходи від нафти, щоб купувати активи за кордоном. Унаслідок високих доходів від іноземних інвестицій ВНП Кувейту перевищує його ВВП приблизно на третину. Навпаки, ВНП Ірландії, Данії менший, ніж їхній ВВП. Окремі країни, в тому числі Україна, публікують лише показник ВВП, що можна пояснити значними статистичними труднощами обчислення ВНП.

Страницы:12345следующая →
Описание
Вступ
Актуальність теми дослідження. Результатом праці мільйонів робітників, селян та інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Залежно від типу суспільства відбувається розподіл працюючих у сферах і галузях народного господарства, створюється різна кількість матеріальних і нематеріальних благ. Тип суспільства визначає також основні принципи розподілу, перерозподілу, обміну і споживання створених благ.
Содержание
содержание отсутствует