Види умовиводів

1) АВСМ --//-- d 

2) АВСМ не --//-- d. 

Може, М є причиною d. 

(3) Поєднаний  метод – є комбінацією двох  перших методів, де виявляють як схоже в різному, так і різне в схожому. 

1) АВС --//-- d 

2) MFB --//-- d 

3) MBC --//-- d 

4) AC не --//-- d 

5) MF не --//-- d 

6) МС не --//-- d 

Може, В є причиною d. 

(4) Метод застосовується  при аналізі випадків, в яких  має місце видозмінення одного з передуючих обставин, яке супроводжується видозміною досліджуваної дії. АВС – обставини передуючі, 1, 2, ..., n - степінь зміни цих обставин, то : 

1) AВC1 викликає d1 

2) АВС2 --//-- d2 

3) АВСn --//-- d n 

Може, C є причиною d. 

Метод залишку 

1) АВС викликаэ  хуz 

2) A --//-- x 

3) B --//-- y 

C --//--z 1) ABC --//-- abcd 

2) A --//-- a 

3) B --//-- b 

4) C --//-- c 

Напевно, існує  деякий Х, який викликає d 

Особливим видом  умовиводів неповної індукції є статистичне  узагальнення – умовивід неповної індукції, в якому встановлена в засновках кількісна інформація про частоту певної ознаки в досліджуваній групі (взірці) переносить в висновку на всю множину явищ такого роду (хуліганство – частота – в стані оп’яніння 95% і 5% , отже, частота хуліганств на 95% із-за алкоголю). 

Взаємозв’язок індукції та дедукції 

в процесі міркування (ІV). 

План 

1. Взаємозв’язок  індукції та дедукції. 

2. Практичне  значення цієї залежності. 

1. Індукція і  дедукція у процесі пізнання  знаходяться в нерозривному зв’язку  і єдності. Взаємозв’язок індукції і дедукції забезпечує логічну можливість міркування при застосуванні методів, а точність вираженого в засновках знання визначає степінь обґрунтованості отримуваних висновків. Наприклад, розглянуті методи встановлення причинних зв’язків по своїй логічній структурі відносяться до складних міркувань, в яких власне індуктивні узагальнення будуються за допомогою дедуктивних виводів. Спираючись на властивості причинного зв’язку, дедукція виступає логічним засобом елімінації (виключення) випадкових обставин, тим самим вола логічно коректує: направляє індуктивне узагальнення. Щоб здобути дедуктивний висновок, треба мати загальне положення, більший засновок. Але загальне положення не дане нам у готовому вигляді, воно є результатом дослідження і узагальнення одиничних фактів. Але і під час дослідження і потім узагальнення часткових фактів ми обов’язково орієнтуємось на те чи інше загальне положення, яке є наслідком дедукції. 

Але в  конкретному пізнавальному акті індукція і дедукція можуть по черзі виступати на передній план. Так, слідчий злочину, має відтворити на їх основі злочинну подію в цілому досить часто у формі індукції. Але, висловивши індуктивним шляхом припущення про те, що таке ця злочинна подія, коли вона вчинена, він неминуче користується потім дедукцією: з цього припущення виводить наслідки (інші факти – ознаки злочинної події), котрі перевіряють потім на практиці. 

Теж саме ми спостерігаємо, коли порівнюємо два  такі моменти, як висування версії і  юридичну оцінку учиненого. Висування версії відбувається досить часто у формі індукції. Кримінально-правова класифікація учиненого – це процес дедуктивний і не може відбуватися у формі індукції. Але й тут індукція і дедукція невільні одне від одної, не відірвані, а взаємопов’язані. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література: 

Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 131 – 179.

Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. –  С. 203 – 254.

Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 108 - 202.

Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 110 – 164.